Його сокири подаровані генералу і дипломату Валерію Залужному та експрем’єру Великої Британії Борісу Джонсону! А нещодавно Валерій Федорович передав Павлові Скшетуському з Лондона іменну подяку, яку вручено ветеранові російсько-української війни в с. Гайове Луцького району.
Павло Скшетуський – ветеран батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Патріот пройшов Революцію Гідності, бойові дії в зоні Антитерористичної операції, після поранення звільнився з військової служби і створив власний бізнес. Це не просто майстерня, а простір, де ковальство – це і ремесло, і спосіб відновлення, і можливість підтримати інших ветеранів та їхні родини.
Про нього розповіла пресслужба Західного територіального управління Національної гвардії України, а пресофіцер Віталій Михальчук допоміг сконтактувати, щоб отримати додаткову, надважливу інформацію.
Його вироби ставали лотами благодійних аукціонів, завдяки яким для українських захисників вдавалося купувати автомобілі, спорядження та медичну допомогу. Одна з сокир майстра допомогла отримати для військових позашляховик, інші вироби стали символічними подарунками для благодійників.
«Коли дізнався, що моя сокира стала подарунком для колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Боріса Джонсона, відчув не лише гордість за свою працю, а й за всю Україну. У кожному ударі молота, у кожній деталі – наша історія, боротьба і незламність», – розповідав майстер-ветеран Павло Скшетуський.
Зізнається, що на берегах Туманного Альбіону є і ще одна його раритетна сокира. Побратими, зокрема, колишній майданний сотник із позивним «Дев’ятий», розповів, що вручив його недавньому Головнокомандувачу Збройних Сил України генералу Валерію Залужному, який наразі працює на посаді українського посла в Великій Британії.
А під час підготовки до друку першої публікації про бойового медика сержанта Павла Скшетуського з позивним «Пілюлькін» ветеран попросив зробити фото у лондонській резиденції української амбасади фото Валерія Залужного з подарованою сокирою. І коли ця зустріч із генералом таки відбулася, Валерій Федорович підтвердив, що отримував такий сувенір із України. Щоправда, в службовому кабінеті посла якраз готували до ремонту приміщення, тому пошук сокири для фото зайняв би чимало часу. Так чи інакше, генерал і посол власноруч підписав для волинянина подяку.
І ось настала можливість передати її Павлові Скшетуському. Його майстерня знаходиться в с. Гайове Луцького району. Під час Другої світової війни село мало назву Пшебраже, тут, в основному, мешкали поляки. Серед них була й родичі українського нацгвардійця, які, щоправда, ще в жовтні 1942 р. виїхали в м. Гданськ. Тож трагічні сторінки польсько-українського протистояння на цих теренах їх оминули.
Але саме це село сержант Павло Скшетуський після звільнення з військової служби обрав для постійного місця проживання та роботи. Чому? Існують різні чинники, в тому числі особисті. Зокрема, тут похований його півторарічний син Тадеуш, та й після смерті дитини шлюб розпався…
Колишній нацгвардієць купив земельну ділянку і взявся за її облаштування, як кажуть, із чистого аркуша. Спочатку мешкав у будівельному вагончику, поки звів кузню-глиночурку, де є кімната для проживання. На подвір’ї видно початок спорудження інших приміщень. Павло Скшетуський говорить, що до нього дуже часто приїздять воїни з різних підрозділів. Зазвичай просто в гості, часто – щоб пройти психологічну реабілітацію. І людей треба розміщувати у відповідних умовах… Учасник Революції Гідності та бойових дій на фронтах російсько-української війни прагне перетворити своє помешкання на своєрідний реабілітаційний хаб для побратимів. Простір, в якому військові та ветерани можуть відновлюватися через роботу з металом та спілкування з природою.
«Після війни людині дуже важливо знайти себе. Комусь допомагає спорт, комусь – музика. Мені допомогло ковальство, а ще – спілкування з тваринами. Для цього я придбав коня породи Турієць та назвав Малюк. Він саме на полі пасеться. Треба ще зробити якісну бричку-фаетон, бо хлопцям, особливо з ампутаціями, на звичайному возі подорожувати полями і лісами дуже некомфортно», – розповів.
Та головне тут, звичайно, кузня. У 2023 році наш Герой став переможцем грантової програми Українського ветеранського фонду «Варто почати власну справу», тож усі кошти він вклав у будівництво нової майстерні, закупив професійне обладнання.
Спочатку сокири виготовляв повністю власноруч, зараз налагодив співпрацю з хлопцями з Запоріжжя, вони постачають заготовки, які він ретельно обробляє. Зазвичай на виготовлення однієї сокири треба витратити до тижня наполегливої творчої роботи. Тому й вартість кожного авторського виробу немала. Але за значно більшою ціною сокири та ножі продають на благодійних аукціонах за кордоном! Суми бувають, як на українські реалії, астрономічні, але гроші використовуються, насамперед, для забезпечення хлопців на фронті та допомоги ветеранам у тилу.
Справжню ціну війни та миру він знає не з чужих слів. Воював у районі Слов’янська на Донеччині. Разом зі своїм підрозділом обороняв Дебальцево, Попасну, Станицю Луганську та Світлодарськ. А після повномасштабного вторгнення рашистів «Пілюлькін» допомагав формували загони Самооборони на Волині, а на Київщині брав участь у звільненні від ворога багатьох населених пунктів.
Але війна не відпускає від себе кожного, хто брав участь в обороні України. І повсякчас про неї нагадують не лише живі ветерани, але й солдатські могили… На кладовищі в с. Гайове, зокрема, покояться тлінні останки воїна-прикордонника Павла Максимчука, який у бою з російськими окупантами віддав життя за Україну у 2023 р…
Та пам’ять про нього та інших Героїв – вічна!
…Павло Скшетуський живе новими ідеями та проєктами. І, в той же час, на стіні його кузні розміщена велика дошка з графіком виготовлення замовлених сокир і ножів.
Поруч з’явився і новий експонат – Подяка від колишнього Головнокомандувача ЗСУ, генерала і нинішнього Надзвичайного і Повноважного Посла України у Великій Британії та Північній Ірландії Валерія Залужного, якому він написав:
«Пане Головнокомандувачу, мені забракло слів, щоб відразу щось сказати, коли мені вручили Вашу подяку. Повісив на стіну в своїй кузні і берегтиму як реліквію. Дякую Вам за все, що робили для нас. Наснаги та терпіння Вам у вашій подальшій роботі! Слава Україні!».
Ці слова уже надіслані Валерію Федоровичу, який сприйняв їх із вдячністю.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з особистого архіву Павла Скшетуського і автора: сокири умільця; сержант «Пілюлькін» у зоні проведення бойових дій; Павло Скшетуський у кузні з подякою від Валерія Залужного; церква у с. Гайовому; робочий інструмент і заготовки; один із полеглих Захисників України, прикордонник Павло Максимчук, похований на сільському кладовищі.