Він не ховався від мобілізації, а коли отримав повістку, прибув у визначений час у ТЦК та СП, а потім став військовослужбовцем 141 Окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Роман Поцалуйко воював із окупантами на передовій лінії фронту, отримав статус учасника бойових дій і, відповідно, ветерана російсько-української війни… Але все це виявилося другорядним, бо в січні минулого року солдат Роман Поцалуйко під час дронового удару ворога по позиції разом із кількома іншими побратимами перестав виходити на зв’язок. Їх визнали «п’ятисотими», тобто, такими, чия подальша доля невідома.
Рідні Романа Володимировича продовжують стукати в усі двері, щоб встановити його місце перебування та долю. Але сучасна система органів державного та військового управління побудована таким чином, що після зникнення безвісти конкретного військовослужбовця він уже вибуває зі списків особового складу свого підрозділу. Оскільки в армії немає сил і засобів для здійснення пошукових чи слідчо-оперативних дій, то справа переходить в інші органи. Але й там зазвичай все зупиняється на рівні реєстрації статусу і збору біоматеріалів для посмернтної ідентифікації особи…
Зрозуміло, що російські окупанти зовсім не зацікавлені в тому, щоб допомагати українській стороні в пошуку та поверненню в Україну українських військовослужбовців, тому ситуація в більшості випадків виглядає патовою.
То що ж у конкретному випадку лучанина Романа Поцалуйка відбувалося після того, як він із побратимами не вийшов до своїх із позиції «Бульдог», родичі отримали від Луцького ОМТЦК та СП відповідне сповіщення, а в 141 ОМБр за стандартною процедурою провели службове розслідування, яке встановило факт зникнення безвісти, але не змогло прояснити світло щодо долі солдата?
Бо ж відомо: доки немає бездиханного тіла солдата, завжди є дуже висока ймовірність, що він живий, можливо, у ворожому полоні без будь-якої можливості зв’язатися з родиною.
Командир 141 ОМБр на запит «Волинської газети» підтвердив, що солдат Роман Поцалуйко зник безвісти 15 січня 2025 р. під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Времівка Волноваського району Донецької області.
Родичі військовослужбовця своєчасно були ознайомлені з матеріалами службового розслідування, котре, як і очікувалося, не дало відповіді на головне запитання: що з сталося з Романом Поцалуйком.
Полковник також наголосив, що у його мехбригаді «на постійній основі проводяться онлайн зустрічі з родичами безвісти зниклих та полонених військовослужбовців»:
«До зустрічі долучаються представники структури цивільно-військового співробітництва, відділення психологічної підтримки персоналу, медичної служби, фінансово-економічної служби та юридичної служби військової частини. На цих зустрічах надається максимальна інформація про стан справ та відповіді на поточні запитання».
В принципі, в цьому немає нічого нового чи екстраординарного: військові частини діють на підставі наказів та розпоряджень вищого командування, і в ситуації, коли позиція втрачена і доступ до місця зникнення безвісти військовослужбовців неможливий, то інструментів для встановлення долі кожного солдата, сержанта чи офіцера зі статусом «500» доволі обмежений.
Хіба що періодично пошук зниклих безвісти військовослужбовців в локаціях місця їх зникнення здійснюється пошуковими групами, сформованими органами (підрозділами) цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України. Але тільки в разі, якщо до локацій узагалі можливий доступ…
А хто ж тоді безпосередньо відповідає за встановлення долі людей, інформація про яких відсутня?
За старими, ще довоєнними нормативними актами, відкриття кримінального провадження через зникнення безвісти, розшук військових та цивільних осіб цієї категорії громадян здійснюється слідчими Національної поліції України. НПУ також здійснює збір ДНК-профілів та інших даних родичів зниклих безвісти осіб із метою проведення експертизи в разі загибелі зниклих безвісти.
Але якщо солдат Роман Поцалуйко зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі, який наразі контролюють російські окупанти, і коли ворог не надав жодної інформації про нього та інших українських воїнів, то яким чином поліцейські ГУ Нацполіції у Донецькій області здатні реально проводити слідчо-розшукові дії на окупованій рашистами українській землі? Зрозуміло, що все зводиться до паперової роботи, яка в більшості випадків не дає жодного результату.
Чому важливо про такі історії повідомляти в медіа? Бо є й діючі військовослужбовці, і ветерани зі складу 141 ОМБр, які можуть щось знати про долю і цього конкретного воїна, і багатьох інших волинян, які не вийшли із бою…
Єдине, що наразі знають у військові частині, у складі якої цей волинянин захищав Україну на донецькому фронті російсько-української війни, що офіційних даних про нього сьогодні немає.
«Інформація про загибель чи потрапляння в полон солдата Романа Поцалуйка відсутня», – сповістив редакцію т. в. о комбрига.
Значить, щось потрібно змінювати в самому механізмі встановлення долі українських воїнів, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань на фронтах російсько-української війни. Бо різноманітних державних органів і координаційних штабів, які займаються цією темою, багато, а конкретних результатів щодо реальних фактів фактично немає…
Минулого місяця в Луцьку побував керівник Офісу президента України генерал-лейтенант Кирило Буданов із заступницею Іриною Верещук. Серед іншого вони спілкувалися і з родинами зниклих безвісти.
Можливо, отримана додаткова інформація допоможе недавньому очільнику Головного управління розвідки Міноборони України запропонувати та реалізувати якийсь новий дієвий механізм встановлення долі тих, хто назавжди залишився на бойовій позиції? Бо існуюча система показала повну неефективність.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора та пресслужби Волинської обласної військової адміністрації: під час зустрічі родичів із представниками командування 141 ОМБр; портрет Романа Поцалуйка на стенді Театрального майдану м. Луцька серед інших лучан, які зникли безвісти; Кирило Буданов з Іриною Верещук в обласному центрі Волині.