Розмова з Головою Господарського суду Волинської області Миколою Шумом про традиції, сьогодення і перспективи.
– Нещодавно в Луцьку відзначали 35-річчя Арбітражних судів України. Чому саме в нашій області? Чим найбільше запам’яталася ця подія?
– 4 червня цього року відзначалося 35-річчя утворення системи господарської юрисдикції. Господарський суд Волинської області є її невіддільною частиною, одним із господарських судів, які функціонують в обласних центрах України. Тому було б неправильно говорити, що цей ювілей відзначали лише на Волині. Це загальноукраїнська подія, яку впродовж року відзначають у різних регіонах держави.
Ми вирішили провести урочистості у своїй області, запросивши колег з інших регіонів, суддів Верховного Суду, представників органів влади, юридичної спільноти та інших установ, з якими нас пов’язують професійні й ділові відносини. Подібні заходи відбувалися й відбуваються в багатьох областях України, і я переконаний, що такі зустрічі триватимуть до кінця року.
– Відомо, що зараз левову кількість справ складають ті, що стосуються банкрутства. Вони складні. Чому, на Ваш погляд, їх число так зросло? Люди біднішають чи намагаються приховати статки?
– Я б не сказав, що справи про неплатоспроможність і банкрутство становлять левову частку всіх справ, які розглядають господарські суди. Водночас, це справді значна категорія судових проваджень.
Кілька років тому в Україні запровадили нову для нашої держави процедуру – банкрутство фізичних осіб. У багатьох країнах світу, зокрема в Європі, такі справи розглядають уже давно, а для України це відносно новий напрям судочинства.
Справи про банкрутство загалом є складними, особливо коли йдеться про юридичних осіб. Вони можуть налічувати десятки томів матеріалів. Натомість справи про неплатоспроможність фізичних осіб зазвичай мають менший обсяг.
Ми вже багато років спостерігаємо закономірність: кількість справ у господарських судах значною мірою відображає економічну ситуацію в державі. Сказати, що сьогодні в українській економіці все добре, особливо в умовах війни, було б неправильно. Економічні труднощі неминуче позначаються на діяльності підприємств, їхній здатності виконувати фінансові зобов’язання, а також на платоспроможності громадян.
Що стосується причин неплатоспроможності, то ситуації бувають різними. Є випадки, коли люди справді опиняються у скрутному фінансовому становищі, а є й ті, коли намагаються приховати свої статки або майно.
Тому ми ретельно вивчаємо кожну справу про банкрутство – як юридичної, так і фізичної особи. Аналізуємо майновий стан, обставини виникнення заборгованості та характер правовідносин, які призвели до неплатоспроможності.
У справах щодо фізичних осіб також виникають питання, пов’язані з можливим приховуванням майна. Усі ці обставини досліджуються в межах конкретного провадження. Якщо є передбачені законом підстави для визнання особи банкрутом і звільнення її від боргів, суд ухвалює відповідне рішення. Водночас, сама процедура вимагає ретельного вивчення всіх обставин, щоб рішення було законним і обґрунтованим.
– Часто органи влади та бізнесмени судяться за майно, землі?
– Майнові та земельні спори в господарських судах є, і на Волині їх досить багато. Водночас я не вважаю, що сама по собі статистика кількості таких справ може повною мірою відобразити масштаб проблеми, адже це складна категорія спорів, кожен із яких має свої особливості.
Зокрема, протягом останніх кількох років ми регулярно розглядаємо справи, пов’язані із земельними ділянками в межах прикордонних смуг. Йдеться, зокрема, про випадки, коли органи місцевого самоврядування реєстрували за собою права на земельні ділянки, які перебувають у загальнодержавній власності.
Є також справи, у яких порушується питання про безпідставне визнання права власності територіальних громад на земельні наділи, що не можуть належати їм на відповідних правових підставах.
Такі спори потребують детального вивчення обставин, документів і правових підстав виникнення права власності. Адже земельні питання часто стосуються не лише інтересів конкретного підприємства чи органу місцевого самоврядування, а й захисту державної власності та дотримання законності у сфері земельних відносин.
– Фіксувалися спроби тиску на Вас особисто чи інших суддів? Підкупу?
– Законодавство сьогодні досить чітко визначає відповідальність за втручання в діяльність суддів і спроби впливу на них. Існує й усталений порядок дій у таких ситуаціях: суддя, щодо якого вчинено втручання в його діяльність, зобов’язаний невідкладно повідомити про це Генерального прокурора та Вищу раду правосуддя.
На жаль, спроби тиску на суддів і впливу на них трапляються. Іноді це відбувається у формах, які на перший погляд можуть не здаватися прямим втручанням у правосуддя, але фактично мають ознаки такого впливу.
Наведу конкретний приклад. Нещодавно канцелярія суду отримала документи у справі, яка перебуває на розгляді. Це резонансна справа, складна за своєю категорією. Разом із документами громадянка передала 200 гривень. Працівники канцелярії повідомили про цей випадок керівництво суду, після чого ми звернулися до правоохоронних органів. Суддя, який розглядає справу, вирішуватиме питання щодо повідомлення Генерального прокурора та Вищої ради правосуддя про можливе втручання у свою діяльність.
Це конкретний приклад того, як спроби впливу можуть проявлятися на практиці.
Бувають і випадки, коли народні депутати або депутати місцевих рад надсилають до суду звернення щодо конкретних справ. Іноді, можливо, автори таких звернень не до кінця усвідомлюють, що подібні дії можуть розцінюватися як спроба впливу на суд. Так само пікетування суду під час розгляду конкретної справи може створювати тиск на суддів.
На жаль, в Україні відомі й інші приклади: складання заповітів на суддів, надсилання їм листів із пропозиціями винагороди після завершення розгляду справ, передавання грошових коштів разом із документами. У таких випадках правоохоронні органи мають реагувати, розслідувати обставини та надавати діям відповідну правову оцінку.
– Миколо Сергійовичу, нещодавно група рівненських студентів на замовлення російських спецслужб вчинила спробу диверсії щодо будівлі суду. Як розцінюєте такі дії? Якби були суддею саме в цій кримінальній справі, як би вчинили щодо підозрюваних? Взагалі, як війна вплинула на роботу суду?
– На мою думку, молоді люди, найімовірніше, спокусилися на матеріальну винагороду, яку їм пообіцяли за виконання цього завдання. Якщо послухати їхні пояснення, то вони звучать, м’яко кажучи, непереконливо. Зокрема, йшлося про те, що нібито працівники Служби безпеки України доручили їм підпалити будівлю суду, оскільки там начебто переховувалися співробітники фсб рф, яких таким чином потрібно було звідти «викурити». Звичайно, у такі версії важко повірити, особливо, якщо дивитися на ситуацію з юридичної точки зору.
Водночас, наскільки мені відомо, ці молоді люди раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, розкаялися у вчиненому та позитивно характеризуються за місцем проживання. Суд призначив їм покарання, не пов’язане з позбавленням волі.
Як колезі-судді, мені було б неетично коментувати рішення суду в цій справі. Закон передбачає відповідні процедури його оскарження, і, наскільки можна припустити, прокуратура може скористатися своїм правом на апеляційне оскарження. Тож остаточні висновки можна буде робити за результатами розгляду справи в апеляційній інстанції.
Водночас варто пам’ятати, що позбавлення волі не завжди є єдиним способом виправлення людини. Ми знаємо, що перебування у виправних установах не в кожному випадку приводить до позитивних результатів. Можливо, суд вирішив дати цим молодим людям шанс переосмислити свої вчинки та виправитися, залишаючись на волі.
– Ви єдиний, хто працює в цьому суді фактично з часу створення. Пам’ятаю Вас ще просто суддею… Будь ласка, кілька слів про попередніх голів, про нинішню генерацію служителів Феміди.
– За час моєї роботи в суді в нас було двоє попередніх керівників – Леонід Єрофеєвич Матящук і Віктор Олексійович Кравчук. На жаль, обох уже немає серед живих.
Вони передавали нам свій досвід, напрацьовували підходи до організації роботи, які згодом переймало молодше покоління. Звичайно, погляди на розвиток установи могли відрізнятися. Представники старшого покоління, так званої старої гвардії, мали своє бачення того, як має розвиватися суд, а молодші колеги могли пропонувати інші підходи. Не завжди в колективі все відбувалося без дискусій, але це природний процес розвитку будь-якої установи.
Попри певні відмінності в поглядах, наш суд завжди працював злагоджено. Кожен сумлінно виконував свої обов’язки, а спільною метою було досягнення позитивного результату та належне здійснення правосуддя.
Я вважаю, що саме наступність поколінь, передавання професійного досвіду й відповідальне ставлення до своєї роботи дають змогу судовій установі розвиватися та зберігати стабільність упродовж багатьох років.
– Чи вистачає фінансового забезпечення з боку держави для повноцінної роботи суду?
– Фінансового забезпечення, звичайно, не вистачає. Сьогодні держава перебуває у складних економічних умовах, і це позначається на фінансуванні судової системи. Водночас господарські суди протягом усього часу свого існування, можливо, мали дещо кращі можливості фінансового забезпечення порівняно з іншими судами.
На сьогодні існує спеціальний фонд, який формується, зокрема, за рахунок надходжень від сплати судового збору. Оскільки ставки судового збору в господарських судах вищі, ніж у судах загальної юрисдикції чи адміністративних судах, господарські суди забезпечують значні надходження до цього фонду.
Однак це не означає, що всі фінансові потреби судів задоволені. Залишаються проблеми з поліпшенням технічного забезпечення, модернізацією приміщень, проведенням ремонтних робіт та створенням належних умов для повноцінної роботи.
Загалом судова система фінансується недостатньо, фактично за залишковим принципом. І тут виникає певна суперечність: судова влада є однією з гілок державної влади, проте для забезпечення своєї діяльності вона змушена звертатися до виконавчої та законодавчої гілок влади з проханнями про необхідне фінансування.
На мою думку, законодавство в цій частині потрібно вдосконалювати, щоб забезпечити належне фінансування судової влади та не допускати фінансування за залишковим принципом. Адже незалежність судової влади передбачає не лише процесуальну самостійність суддів, а й належні матеріальні та організаційні умови для здійснення правосуддя.
– Відомо, що Ви неодноразово вивчали досвід закордонних колег. Що нам варто запозичити насамперед?
– Якщо порівнювати роботу українських судових установ із судовими системами інших країн, зокрема Європи та Америки, то не все так погано в нашому домі. Ми маємо чимало позитивних напрацювань і власного досвіду, якими можемо пишатися.
На моє переконання, судову реформу не можна проводити виключно політичними рішеннями. До її розроблення та обговорення необхідно залучати професійне середовище, передусім суддів та інших фахівців у галузі права. Саме вони щодня працюють із законодавством, застосовують його на практиці й бачать проблеми, які потребують вирішення.
Якби під час підготовки законодавчих ініціатив більше враховували думку професійної спільноти, а рішення ухвалювалися на основі фахового аналізу, а не політичної кон’юнктури чи популістських гасел, результати реформ могли б бути іншими. На жаль, сьогодні до реформування судової системи нерідко долучаються люди, які не мають достатнього практичного досвіду у сфері правосуддя та юриспруденції.
– А що змінити в навчанні та практиці студентів-юристів?
– Це справді цікава й, водночас, непроста тема. Мені доводилося працювати в університетах, зокрема, в Луцькому національному технічному університеті та Волинському національному університеті імені Лесі Українки, тому я мав можливість безпосередньо спостерігати за підготовкою майбутніх фахівців.
Було б неправильно стверджувати, що раніше все було добре, а сьогодні студентам чогось бракує. Кожне покоління має свої особливості, а система освіти постійно змінюється. Водночас, я переконаний, що практична складова юридичної освіти потребує особливої уваги.
Господарський суд Волинської області співпрацює зі студентами та університетами. Ми запрошуємо майбутніх юристів на практику, організовуємо круглі столи, проводимо ознайомчі лекції, намагаємося допомагати їм із професійною орієнтацією.
Свого часу, коли я був головою державної екзаменаційної комісії, доводилося спостерігати, що навіть студенти, які завершували бакалаврат або магістратуру, не завжди чітко розуміли, у якому напрямі хочуть розвиватися.
Однак, на мою думку, студентам потрібно надавати більше можливостей для практичного ознайомлення з роботою судів, правоохоронних органів, органів державної влади та інших установ юридичного спрямування. Такі заняття допомагають не лише закріпити теоретичні знання, а й зрозуміти специфіку майбутньої професії, побачити її зсередини та визначитися з власним професійним шляхом.
– Від чого залежить повага людей до служителів Феміди? Чого бракує для усвідомлення значення судової гілки влади як незалежної інституції?
– Повага до Феміди залежить від кожного з нас. Якщо людина, яка здійснює правосуддя, – суддя – сумлінно, чесно та справедливо виконує свою роботу, вона заслуговує на повагу. Недарма існує офіційне звернення “Ваша честь”. І те, наскільки суспільство поважатиме правосуддя загалом, значною мірою залежить від доброчесності кожного судді.
На жаль, політики нерідко поширюють у суспільстві думку, що суди та судді є недоброчесними, а судова влада загрузла в корупції. Водночас проблеми корупції стосуються різних сфер суспільного життя та державних інституцій, і було б неправильно пов’язувати їх виключно із судовою системою.
Попри це, я переконаний, що не можна робити загальний висновок про стан усієї судової системи лише на підставі окремих негативних випадків. Якщо звернутися до статистики та результатів опитувань учасників судових процесів, можна побачити й інші тенденції, зокрема наявність довіри до суду як незалежної інституції. Звичайно, важливо аналізувати конкретні показники та враховувати, кого саме опитували й за яких обставин.
Є відомий вислів: у суд заходять дві правди, а виходить одна. Кожна сторона приходить зі своїм баченням ситуації, своїми аргументами та переконанням у власній правоті. Завдання суду – дослідити обставини справи, оцінити докази й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Людина, яка має юридичну підготовку та бере участь у судовому процесі, навіть у разі програшу може проаналізувати рішення й зрозуміти, у чому полягала її помилка. Натомість сторона, яка залишилася незадоволеною результатом, нерідко схильна пояснювати ухвалене рішення упередженістю судді, підкупом або заангажованістю. Проте саме незгода з рішенням ще не свідчить про його незаконність чи несправедливість.
Для цього й існує система судового оскарження. Рішення суду першої інстанції можна оскаржити в апеляційному порядку, а у передбачених законом випадках – і в касаційному. Така система дає можливість перевірити законність та обґрунтованість судових рішень.
Безумовно, у судовій системі трапляються помилки, а також випадки недоброчесної поведінки. Їх потрібно виявляти, належним чином розслідувати та надавати їм відповідну правову оцінку. Але робити висновок, що вся судова система працює погано, лише через такі випадки було б несправедливо.
Є ще один момент, на який я хотів би звернути увагу. Ми, українці, прагнемо, щоб суди були чесними, справедливими та некорумпованими. Проте, водночас дехто міркує так: добре було б мати кума чи знайомого в суді, поліції, прокуратурі або іншому державному органі, який у разі виникнення проблеми міг би допомогти її «вирішити».
Це суперечність, яку кожен має усвідомити. Не можна вимагати від державних інституцій доброчесності й водночас шукати особистих зв’язків для отримання бажаного результату в обхід установлених процедур.
Тому я закликаю громадян не шукати знайомств із суддями та не звертатися до людей, які обіцяють вплинути на результат справи. Якщо ви переконані, що маєте рацію та що закон на вашому боці, звертайтеся до суду в установленому порядку й відстоюйте свої права законними засобами.
Якщо ж хтось вимагає від вас гроші, пропонує неформально домовитися із судом або запевняє, що рішення можна отримати лише завдяки певним зв’язкам, необхідно повідомляти про це компетентні органи. Такі випадки мають отримувати належну правову оцінку, а винні особи – нести відповідальність відповідно до закону.
Адже незалежність судової влади та довіра до неї залежать не лише від суддів. Вони залежать і від готовності суспільства поважати закон, дотримуватися встановлених правил і відмовлятися від практики неформального впливу на правосуддя.
Інтерв’ю вів
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Юлії СОСНОВСЬКОЇ: виступ голови Господарського суду Волинської області; Микола Шум у службовому кабінеті; зустріч із військовослужбовцями, яким надано допомогу.
