5 жовтня 2026 року Валентині Анатоліївні Пахолюк виповнилося 70 років. За цією датою – не просто сім десятиліть життя, а великий професійний шлях, значна частина якого нерозривно пов’язана з історією Господарського суду Волинської області, становленням господарського судочинства на Волині та людьми, які разом із нею щодня творили правосуддя.
Сьогодні Валентина Анатоліївна – суддя у відставці. Але роки професійної діяльності залишили по собі значно більше, ніж записи у трудовій книжці чи перелік посад. Це досвід, професійні традиції, колеги, пам’ять про важливі рішення і справи, а також внесок у розвиток самого суду.
Мрія, що народилася ще у школі
Валентина Анатоліївна народилася 5 жовтня 1956 року в селі Дідичі Ківерцівського району Волинської області.
Її професійна мрія сформувалася ще в шкільні роки. Як згадувала сама Валентина Анатоліївна, вперше серйозно замислилася про професію юриста після зустрічі з працівником прокуратури, який прийшов до школи з лекцією. Розповідь про роботу правоохоронних органів, про відповідальність за вчинені злочини, про необхідність захищати справедливість справила на неї сильне враження.
Важливу роль у виборі майбутньої професії відіграла й сама атмосфера шкільних років. Саме тоді, за її словами, сформувалися риси характеру, які згодом стали важливими у професійній діяльності: наполегливість, відповідальність, принциповість і прагнення до справедливості.
У 1976 році Валентина Пахолюк вступила на юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який успішно закінчила у 1981 році.
Роки навчання стали важливим етапом її професійного становлення. Серед улюблених дисциплін були трудове та господарське право, які викладали відомі вчені-правознавці. Згодом саме господарське право стане одним із головних напрямів її професійного життя.
Від юрисконсульта – до суддівської мантії
Після завершення навчання розпочався трудовий шлях Валентини Анатоліївни.
Перші професійні знання вона здобувала під час стажування в органах прокуратури Волинської області. А вже з 1982 року працювала юрисконсультом Волинської бази «Укркульттовари», з 1983 року – старшим юрисконсультом Волинського територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту.
Водночас вона виконувала обов’язки арбітра відомчого арбітражу системи Міністерства транспорту УРСР, розглядаючи господарські спори між підприємствами та організаціями автомобільного транспорту загального користування.
Цей період став своєрідною школою практичного господарського права. Саме тут формувався досвід, який згодом знадобився їй у суддівській роботі: уміння аналізувати складні правовідносини, бачити за документами реальні обставини справи, приймати рішення та нести за них відповідальність.
У 1994 році Валентина Анатоліївна була призначена безстроково на посаду судді арбітражного суду Волинської області.
Це був час, коли судова система України переживала великі трансформації, а господарське судочинство лише формувало нові підходи та традиції роботи в умовах незалежної держави.
Саме на цей період припали роки професійної зрілості Валентини Пахолюк.
Відповідальність не лише за рішення, а й за майбутнє суду
У 2000 році Валентина Анатоліївна стала заступником голови господарського суду. На цій посаді вона не лише продовжувала здійснювати правосуддя, а й долучалася до вирішення важливих організаційних питань, від яких безпосередньо залежали умови роботи суддів і працівників апарату.
Одним із найбільш показових епізодів цього періоду стала історія з приміщенням суду.
На початку 2000-х років Господарський суд Волинської області працював у непростих умовах. Суд не мав власного приміщення, а орендовані площі на тодішній вулиці Медведєва були недостатніми для повноцінної роботи. В одному кабінеті працювали двоє суддів і спеціаліст, було лише дві зали судових засідань. Іноді судді були змушені розглядати справи в одному кабінеті, тоді як в іншому приміщенні одночасно працювали колеги та працівники апарату.
Такі умови вимагали змін.
Як перший заступник голови суду, Валентина Анатоліївна ініціювала питання щодо придбання належного приміщення для суду. 10 грудня 2001 року було отримано погодження на придбання частини окремого приміщення для Господарського суду Волинської області за адресою: місто Луцьк, проспект Волі, 54а.
А вже 12 грудня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу між колективним підприємством «Промбуд-5» та Господарським судом Волинської області щодо придбання частини будівлі площею 1275,8 квадратного метра.
Сьогодні цей факт може сприйматися як одна зі сторінок історії суду. Проте за ним – наполеглива робота, відповідальність і розуміння того, що належні умови для здійснення правосуддя є не менш важливими, ніж професіоналізм тих, хто його здійснює.
Валентина Анатоліївна була серед тих людей, які не просто працювали в суді – вони допомагали створювати той суд, яким він став згодом.
У 2002 році рішенням кваліфікаційної комісії суддів господарських судів України їй був присвоєний другий кваліфікаційний клас судді.
З 2000 року вона обіймала посаду заступника голови господарського суду.
Особливою сферою її професійної діяльності був розгляд справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, спорів з органами державної податкової адміністрації та спорів між господарськими суб’єктами.
Суддя, для якої професія була покликанням
Валентину Пахолюк характеризували як талановитого та вимогливого керівника, людину високої працездатності й особистої відповідальності.
Її професійний шлях припав на період масштабних змін у судовій системі України. Змінювалися законодавство, організація роботи судів, підходи до здійснення правосуддя. Але незмінними залишалися основні принципи, якими вона керувалася у своїй роботі – законність, відповідальність, принциповість та справедливість.
Для судді важливо не лише знати закон. Не менш важливо – вміти застосувати його до конкретної життєвої ситуації, почути сторони, розібратися в суті спору та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Саме тому суддівський досвід не вимірюється лише кількістю років. Він вимірюється кількістю складних ситуацій, відповідальних рішень, професійних викликів і людей, яким доводилося допомагати шукати відповіді у площині права.
За роки роботи Валентина Анатоліївна здобула авторитет серед колег і стала носієм професійного досвіду, яким охоче ділилася з молодшими юристами.
Вагомим визнанням її професійних здобутків стало присвоєння Валентині Анатоліївні Пахолюк почесного звання «Заслужений юрист України» Указом Президента України від 15 грудня 2009 року № 1053/2009. Ця відзнака засвідчила визнання її багаторічної праці, відданості правничій професії та особистого внеску в утвердження принципів законності й справедливості.
Її покоління суддів формувало традиції господарського судочинства фактично разом із самою системою. І сьогодні ці традиції продовжують жити в роботі тих, хто прийшов у судову систему пізніше.
Її ім’я – серед тих, хто творив історію
Професійна діяльність Валентини Анатоліївни була відзначена низкою нагород і почесних відзнак.
У 2002 році вона стала переможницею номінації «Правознавець року Волинського краю – 2002». Має звання «Почесний працівник господарського суду України».
Її працю відзначали Подякою голови Вищого арбітражного суду України у 1998 році, Ювілейною почесною грамотою Вищого арбітражного суду України у 2001 році, Подякою голови Вищого господарського суду України у 2002 році.
У різні роки Валентина Анатоліївна була нагороджена почесними грамотами Вищого господарського суду України та Ради суддів господарських судів України, Ювілейним знаком «15 років господарським судам України», Почесною відзнакою Вищої ради юстиції, а також Почесною відзнакою Верховного Суду «За сумлінну працю».
Та, мабуть, найважливішою оцінкою професійного шляху є не кількість нагород, а повага людей, з якими довелося працювати пліч-о-пліч.
Такою її пам’ятають колеги
За роки роботи у суді поруч із Валентиною Анатоліївною працювали десятки людей. Для кожного вона могла залишитися у пам’яті по-різному: як вимогливий керівник, досвідчений суддя, мудрий наставник чи старша колега, до якої завжди можна було звернутися за професійною порадою.
Та спогади тих, кому пощастило працювати з нею пліч-о-пліч, об’єднує спільне: за високим професіоналізмом Валентини Анатоліївни завжди стояли людяність, щирість і небайдужість.
Особливе місце у професійному житті Лілії Богданівни Яблончук, нині заступника керівника апарату Луцького міськрайонного суду, посідають майже десять років спільної праці з Валентиною Анатоліївною, коли вона працювала її помічником.
«Валентина Анатоліївна – не лише висококваліфікований фахівець, а й справжній професіонал своєї справи. Її знання, виваженість, відповідальність, справедливість та принциповість завжди викликали щиру повагу. Але найбільше я ціную те, що за високим професіоналізмом завжди бачила Людину – добру, мудру, чуйну та небайдужу. Поруч із нею завжди відчувалися затишок і материнська турбота», – згадує Лілія Богданівна.
Роки спільної роботи стали для неї не лише можливістю здобути професійні знання, а й нагодою навчитися людяності, поваги до кожного та відповідального ставлення до своєї справи. Поради наставниці залишилися цінними й поза межами спільної роботи.
«Щиро дякую Валентині Анатоліївні за можливість бути поруч із людиною, яка власним прикладом показувала, яким має бути справжній високопрофесійний суддя і як важливо залишатися Людиною за будь-яких обставин», – ділиться вона.
Своїми спогадами поділилася і Валентина Миколаївна Дем’як, суддя Господарського суду Волинської області, яка свого часу працювала помічником Валентини Анатоліївни. Для неї наставництво стало значно більшим, ніж передавання професійних знань, – це була школа суддівського мислення, відповідальності та внутрішньої дисципліни.
Валентина Миколаївна згадує, що її наставниця навчала не лише аналізувати матеріали справ, застосовувати норми права й ухвалювати виважені процесуальні рішення. Найважливішим було вміння мислити як суддя, усвідомлювати відповідальність за кожне слово, зберігати неупередженість і пам’ятати, що за кожною справою стоїть людська доля.
Вимогливість Валентини Анатоліївни ніколи не була самоціллю. Її зауваження були справедливими й доброзичливими, а професійні поради – мудрими та виваженими. Вона вміла вказати на помилку й водночас допомогти її виправити, вимагати високого результату, не позбавляючи людину впевненості у власних силах.
«Багато чого з того, чого вона мене навчила, не записано в жодному підручнику. Це культура суддівської роботи, внутрішня дисципліна, повага до учасників процесу, вміння слухати, зберігати спокій у складних ситуаціях і завжди пам’ятати, що за кожною справою стоїть людська доля», – наголошує Валентина Миколаївна.
Водночас у спогадах своєї учениці Валентина Анатоліївна постає не лише як досвідчена суддя та вимоглива наставниця, а й як людина, з якою можна поговорити по душах, попросити життєвої поради, розділити радість чи просто провести час у теплій атмосфері.
Навіть після завершення багаторічної професійної діяльності вона зберегла любов до життя, уміння цінувати його прості радощі, гарне товариство, природу, подорожі та щирі розмови. У цьому – ще один вияв життєвої мудрості людини, яка після років великої відповідальності вміє знаходити час для себе, близьких і того, що наповнює кожен день особливим змістом.
«Її професійна школа залишилася зі мною назавжди, а людський приклад – у серці», – так Валентина Миколаївна підсумовує свою вдячність наставниці.
Професійний шлях Валентини Анатоліївни пам’ятають і цінують не лише ті, кому вона передавала знання та досвід, а й колеги, з якими роками працювала в судовій системі. Своїми думками про ювілярку поділився Микола Сергійович Шум, голова Господарського суду Волинської області, який працює суддею з 1992 року. Валентина Анатоліївна долучилася до суддівського корпусу у 2001 році, і їхні професійні шляхи стали частиною історії господарського судочинства Волині.
«З Валентиною Анатоліївною Пахолюк нас об’єднують роки роботи в судовій системі, спільний професійний шлях і розуміння особливої відповідальності, яку несе суддя. За цей час господарське судочинство пройшло чималий шлях змін і становлення: змінювалися законодавство, підходи до здійснення правосуддя, покоління працівників. Незмінними залишалися потреба у високому професіоналізмі, принциповості та відданості своїй справі», – зазначає Микола Сергійович.
Він наголошує, що суддівська професія вимагає не лише ґрунтовних знань законодавства, а й витримки, внутрішньої дисципліни, здатності залишатися неупередженим і послідовно дотримуватися закону. Саме ці якості формують довіру до суду та повагу до людини, яка здійснює правосуддя.
На переконання Миколи Сергійовича, справжній внесок у розвиток судової системи проявляється у щоденній праці, відповідальному ставленні до обов’язків і дотриманні професійних принципів. За роки роботи Валентина Анатоліївна здобула досвід, який став частиною історії суду, а її професійний шлях – частиною спільної історії людей, які працювали задля здійснення правосуддя.
«Професійна історія суду складається не лише з ухвалених рішень та змін у законодавстві. Її творять люди – своєю працею, відповідальністю, ставленням до колег і тим, що передають наступним поколінням. Саме з таких людей формуються традиції судочинства, які продовжують жити й розвиватися», – підкреслює голова суду.
Своїми спогадами про Валентину Анатоліївну поділилася і Софія Василівна Костюк, суддя у відставці Господарського суду Волинської області, яка знає її як колегу та людину, віддану своїй справі.
За словами Софії Василівни, Валентина Анатоліївна завжди вирізнялася вимогливістю – як до себе, так і до інших. Вона вміла послідовно відстоювати власну позицію, залишалася принциповою у професійних питаннях і відповідально ставилася до покладених на неї обов’язків. Для неї важили сумлінність, належне виконання роботи та вірність власним переконанням.
Водночас за професійною принциповістю Валентини Анатоліївни стояли чіткі життєві орієнтири. Попри відповідальність і напруженість суддівської праці, найважливішими цінностями для неї завжди залишалися сім’я та родина. Саме близькі люди є тією опорою, яка надає життю особливого змісту, допомагає долати труднощі й розділяти найважливіші моменти.
У цьому, мабуть, і полягає одна з особливостей її характеру: вимогливість у професії поєднується з розумінням того, що справжні життєві цінності не обмежуються роботою чи досягненнями. Адже за будь-якими професійними здобутками залишається людина – зі своїми почуттями, родинними зв’язками, любов’ю до близьких і потребою в теплі домашнього кола.
І хоча кожен із колег пам’ятає Валентину Анатоліївну по-своєму, у цих спогадах простежується спільна думка: її професійна принциповість і вимогливість були невіддільними від життєвих переконань, а родина завжди посідала особливе місце в її серці.
Життя поза судовою залою
Проте за суворою професійною постаттю судді завжди є людина – зі своїми радощами, переживаннями, близькими та родинними традиціями.
Для Валентини Анатоліївни найбільшою цінністю завжди була і залишається родина.
Сьогодні вона – щаслива мама та бабуся. Діти й онуки – та частина життя, де не потрібно ухвалювати складних рішень, відстоювати позицію чи шукати юридичні аргументи. Тут усе набагато простіше і водночас набагато важливіше – любов, турбота, підтримка та можливість просто бути поруч.
У родинному колі Валентина Анатоліївна – насамперед мама й бабуся, людина, яка радіє успіхам своїх близьких, переживає за них, цікавиться їхнім життям і завжди готова підтримати добрим словом.
Її сини, Анатолій та Олександр Пахолюки, також обрали професійні шляхи, пов’язані зі служінням людям і державі. Анатолій Пахолюк очолює Луцький міськрайонний суд, а Олександр Пахолюк обіймає посаду першого заступника начальника Управління Державної міграційної служби України у Волинській області. Успіхи дітей – особлива гордість для матері, адже за ними стоять роки виховання, турботи, підтримки та ті життєві цінності, які передаються в родині від покоління до покоління.
Можливо, саме родина протягом усіх професійних років допомагала Валентині Анатоліївні зберігати внутрішню рівновагу. Адже після напруженого робочого дня завжди був дім – місце, де чекали найдорожчі люди, де можна було відкласти щоденні турботи й просто побути мамою, дружиною, бабусею.
А сьогодні, коли професійний шлях судді вже позаду, з’явилося більше часу для того, що раніше часто доводилося відкладати через роботу. Для близьких вона залишається не посадою чи професійним авторитетом, а передусім рідною людиною, чиї любов, турбота й підтримка мають особливу цінність.
Професії вона присвятила десятиліття життя. Родині – своє серце.
70 років – це не крапка
Сьогодні Валентина Анатоліївна може озирнутися назад і побачити не просто довгий життєвий шлях.
Вона може побачити дівчину з волинського села, яка колись ще у школі вирішила стати юристом.
Побачити студентку юридичного факультету Київського університету, яка захоплювалася господарським правом.
Молоду юристку, яка робила перші професійні кроки.
Суддю, яка прийшла працювати в арбітражний суд у часи становлення нової української держави.
Керівника, який разом із колегами вирішував непрості організаційні питання та дбав про майбутнє суду.
І, нарешті, досвідченого суддю, яка передала частину своїх знань наступним поколінням правників.
Її професійна біографія – це водночас частина історії Господарського суду Волинської області.
Адже історію установи творять не лише закони, укази чи офіційні документи. Її творять люди. Ті, хто приходить на роботу раніше за інших, залишається після завершення робочого дня, бере на себе відповідальність, вирішує складні питання, навчає молодших і просто щодня сумлінно робить свою справу.
Валентина Анатоліївна належить саме до такого покоління.
Покоління, для якого професія судді була не просто посадою. Вона була відповідальністю, честю і служінням.
І, можливо, найкращим підсумком її професійного шляху є те, що сьогодні, через роки, її ім’я продовжує звучати в історії суду, а досвід і професійні принципи живуть у тих, хто свого часу працював поруч із нею.
70 років – це прекрасний вік для того, щоб озирнутися назад із вдячністю за пройдений шлях і водночас із цікавістю дивитися вперед. Попереду – нові дні, родинні зустрічі, час із дітьми та онуками, улюблені справи, спокійні ранки й теплі вечори.
А позаду залишається великий шлях – шлях юриста, судді, керівника, наставника, мами та бабусі.
Шлях людини, яка своєю працею стала частиною історії Господарського суду Волинської області.
Юлія СОСНОВСЬКА.
На фото авторки: Валентина Подолюк.