В часи існування радянської імперії зла тоталітарний режим організовував призова на строкову військову службу 18-річних українців таким чином, щоб вони обов’язково 2 чи 3 роки перебували в армії далеко за межами рідної землі. А сюди натомість відправляли росіян, казахів, грузинів, литовців, бурятів… Кого завгодно, тільки не українців. Лише поодиноким нашим співвітчизникам за великим блатом або за дивним збігом обставин вдавалося «тягнути солдатську лямку» в Україні…
Листи мають здатність зберігатися дивовижним чином і нагадувати про минуле. Редакція «Волинської газети» отримала в своє розпорядження один із них. Він був написаний українською мовою сержантом-строковиком із російської далекосхідної тайги 1 січня 1986 року, понад 40 років тому. Що дізналися рідні про життя-буття свого сина та брата на чужині?
«Летів із відпустки в армію разом зі своїм земляком рейсом із Києва в Хабаровськ. Так вийшло, що ми й сюди разом летіли, то й потоваришували. Розпрощалися. Він поїхав у Совєтскую Гавань, а я сюди.
В частину приїхав вчасно, так що нічого поганого не сказали.
Поки акліматизувався, поки те-се – вже й 86-ий почався.
Відмічали ми свято нудно: дивилися телевізор і їли салат «Олів’є». Без огірків і горошку, їх тут не знайти.
Привезли мені недавно нового солдата, тільки восени призвався. Пам’ятаєте, ви всі мені казали, що до «духів», тобто, тих, які щойно в армії, треба ставитися як до кришталевих статуеток. А що скажете, якщо цей «бабай» Джемілов із Башкирії на другий день перебування в нашому підрозділі схопився за живіт і волав, що нестерпно болить? Завезли в медсанчастину, де лікар сказав, що цей воїн здоровіший від нас усіх! Ось так воно…
Але мене це вже все мало цікавить. Бо скоро, вже скоро, навесні, прийде той жаданий день, коли мене звідси відпустять в Україну.
В усьому іншому все нормально. Будьте здорові!».
Як бачимо, конфронтація між українцями та представниками народностей, що «на болотах», була вже й тоді.
Ось так волинські хлопці служили строкову за 10 тисяч кілометрів від рідного дому, де взимку було до мінус 40, а влітку до плюс 40. І поблизу КНР, звідки постійною була загроза нападу.
І лист звідтіля на Волинь ішов майже місяць в одну сторону…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з архіву: лист із далекосхідної тайги, якому понад 40 років.