Чергова призерка «Волинської газети» Катерина Яцик – родом із села з романтичною назвою Іваномисль. Правда, доля закинула її у більш прозаїчні Лахвичі, що на Любешівщині, та й професію присудила не надто ліричну – вчительки математики. Однак наша читачка – з тих чарівних представниць прекрасної поліської землі, які вміють навіть у буденному бачити диво… Таким дивом для Катерини Семенівни, наприклад, стала перемога у традиційній лотереї для передплатників.
Неждано-негадано її квитанція виявилася щасливою:
– Я на вчительських курсах у Луцьку, а тому свіжого номера газети ще не бачила, аж тут донька дзвонить… – емоційно починає розповідь жінка, переступивши поріг редакції. – Каже: «Мамо, їдьте праску забирати!». Думаю: «Яку праску?»… А тут дійсно – праска! Я «Волинську газету» не перший рік читаю, але квитанцію надіслала вперше, хоч і подумати не могла, що отак мені зразу удача випаде.
До обласного центру Катерина Яцик навідується нечасто: з її рідних Лахвичів сюди дорога – неблизька. Розташувалося село – в обіймах унікальних, заповідних природних багатств. Віднедавна Лахвичі межують із національним природним парком «Прип’ять-Стохід». З діда-прадіда тут водилися хвацькі рибалки та мисливці. Правда, відколи довколишні краєвиди набули статусу заповідних територій, на дідівські заняття встановили певні обмеження.
– Як приїхала у Лахвичі, тут чи не в кожній хаті був або рибалка, або мисливець, – розповідає Катерина Семенівна. – Село – як село… Школа – давня. За документами – збудована 1934-го, а старожили кажуть, що постала вона ще 1929-го. Приміщення – ветхе. Кілька корпусів, дві зміни. Надіємося на нову владу, чекаємо, що дійде черга незабаром і до реконструкції нашого закладу.
Про Лахвичі жінка теж розповідає не без романтики. Мовляв, село розташувалося у місці, де «стрічаються» дві річки – Прип’ять і Турія, тому і природа в цьому краї надзвичайно багата. Хоча жити у глибинці трудно. Одна з тамтешніх легенд – тому підтвердження:
– Був собі рибалка один. За дуже норовливу і непокірну вдачу його відселили подалі від людей – поміж болота. Звався рибалка Лахвійон. У тому місці, де він нібито поселився після вигнання, тепер ціле село… – переповідає почуте від старожилів Катерина Семенівна.
Чи правда тому, чи ні? Тодішнього Лахвійона і нинішніх мешканців Лахвичів розділяють віки. Але, можливо, саме від нього село успадкувало ймення Лахвичі.
Сама ж Катерина Яцик учителює в Лахвичах уже понад 30 літ, майже весь свій трудовий стаж набула тут. Хоч у дівоцтві планувала реалізувати себе в торгівлі. Все ж останнє слово було за мамою. «Ти що? У мене нема зайвої корови», – мовила строго ненька. Більше тему торгівлі вдома не обговорювали. А коли подружка поїхала до Луцька здавати документи в училище культури, Катерина Семенівна для себе самої несподівано вибрала … математику.
Тим часом паралельно із вчителюванням, поміж задачами та рівняннями вибудувала свою формулу сімейного щастя. В результаті – троє дітей, шестеро внуків… Тепер же, коли літа якщо не на осінь, то на серпень точно повернули, треба старатися всім допомогти. Тому працювати доводиться важко. Але й на відпочинок час жінка знаходить обов’язково! Як і вільну хвилинку, щоб перегорнути свіженьку «Волинську газету». За що фортуна, як бачимо, їй і віддячила!
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Катерина Яцик до Луцька за подарунком сама навідалася!