Історію життя переможця передплатної акції із с. Будки, що на Маневиччині, – директора місцевої школи Володимира Касьяна – ми дізналися від самісінької колиски. І то не просто вислів, а правда чистої води. Наш постійний читач, котрий, до того ж, має щасливу вдачу, завдяки якій отримав від «Волинської газети» електрочайник, показуючи дерев’яну колисочку, що прикріплена до стелі шкільного музею села, гордо повідомив: «У ній іще мене, малого, колисали…»
Гарно, мабуть, колисали. Очевидно, мама добрих і мудрих пісень наспівувала, бо став він хорошою людиною. Володимир Іванович не з будківських – народився на Маневиччині у с. Замостя. Як і всі, вчився, закохувався, згодом працював. Із 1985 р. – у школі с. Будки, де через два роки роботи вчителем його призначили директором.
– Так швидко? – не приховуємо подиву.
– Ну, так уже вийшло, – скромно відповідає.
Тепер під його крилом – 222 школярі і чималий колектив. Тут, окрім місцевих, навчаються діти із сусідніх сіл Рудки, Кам’януха, Гута-Лісівська та Лісове. Школа гарна, порівняно недавно збудована. А Володимир Іванович іще добре пам’ятає Будківську середню трикорпусну, тобто із трьох… невеликих хаток.
– Я би хотів вам показати наш музей, – каже директор і веде коридорами закладу, де просто киплять ремонтні роботи та генеральне прибирання. – Адже не часто в нас журналісти гостюють. А, до речі, квитанцію на адресу редакції надіслала моя дружина. От і вона, – показує жінку, яка відчинила двері кабінету.
Тож чималою веселою командою вже разом із Валентиною Степанівною, котра у школі навчає дітей української мови та літератури, рушаємо до музею. Розглядаємо експонати та стіни, прикрашені різноманітними вишивками. Пишатися будківцям є чим – їхнє село таки особливе. Тут не побачиш типових для сільської місцевості парубків із почервонілими від надміру випитої оковитої обличчями, та й бару – жодного, люди живуть досить заможно. І майстринь вистачає: це помітно із вишитих та тканих робіт, що давно стали гордістю школи та й усього села. Ті вишивки мають чималу матеріальну цінність, але продавати їх не збираються, запевняє директор, бо будківці вміють цінувати пам’ять.
– А крім роботи у школі, чим займаєтеся? – запитую Володимира Івановича.
– Та що у селі можна робити? Земля, господарство, от овечок тримаємо. Я сам їх підстригаю, збираю вовну, потім жінка шиє ковдри, – розповідає.
Виявляється, у Будках то – досить поширена справа. І це не бізнес, а так – лише для власних потреб, запевняє Валентина Степанівна. Бо ж і м’ясо смачне, і клопоту небагато. А то – чи не найголовніше. Бо в селі на пару рук – сім пар робіт.
Світлана ДУМСЬКА.