Лідер найбільшої з числа нинішньої правлячої коаліції Республіки Польща партії «Громадянська платформа» (пол. абревіатура – PO), глава уряду сусідньої держави Дональд Туск після голосування його соратників спільно з колегами із фракції «Селянської партії» (пол. – PSL) за однобоку оцінку Волинської трагедії може втратити свою посаду!
І причина полягає, мабуть, не тільки в стрімкому падінні рейтингу колишнього активіста «Солідарності» та нинішнього польського високопосадовця серед власних громадян за прорахунки у внутрішній політиці, а в доволі дивному підході його партійних соратників до відносин із двома найбільшими східними державами: Україною та Росією.
Те, що у Дональда Туска і Владіміра Путіна склалися не тільки особливі взаємини, відомо давно. Але як далеко готовий зайти керований ним уряд у цих відносинах, щоб не поставити під загрозу власне польські національні інтереси та не підірвати підвалини членства в європейському Союзі? «Газовий скандал», який виник зовсім недавно, продемонстрував, що в команди Туска із політичними гальмами не все гаразд. Коли суспільство та Президент РП Броніслав Коморовські у квітні дізналися, що міністр Держмайна РП пан Будзановські підписав із росіянами сепаратну угоду про будівництво газопроводу «Ямал-Європа-2» в обхід України, Дональдові Туску не залишалося нічого іншого, як відправити свого партсоратника у відставку. Хоча фахівці стверджують: позбавити посади варто було не цього урядовця, а віце-прем’єра Януша Пєхочинські, який і очолює провладну «селянську» партію. Саме він у нинішньому кабінеті Туска відповідає за енергетичний сектор польської економіки, і без нього ніякий інший службовець не зміг би відважитися на таку «газову самодіяльність».
Але якщо Україну на догоду Росії не вдалося вкотре поставити на коліна в питанні транспортування вуглеводнів повз нашу територію в Західну Європу, то партії панів Туска і Пєхочинські спільно з колегами із «Права і Справедливості» (пол. – PiS) спробували нас прикувати до стовпа ганьби в «історичному питанні», проголосувавши, всупереч неодноразовим заявам українського МЗС та більшості тверезомислячих політиків, за постанову Сенату: Волинська трагедія зразка 1943 р. названа там «етнічними чистками з елементами геноциду». Про жертв з українського боку в ній – жодного слова, зате дії окремих людей, котрі представляли під час гітлерівської окупації Волині лише одну з багатьох політичних партій, категорично засуджено.
Того дня, коли деякі польські політики голосували за цю «геноцидну постанову», авторові цих рядків довелося перебувати в м. Люблін, де відбувалася зустріч із Генеральним консулом України Іваном Грицаком. Досвідчений дипломат, пославшись на те, що ще не встиг вивчити всього тексту ухвали, тим не менше зауважив: шлях, коли історичні проблеми намагаються вирішити нинішні політики, призводить до спроб «взяти по відру невинної крові в дві руки і спробувати поважити, де її більше». Він також нагадав про постійні маніпуляції польської сторони з цифрами убитих у 1942-1945 рр. поляків: якщо раніше говорилося про 40 тис. жертв Волинської трагедії, то зараз називають мало не втричі більшу цифру. А на 80-річчя цієї сумної дати, мабуть, доведуть її і до 200 тис., припустив наш генконсул.
Доволі різко відреагував на рішення польських законодавців голова облдержадміністрації, Надзвичайний і Повноважний Посол України Борис Клімчук, у якого польські бандити 8 січня 1944 р. в с. Гончий Брід Ковельського р-ну вбили рідного діда-селянина – Івана. Борис Петрович зауважив, що, на щастя, не перебуває в зоні юрисдикції польського Сенату, а заходи на Волині з нагоди 70-річчя трагічних подій відбудуться під гаслом християнських цінностей, а не політичної кон’юнктури.
Ніколи не вважаючи себе «політичною Вангою», смію припустити, що, з одного боку, правляча польська коаліція саме в такий спосіб намагається вирішити для себе дві однаково важливих проблеми: роздмухуючи ностальгічні спогади частини польського електорату про втрачені західноукраїнські землі, які вони називають «Східними кресами», привернути додаткові голоси взаємини під час майбутніх парламентських виборів, і, з іншого боку, посилити свої взаємини з Росією Владіміра Путіна, від ставлення якого до офіційної Варшави залежні багато польських бізнесменів. Але якщо це припущення правильне, то так само істинним буде ще одне: керована Дональдом Туском «Громадянська платформа» восени 2014-го не здобуде кількості голосів, які виявляться достатніми для чергового повернення свого лідера в крісло Прем’єр-міністра. Бо навіть опитування польських соціологів стверджують: чим далі, тим усе більша кількість поляків ставляться до українців із симпатією. Відтак вони не зможуть наділити вотумом своєї довіри тих, хто вбиває клин у взаємовигідну та цивілізовану співпрацю українського та польського народів, які живуть у незалежних державах, за що зі зброєю в руках боролися їхні попередні покоління.
Тому пан Туск може піти у відставку й достроково…
Володимир ДАНИЛЮК.