Кожному тямущому господареві зрозуміло: посіяти й зібрати врожай замало, необхідно подбати і про його подальшу долю (або продати, або ж переробити, або ж десь зберігати до кращих часів, коли ціни будуть прийнятними). Саме тому сільський люд, котрий живе із землі, частенько ностальгує за радянськими колгоспними часами. Бо тоді, попри всі мінуси ведення господарства, про те, що нині зветься логістикою, дбали.
Зрозуміло, що возити зібране за тридев’ять земель, аби висушити до необхідної кондиції, чи переробити – надто дороге задоволення навіть для бізнесмена-аграрія. Саме тому й намагаються розвивати власну мережу. До прикладу, перед стартом жнив на Волині ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» відкрили два нових зерносховища із сушарками – у с. Дерно, що на Ківерцівщині, та у Сенкевичівці Горохівського р-ну.
Оглянути потужності в Дерно прибули представники з кожного району Волині, також – чимало високопосадовців. Зокрема, голова обласної ради Володимир Войтович та заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк. Очікували й на заступника міністра аграрної політики та продовольства України, одначе Олександр Сень на Волинь не приїхав.
Що ж особливого в тому зерносховищі, що відкривали його настільки урочисто: з освяченням, перерізанням стрічки та піснями народних аматорських колективів?
– П’ятнадцять років стояв занедбаний та нікому не потрібний колишній колгоспний елеватор, а підприємство взялося за відновлення й впоралося за три місяці, – розповів Юрій Горбенко, директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації. – Узагалі крупні агропідприємства тепер налагоджують власну мережу, часто – на базі колишніх об’єктів. Тут, у Дерно, хороше для цього місце, бо поруч розташована залізниця, а тому зерно й продукцію можна буде транспортувати не лише автомобільним транспортом.
На складах поки зерна ще немає, одначе адміністрація ТзОВ «Волинь-зерно-продукту» наголошує: контракти вже підписано. Попри те, розраховують співпрацювати не лише з акулами агробізнесу (хоча, чесно кажучи, в кожного з них – своя матеріально-технічна база), а й із дрібними господарями. Мовляв, якщо в останніх відсутні потужності для зберігання, то підприємство готове забирати зерно прямо з поля. Як воно буде насправді, покаже час. Хоча зрозуміло: без серйозних підрахунків, підприємство не вкладало би чималих коштів у відновлення зерносховища. Певно, розраховують і на те, що далеко не кожна агрофірма, навіть якщо розібралася із зерном, може власними силами сушити ріпак чи кукурудзу.
За словами директора дернівського підприємства Сергія Супрунюка, за 4 млн грн придбали сам майновий комплекс, ще 12 млн вклали у розбудову. Наголошують: то – власні кошти. Правда, коли зважати на те, що паралельно довелося витрачатися на створення потужнішого сховища у Сенкевичівці, де лише обладнання коштує 12 млн, стає зрозумілим: адміністрація підприємства не воліє розкривати всіх секретів ведення бізнесу.
Представники влади схвально відгукувалися і про новостворені об’єкти, і про самі підприємства. Мовляв, то – важливий нюанс, адже лише за добу дернівська сушка може приймати від 1 тис. до 1 тис. 200 тонн зерна, а зберігати – більше 24 тис. тонн.
– Напевне, саме такими подіями повинен розпочинатися збір урожаю: з чистими помислами, новими силами, – зауважив Володимир Войтович. – Пріоритет влади – підтримка праці селянина. Я не кажу, що йому погано живеться, одначе саме ця категорія людей потребує допомоги. Не забуваймо про те, хто хліб збирає.
– Що маємо на Волині? Аграрний сектор розвивається, – наголосив Віталій Карпюк. – Освоєно до 80 тисяч гектарів земель, які раніше не оброблялися. 381 тонна зернових минулого року була експортована. У 2013-му, думаю, вийдемо на цифру у півмільйона тонн. Сьогодні скиглить лише ледар.
Так, дійсно, підприємства на кшталт «Волинь-зерно-продукт» не нарікають, адже потужним господарствам не доводиться «грати у казино» на агроринку. Для них ризики не такі страшні. Бо навіть за низької ціни на зерно вони зможуть протриматися до весни, коли вартість, ймовірно, підскочить. Натомість дрібним гравцям, аби зібране не пропало, доведеться погоджуватися на існуючу пропозицію. Такі реалії. І про це варто говорити на повен голос.
Державні підприємства відповідного профілю, зокрема ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», працюють стабільно, одначе придбанням сучасної італійської чи американської техніки похвалитися не можуть. Відтак і наголошують: сподіваються й на подальшу підтримку влади. Зауважують також: простою автотранспорту не буде, адже цьогоріч «Луцький КХП №2» придбав інфрачервоний аналізатор, котрий дозволяє проводити всі необхідні аналізи зерна прямо в автомобілях, а відтак економитиметься такий дорогий час.
Підприємство – одне з найбільших за місткістю зберігання на Волині – 72 тис. тонни. Спеціалізується на виробництві круп, борошна та його розфасовки, а також надає послуги щодо зберігання зерна, сушки та переробки. Загалом за добу тамтешній млин здатен переробити 500 тонн збіжжя. Склад готової продукції уміщує 4 тис. тонн продукції, плюс – ще 3 тис. 200 тонн безтарного зберігання. Як повідомив директор ДП Степан Москвич, на КХП готові приймати вантажі і залізничним (4 тис. тонн на добу), і автомобільним ( 3,5 тис. тонн) транспортом. Одначе, на відміну від приватників, комбінат, котрий є підприємством державного резерву, спеціалізується на виготовленні борошна для соціальних сортів хліба.
– «Луцький КХП №2» – важлива складова бази зберігання і економіки області, – підкреслив Віталій Карпюк. – Цього року перероблено 9 тисяч тонн зерна на борошно і опрацьовано 6 тисяч тонн на випікання соціального хліба за державною програмою. Проблеми підприємства відійшли в історію. Тепер воно працює стабільно, а це – запорука продовольчої безпеки держави.
Також пекарі комбінату продемонстрували гостям на що здатні. Здоба й випічка – справжній витвір мистецтва. Шкода лише, що на полицях супермаркетів її доводиться… шукати. Адже конкурувати з неймовірною кількістю потужних приватних підприємств не просто навіть таким магнатам, як «Луцький КХП №2». Що ж уже казати про дрібного господаря?.. Як не крути, а агробізнес у жодному разі не повинен бути позбавлений соціальної складової. І чим швидше налагодяться чіткі правила гри в цій системі, тим менше буде ризиків і прорахунків. Бо хтось має дбати про розширення власної бази, а відтак і збільшення заробітку, а хтось – про наявність хліба за ціною, доступною для всіх верств населення.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.