За попередніми підрахунками, Україна цього маркетингового року зможе експортувати від 24 до 26 тонн зерна. Звучить навіть цифра – 30 тис. тонн! Відтак питання продовольчої безпеки автоматично відпадає, хоча, як зауважують у Міністерстві аграрної політики та продовольства, все ще лишається пріоритетним. Зрозуміло, ми – не Єгипет, де на часі хлібна криза. Одначе чого варто очікувати? Якою буде цінова політика в жнива на паливо, скільки коштуватиме тонна зібраного збіжжя й чи буде куди її збути? Зрештою, з якими настроями виходять у поле волинські господарі? Бо слід бути реалістами: попри неабияку цьогорічну врожайність зернових, ризиків – не менше.
Словом, відповіді на всі ці запитання сподівалася отримати під час виїзної наради-семінару, проведення котрої ініціювали у департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації. Якщо сказати: захід був масштабним – це нічого не сказати. Загалом переймати досвід господарювання Валерія Діброви, котрому належить ТзОВ «П’ятидні» (а саме посіви й техніку цього господарства активно демонстрували), з’їхалося понад триста осіб із районів краю, зокрема – голови райдержадміністрацій та райрад, начальники місцевих управлінь АПР, керівники районних сільгосппідприємств та чимало інших.
Щоправда, безпосередньо про зернові культури говорили небагато. Увагу зосередили на кукурудзі, сої та цукрових буряках. Хоча саме на жито-пшеницю держава покладає особливі надії, наголошуючи, що аграрії очікують навіть більш ніж хороших врожаїв. Чи досягнуть історичного рекорду 2011-го, коли українські хлібороби зібрали понад 56 млн тонн, покаже час. Нині кожен господар розуміє: переповнені засіки – це ще й надмір пропозиції, а відтак і не та ціна, на яку очікували, тому можливі проблеми зі збутом. Ще один нюанс – врожаї хороші практично всюди, і подібна інформація з полів… не додає оптимізму. Тому вже лунають думки, що хліб із нового врожаю стане гірким у першу чергу для самого аграрія. Звісно, потужним підприємствам, котрі мають можливості вкладати колосальні кошти у матеріально-технічну базу, буде легше: вони зможуть самотужки висушити збіжжя, переробити й зберігати до кращих цінових часів.
Тому слід подбати про можливість експорту. В 2012-му Волинь продала за кордон 381 тис. тонн зерна. Цьогоріч показники зростуть до 500 тис. Принаймні таку цифру озвучив заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк. Одначе експорт передбачає й транспортну складову. А вже сьогодні члени Української асоціації зернових висловлюють занепокоєння, що зерновозів просто не вистачить. Отут, певно, варто наголосити, що волинські хлібороби відмовилися під послуг портів. А це означає, що збіжжя не перевозять морем. І то не примха місцевих чиновників чи аграріїв, а суто комерційний підхід – так дешевше. Послуги залізниці не потребують таких затрат. А тим більше, що на територію області заходить так звана вузькоколійка, котру прокладено в Європі. Тому не лише волинське зерно, а й українське прямує таким чином до Старого Світу. За підрахунками логістів, «сухий» спосіб дозволяє зекономити до 5 євро на кожній тонні.
Попри те, що торік врожаї кукурудзи були досить хорошими, агрономи ТзОВ «П’ятидні» вирішили збільшити площі посівів, зокрема й на полях біля с. Колона Іваничівського р-ну. Тут під колишню королеву полів відведено 1 тис. 600 га (торік – на 200 га менше). У 2012-му зібрали 10 тонн у сухому вигляді.
Але якщо для потужних аграріїв головне – економіка й розрахунки, то представники влади керуються трохи іншими мотивами.
– Кожен гектар повинен оброблятися, і він має давати 6-8 тонн жита чи ячменю або ж від 10-ти до 12 тонн кукурудзи, – наголосив Віталій Карпюк. – Отоді Європа буде дня нас доступною! 80 додаткових гектарів на Волині введено в оборот за останні три роки. Інвестори взялися обробляти землю навіть на Любомльщині, де ґрунти не такі хороші, як на Горохівщині чи Іваничівщині, й врожайність не така. Але, як бачимо, інтерес є. Ніхто не може сказати, що в нас погана земля, ніхто не скаже, що держава не допомагає.
Голова облдержадміністрації Борис Клімчук налаштований ще радикальніше: переконаний, що ті господарі, котрі дозволяють облогувати навіть найменшому клаптеві ріллі, повинні нести за такі дії персональну відповідальність. Навіть селяни, котрі закинули кілька гектарів власного паю.
– Є ще ділянки, котрі не обробляються, – підкреслив Борис Петрович. – Ініціюватимемо через волинських нардепів, аби вони подавали законопроекти, котрими буде запроваджено відповідальність за таке бездіяння. Якщо ти – власник, то думай, що з тією землею робити. Не можеш сам дати раду? Домовляйся з фермерами чи аграріями й віддавай в оренду.
4 тис. 400 га поля колишнього колгоспу, який носив ім’я Тараса Шевченка, в с. Колона Іваничівського р-ну пан Діброва засіяв соєю. Саме цю культуру він називає фаворитом: сподівається на хороший врожай і таку ж ціну. Що цікаво: директор ТзОВ «П’ятидні» перед усім поважним товариством клав руку на серце й запевняв, що ГМО в цій культурі немає. Мовляв, подібних технологій не практикують, бо то… значно дорожче.
– Виростити сою з ГМО у два, а то й три рази затратніше, ніж звичайну, – підкреслив Валерій Діброва. – Це – вітчизняне насіння сорту «Золотиста». От на корінцях уже видно, що на рослині розвиваються бульбочкові бактерії. А це важливо, бо дуже добре для ґрунту. То – хороший попередник для інших культур.
Для сої та цукрового буряку цієї весни були не найліпші погодні умови, адже довго не сходили сніги, й холодна температура стабільно трималася. Відтак на свій страх і ризик ТзОВ «П’ятидні» посіяло обидві культури, щойно зійшов сніг: 7 квітня – буряк, а 17 квітня – сою. Звісно, підприємство з такими оборотами могло дозволити собі ризикнути, чого не можна сказати про дрібніших фермерів та одноосібників. Хоча сільське господарство – це постійні ризики.
Що ж до цукрового буряку, то його – чимало. На колонівських землях навіть більше, ніж кукурудзи та сої. Все просто: агрономи підприємства керувалися виключно економічними розрахунками. Мовляв, цьогоріч загальні посіви помітно зменшені, тому й виділили під солодкий корінь значно більше площ, адже й попит зросте. Тож, якщо у 2012-му рядки буряків зеленіли на 640 га, то нині – на 950-ти.
Окремо варто говорити про техніку, котру активно демонструвало підприємство. Щоправда, чимало з потужного й дорогого автопарку пан Діброва показував ще напередодні посівної. Звісно, подібна сільгосптехніка (серед якої – єдина на Волині сівалка, котра дозволяє досягати абсолютної точності посівів) вражає, одначе витрачатися на подібні ноу-хау можуть дозволити собі одиниці. Навіть та техніка, котру репрезентували інші дрібніші господарства, – наддорога для дрібного фермера, а тим паче одноосібника. Проблема в тому, що сьогодні практично не існує альтернативи за прийнятними цінами. Тому й існує такий величезний розрив між латифундистами та пересічними господарями.
Одначе представники влади наголошують: держава допомагає за посередництвом різноманітних програм. У 2012-му на ці цілі Волинь отримала 153 млн грн.
– Дати працю всім людям села – нереально, – резюмував Борис Клімчук. – Але можемо дати хороший шанс працювати на землі й господарювати помаленьку. Те ж саме молоко сьогодні дає прибуток. Це вигідно і люди розуміють. От, до прикладу, в селі Колона вже створено молочарський кооператив, а відтак селяни, об’єднавшись, отримали гарантії і захист. Ми ж обіцяємо надати холодильник. Бо принцип господарювання простий. Він однаковий і для крупного аграрія, і для простого селянина: хочеш мати гроші – виробляй якісний продукт. Давай добре молоко, зерно чи буряк. Іншого принципу просто не існує.
Наостанок варто зауважити, що нарада-семінар, котра передувала офіційному старту жнив на теренах області, не відбулася без пісні й танцю. Прямо на викошеній ділянці поля організатори встановили величезну сцену, а поруч розкинувся цілий ярмарок хлібопеків, медоварів, народних умільців та представників фірм, котрі пропонують всіляке сільськогосподарське начиння. Тож коли зважати на такий почин жнив, цікаво: яким буде його завершення?
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.