Яким чином вдалося Локачинському району всього за три роки потрапити в п’ятірку кращих на Волині?
Проїжджаючи поліськими селами, тільки й дивуєшся, скільки дарів лісу збирають там і продають щодня: суниця, чорниця, ожина, гриби.
А чим живуть райони, де ні лісу, ні його дарів? Чим поповнюють селяни сімейний бюджет? Якими успіхами радують? Із такого питання починаємо розмову із головою Локачинської райдержадміністрації Володимиром Мазурком.
– Кожна територія використовує Богом і природою дарований ресурс. Локачинські ліси не особливо щедрі на ягоди і гриби. Тому наш основний капітал – родюча земля. Локачинські селяни традиційно займаються вирощуванням зернових культур, картоплі, овочів. Останніми роками, крім вирощування традиційних сільгоспкультур, усе більшої популярності набуває садівництво і ягідництво, вирощування овочів у теплицях. У тваринництві, незважаючи на цінові проблеми, основним залишається молочарський бізнес.
– На ціну й на вчасність розрахунків тут нарікань нема?
– Крупні заготівельники приймали молоко по дві гривні за літр і з дрібними здавачами розраховуються вчасно (місяць-другий буває затримки). Переважно продукцію забирає Чортківський сирзавод Тернопільської області. Проте, коли з’являються й інші, (як наприклад, останнім часом Рожищенський сирзавод), конкуренція зростає, відповідно і закупівельна ціна відразу збільшується.
Паралельно з цим маємо в районі приклади більш прогресивних господарів. Як-от ТзОВ «Україна», власник Євген Дудка з Бубнова, котрий і своїх корів тримає, і в людей за дорожчою від інших ціною закупляє молоко.
– Нинішнього року держава обіцяє господарям, які утримують по вісім і більше корів, холодильне устаткування. Локачинщина багато претендентів на таку підтримку має? Є охочі створювати молочарські кооперативи?
– Поки що є одна сім’я – Вронських (Війницька сільська рада). Разом із Ттим, уже маємо 205 родинних ферм, де утримується три та більше корів. Наші господарі активно користуються всіма дотаціями, якими допомагає держава: на молодняк ВРХ, свиней. Дякують люди за доїльні апарати. Одначе кооперуватися не спішать. Відвикли від колективного господарювання. Та працюємо над створенням першого кооперативу із заготівлі молока.
– Доки їхала на Локачі, багато сільгосптехніки в селах бачила. Руки і коні вже відходять у минуле?
– Так, і це радує. В особистих селянських господарствах населення сьогодні нараховується 775 тракторів, в одній тільки Війницькій сільській раді – 96. Господарювати стає легше. Із меншими зусиллями чоловік отримує більший урожай. Мабуть, тому в районі й облогучих земель у масивах фактично не лишилося. Працюємо над консолідацією окремих площ пайових земель, які не обробляються, для передачі їх в оренду інвесторам.
– Хазяйнують місцеві, чи заїжджих інвесторів маєте?
– Перевагу надаємо своїм. Проте є в нас території, де горби з чагарниками, а люди і на них господарювати просять. Таким пропозиціям не просто йдемо назустріч, а й плату за землю на початках меншу беремо. Тобто до кожного окремого інвестора підхід також маємо окремий. Якби так не робили, мабуть не було б у нас таких інвесторів, як підприємства «СалексЕнерджі», ТзОВ «Західцентр», СБЄ «Україна-Волинь», які вже майже освоїли всі малопродуктивні землі в північній частині району.
– Але трапляються і не зовсім добросовісні користувачі землі. До прикладу – Шельвівська та Заячицівська сільради, де жителі тривалий час не отримують плату за паї, надані в оренду підприємцеві Камельчуку.
– Про ситуацію знаємо. Хоча юридичних підстав втручатися у відносини орендаря й орендодавця не маємо, але тих, хто боргує перед людьми, у спокої не лишаємо: просимо, нагадуємо, попереджаємо, спонукаємо Тож у січні, підбиваючи підсумки роботи за минулий рік, боргів із розрахунками за людські паї за 2012 рік і попередні роки в районі не було. Ті ж, які виникають, намагаємося владнати якомога швидше. За два роки вартість оренди земельних паїв збільшилася з 380 до 590 гривень за гектар.
– А в Холопичах із землею ситуація прояснилася? Прокуратура, пам’ятаю, звітувала про незаконне вивезення там піску на понад 100 тисяч гривень і сказала, що «факт безгосподарного використання 0,17 гектара земель сільськогосподарського призначення потрапив до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
– За всією поваги до прокуратури скажу: нічого безгосподарного там не було. Впродовж багатьох років біля Холопичів брався пісок. Причому брався для благих цілей. Останнього разу – для ремонту сільської дороги (за браком бюджетних коштів мусимо економити на всьому, зокрема – на платі за пісок). А взагалі вважаю, що питання використання місцевих будівельних матеріалів для потреб громади на законодавчому рівні треба врегулювати.
– Живучи за принципом жорсткої економії, на що передусім спрямовуєте кошти?
– На енергоощадні технології. Бо інакше – боргова яма. Всюди, де в бюджетних установах замінили вікна, двері, де поряд із газовими встановили твердопаливні котли, за одну-дві зими на вартості газу зекономили майже стільки, скільки потратили на нові технології. А сюди приплюсуйте естетику і комфорт, а додайте піклування про здоров’я, коли маємо теплий садочок, школу чи лікарню! Ось тому питання енергозбереження й надалі лишається пріоритетом.
– До речі, про лікарню. Локачинська ЦРЛ довго лишалася об’єктом сорому як для району, так і в області. Яка там сьогодні ситуація?
– Коли я очолив райдержадміністрацію, то серед перших об’єктів, за котрі взявся, була якраз лікарня. Невдоволених було – ого-го! Не раз делегації бунтарів приходили! Адже підняв питання, чому кваліфікованих спеціалістів у закладі – на пальцях однієї руки перелічити?! Чому тримаємо величезний штат працівників, у котрих люди не хочуть лікуватися? Було таке, що не мав куди очей від сорому діти, як головний лікар обласної лікарні Іван Сидор говорив мені: « Половина(!) лабораторних аналізів із Локачинської ЦРЛ не підтверджується». Ми скотилися – далі нікуди! Тож змінити те, що роками занепадало, дуже складно. Але – не безнадійно.
За підтримки голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, народних депутатів України Катерини Ващук і Сергія Мартиняка реалізували енергозберігаючий проект із заміни вікон і дверей у головному корпусі. Перекрили і відремонтували інфекційне відділення, цього року – неврологічне відділення. Відремонтовано під’їзд до гаражів лікарні. Працюємо над капітальним ремонтом приміщень пральні та їдальні. На черзі – капітальний ремонт даху центрального корпусу. Залучено з різних джерел більше півмільйона коштів на придбання різного медичного обладнання. І тут першочерговим є придбання сучасного рентгенологічного апарата.
– Медична реформа в цьому плані допоможе?
– Основна мета медичної реформи – відчутне покращення матеріальної бази і якості медичних послуг на первинному рівні – на рівні фельдшерсько-акушерських пунктів і лікарських амбулаторій. Тут для нас непочатий край роботи. Завдання на перші роки – реконструкція з утворенням пункту швидкої допомоги лікарської амбулаторії села Привітне та завершення будівництва сучасної лікарської амбулаторії у селі Затурці.
– Нині ставка робиться на сімейного лікаря. У вашому районі таких спеціалістів вистачає?
– На 22 тисячі населення їх маємо всього п’ятеро. Тобто один фахівець обслуговує понад чотири тисячі пацієнтів. Про яку якість і оперативність можна говорити?
Натомість реформою передбачається за одним сімейним лікарем закріпити не більше ніж півтори тисячі пацієнтів. І якщо таке вдасться реалізувати, люди самі ж дякуватимуть. Бо легше буде захворювання виявляти на ранніх стадіях, а не тягнути, як мовиться, до останнього. Можна буде, знаючи всю родину пацієнта, враховувати фактор спадковості та групувати людей за ступенем ризику. А всі ці заходи, сподіваюся, допоможуть змінити сумну статистику щодо смертності населення в нашому районі.
Варто також зауважити, що для покращення ситуації з кадрами в минулому році розпочали вирішувати проблему житла. На 2013 рік у районному бюджеті знову передбачено кошти на придбання квартири. Одне відомче житло своїм рішенням Локачинська селищна рада передала на баланс лікарні.
Разом із тим, проблема настільки серйозна, що без допомоги обласного і Державного бюджетів проблему забезпечення житлом лікарів вирішити не вдасться.
– Можливо, на ситуацію зі смертністю впливає не лише пізня діагностика хвороб, а й видобуток газу, ракетні шахти, великий вміст у ґрунті пестицидів, що також присутнє в районі?
– Щодо пестицидів, то ними по всій області зловживали. Добре, що вдалося зняти проблему утилізації не використаних свого часу пестицидів, яких було понад 80 тонн. А Локачинське газове родовище функціонує не так давно, аби суттєво вплинути на показник смертності.
– Однак екологічна ситуація там – не з простих?
– Так, бо самим проектом освоєння газового родовища передбачено викид шкідливих речовин в атмосферу. Коли видобуток тільки розпочався і по три тисячі кубічних метрів за годину йшло того газу в повітря, дихати справді не було чим. Але після встановлення сучасного устаткування так звані газові пробки відразу почали спалюватися. Тому чогось аж надто критичного я там не бачу, особливо з падінням в останні роки щорічних обсягів видобутку газу. Зате вирішено питання сплати до бюджету сільської ради екологічного збору за викиди. Торік його надійшло 82,8 тисячі гривень, що дозволяє сільській раді впроваджувати природоохоронні заходи. Насамперед – із утримання водопровідних мереж, утилізації сміття.
– А ті села, де подібних надходжень нема, якими фінансами свій комфорт покращують?
– Там, де сільський голова на своєму, як-то кажуть, на місці, там і громада активна. Пишуть проекти, здобувають кошти через гранти, залучають спонсорів, щось із власної кишені дістають. Вони не кажуть: «Хай держава за нас робить», а просять докласти до того, що самі зібрали чи виконали.
– Серед тем проектів, що їх подавали на конкурс ваші сільські ради, знайшла роботу, котру підготували в Білополі, – «Дитячий алкоголізм – найбільша проблема». Невже все настільки серйозно?
– Серйозно. Робимо по селах рейди, перевіряємо клуби, бари й дивуємося: куди дивляться батьки?! Діти шкільного віку ночами гуляють, горілку п’ють, а батьки замість застерегти, ще й гроші на кишенькові витрати дають!
Тому проводимо цілий комплекс робіт, аби алкоголізм, зокрема й дитячий, відходив у минуле. Задля того перевіряємо роботу «точок», де реалізовують спиртне, порушуємо кримінальні справи, вимагаємо, аби після 10-ї вечора неповнолітніх не було у розважальних закладах. Причому стежити за тим зобов’язуємо насамперед сільського голову й депутатів, дільничного міліціонера, педагогів. А щоби і діти, і дорослі до чарки не тягнулися, має бути альтернатива – спортивні секції, стадіони, самодіяльні колективи.
– Які сільські ради можете в цьому плані назвати взірцевими?
– Таких у нас немало. Вболівають за громаду сільські голови в Білополі, Озютичах, Дорогиничах, Конюхах, Козлові та інших. До Дня Незалежності відзначили Колпитіського сільського голову Сергія Андрійчука. Адже тамтешня громада закумулювала сотні тисяч гривень на збереження церкви-пам’ятки архітектури, на заміну вікон і дверей у школі, на дитсадок-ляльку. Навіть цьогорічний фестиваль фізичної культури тамтешня громада сама зголосилися прийняти і успішно це зробила 25 серпня.
– За два з лишком роки вам як голові виконавчої влади району вдалося майже нереальне: якщо раніше Локачинщина була серед відстаючих в області, а сьогодні вона – серед перших.
– Злагоджена робота районної держадміністрації та органів місцевого самоврядування району допомогла отримати справді хороші результати. За підсумками минулого року, у моніторингу діяльності, яку проводив департамент економічного розвитку та торгівлі облдержадміністрації (за методологією, що визначена постановою Кабінету Міністрів від 9 червня 2011 року), наш район став першим за показниками фінансового, освітнього секторів і споживчого ринку, третім – за балами в агропромисловому комплексі. За більшістю інших показників ми теж достойно виглядаємо серед інших районів
– Аби й надалі бути серед кращих на Волині, які завдання плануєте втілити?
– Для втілення потрібні кошти. Тож працюватимемо в напрямку наповнення районної казни. Будемо спілкуватися з усіма, хто працює на території Локачинщини, аби не хитрував і сплачував податки. А хто совісно підходить до ведення власної справи, тому обіцяємо створювати комфортні для бізнесу умови. Як хороший приклад співпраці влади, громади і бізнесу маємо фермерське господарство «Агротрейд». Бо хоч і є труднощі (старі ферми, неприємні запахи), але й позитив відчутний: від кожної партії свинини, що реалізує підприємство, Холопичівська сільська рада отримує свої відсотки.
Кажучи про джерела надходжень, дуже хотілося б, аби на території району продукція села не тільки вирощувалася, а й перероблялася. Бо це і для людей заробітки, і в бюджет наповнення.
Вважаю, перспективу в районі матиме й будівельна галузь, адже багатоповерхівки з’являються лише в містах, при тому що Локачинщина готова і землю виділяти, і житло купувати.
У плані ж видатків курс тримаємо попередній: зменшувати залежність від газу. А це дасть змогу заощаджувати не тільки енергію, але й чималі кошти, які йтимуть на дороги, школи, садочки, сільські клуби й заклади охорони здоров’я.
– Хай вдається! Дякую за розмову.
Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.