Створюючи такі установи, як Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги, держава має на меті не лише на певний час дати дах над головою людям, які опинилися в кризовій життєвій ситуації, а передовсім навчити у подальшому долати життєві труднощі без сторонньої допомоги… На Волині функціонує один із трьох найбільших в Україні подібних центрів. Безкоштовно, професійно і конфіденційно тут допомагають людині, котра опинилася над прірвою, не ступити останній крок у провалля… Якщо ви думаєте, що таких у нас мало, то – помиляєтеся.
Однак функціонування подібних установ – свідчення того, що у кожному громадянинові, хто б він не був за соціальним статусом, держава бачить насамперед людину. Ціною багатьох зусиль тут намагаються зробити цю людину придатною до існування в соціумі, часто – такому немилосердному… «Ми, як у тій приказці, пропонуємо не рибу, а вудку…» – по-філософськи судить про роботу установи її директор Наталія Мишко.
«Держава відкриває такі заклади, а значить – повертається обличчям до проблеми існування соціально безпорадних людей. Останнім часом це особливо відчутно і завдяки соціальним ініціативам Президента, і з огляду на величезну увагу влади до гендерних питань… Ми маємо підтримку й розуміння на всіх рівнях», – констатує Наталія Юріївна.
Очолюваний нею Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги функціонує у Луцьку вже понад п’ять літ. Тут на тимчасове проживання приймають осіб, котрі через ті чи інші обставини опинилися у певній кризовій ситуації. Йдеться не лише про тих, хто не має даху над головою, а й про молоденьких так званих «мам-відмовниць» із дітками, про жертв насилля у сім’ї, підлітків, яким важко адаптуватися в соціумі, людей, які опинилися у «вимушеному рабстві», тощо. Найчастіше клієнтів центру «знаходять» фахівці різних соціальних служб, рекомендуючи їм отримати кваліфіковану допомогу (психологічну, соціальну, юридичну…) у стінах цієї особливої установи. Але якщо людина просто звернеться сюди з необхідними документами, їй не відмовлять. Основне завдання закладу – якнайшвидше повернути клієнта у нормальні умови життєдіяльності. Ясно, що не завжди вдається вирішити проблему за 90 днів (а саме такий термін визначений). Тому багато хто з мешканців повертається у стіни установи. А ще тут мають гарну традицію: «підопічних» тримати у полі зору постійно. Аби бачити, чи успішно вони використовують ту ж таки «вудку» в житті. І, звичайно, найбільше тішать навіть найменші успіхи…
Ось як, скажімо, у житті мешканки Міста шахтарів Ірини Расланбекової. Молода, красива, впевнена в собі, усміхнена жінка скромно чекала, доки ми порозмовляємо із Наталією Мишко про будні і свята центру. У цю мить нікому й на думку спасти не могло, що Ірина – одна з «вихованок» цієї установи. А ще п’ять років тому вона із трьома (!) дітьми прийшла сюди як до останньої рятівної інстанції. Тоді найменшій донечці були тільки півтора року. Їй – 28. Чоловік залишив сім’ю і подався геть. Ні у свекрухи, ні в мами на той момент розуміння не знайшла. Залишилася без даху над головою. Мало з розуму не зійшла, намагаючись склеїти своє «розбите корито». Ще й п’ятирічний син взявся за бродяжництво…
«Тут ми не просто жили, – розповідає жінка. – З моїми дітьми, які на той момент погано вчилися, годинами сиділи працівники центру. Вчили – елементарного. Разом ми намагалися «привести до тями» сина, який після того, як батько пішов із хати, постійно кудись тікав. Я провела тут 9 місяців. Хоча проблеми після того, як залишила центр, нікуди не ділися, але я стала іншою. А ще у нас з’явилося житло (не без допомоги влади Нововолинська). Згодом я таки здобула освіту. І далі нині вчуся. Діти мої непогано навчаються теж. Вони бачать мету в житті. Сьогодні мені розповідають, ким хочуть стати. Без допомоги людей, які трудяться в центрі, усього цього просто не було б».
І хоча Ірина залишила центр 5 літ тому, на стіні актової зали досі висять аплікації, виготовлені тут її дітьми, а сама жінка зі щемом в серці згадує, як працівники влаштовували свято з нагоди дня народження її малих… Історія Ірини – не виняток. За 9 місяців цього року фахівці ВОЦСПД надали одноразову допомогу понад 4 сотням осіб. За цей час тут проживало в умовах стаціонару 123 людини… І сьогодні в закладі – не порожньо. Про це свідчать хоча б дитячі візочки в коридорі.
До послуг клієнтів центру не лише фахова допомога, а й комфортні умови. Установа функціонує коштом обласного бюджету. Це – колишнє приміщення дитячого садочка на вул. Декабристів у Луцьку. Цього року тут перекрили дах, аби не протікав, замінили вікна. У планах – ремонт житлових приміщень. До послуг мешканців – кухня зі зручностями, їдальня, пральня, санітарні кімнати…
І хоча це не домівка, але – тиха гавань, де можна перечекати життєві буревії і за порадою спеціалістів обрати правильний курс у життєвому плаванні.
Ірина ВАЩУК.
На фото: колишня мешканка центру Ірина Расланбекова в актовій залі не без хвилювань натрапила на аплікації, зроблені її дітьми у складний період життя її сім’ї.