У день свого народження «зелені кашкети» подивували і колег, і гостей.
Рік тому Луцький прикордонний загін своє 20-ліття відзначив врученням квартир сім’ям службовців і візитом голови Державної прикордонної служби України Миколи Литвина.
Але й цьогорічні святкування не обійшлися без сюрпризів. Адже до традиційних вітань, нагород, польової кухні та спортивних змагань додалося ще одне – оновлений Музей прикордонної слави.
Таким закладом похвалитися може далеко не кожен загін. Однак Луцький, який охороняє межі Волинської та Рівненської областей, тримає планку кращого.
Як розповіла завідувач музею Марія Столярук, ідея зібрати під одним дахом цінні та цікаві експонати виникла давно. А от впритул зайнявся цим загін рік тому.
Зроблено справді багато. Одного тільки «металу» (зброї, боєприпасів, устаткування) – не менше 200 кг.
– Копітким було створення макету території Волинської та Рівненської областей. Адже тут ми зібрали інформацію та зображення не лише про відділи прикордонної служби, не тільки нанесли річки та ліси. На макеті ми позначили більше двох тисяч населених пунктів! – тут же демонструє Марія Столярук. А відвідувачі одразу починають шукати ті точки на карті, з якими пов’язано чимало спогадів.
Генерал-лейтенант у відставці Аркадій Яворський, який був першим командиром Луцького прикордонного загону, зазначив:
– Чимало експонатів – це не лише відтворення минулого, а й пам’ять про тих загиблих, яким належали речі і які віддали своє життя, захищаючи Вітчизну.
– До речі, солідний музейний фонд – це результат дружби офіцера нашого загону із членом історико-патріотичного клубу «Пошук», що в Києві, – пояснила Марія Столярук. – Члени цього клубу займаються археологічними дослідженнями. Тож як тільки дізналися про наш заклад, відразу передали чимало цінних речей.
Ось телефонний апарат із написом «Помни! Противник подслушивает!», а тут – прапор із написом «Отряд НКВД», граната й поруч – колючий дріт (адже довгий час кордон асоціювався із залізною завісою, а територія величезного Союзу була оточена дротом під сигналізацією. Відтак, «границу на замке» музей також наглядно демонструє.
– Кожен із наших відвідувачів, торкнувшись до колючого дроту, вмить почує сигнал тривоги та побачить червоне світло – саме так охороняли межі СССР і України аж до 2001 року, – провадить завідувачка музею.
А відразу під колючим дротом – справжній пісок, спеціальні «граблі», що іменуються профілем і використовуються для заробки контрольно-слідової смуги. Пройде людина чи тварина – і відразу сліди на піску.
– Але буває й не відразу! – додає керівник прес-служби підполковник Олег Личковський. – Тому в музеї ми зібрали чимало речей, які порушники кордону хотіли застосувати, аби через контрольно-слідову смугу пройти непоміченими.
Серед таких пристосувань – гумові підошви взуття, парою кріплені до палиці. Іде порушник в один бік – і поруч палицею ставить сліди в інший. Це щоб прикордонники подумали, нібито він вернувся.
А ось муляж коров’ячих копит. Бо на прикордонній території, особливо українсько-польській, місцеві жителі випасають худобу. Одягнув порушник такі «копита» і думає, що державну межу перейде непоміченим.
– Раніше, ще як був колючий дріт, ми дуже часто вилучали гумові шланги, розрізані по всій довжині, – демонструє Олег Личковський. – Ними порушники обмотували колючий дріт і перелазили, не ушкодившись.
Тут же увазі відвідувачів – саморобний місток із металевих драбин завдовжки 11 м, яким житель Любомльського р-ну теж хотів «перескочити» контрольно-слідову смугу.
Нинішній командир Луцького прикордонного загону Олександр Білюк, оглядаючи експозицію, звернув увагу на манекени, одягнені у форму різних періодів. Ось прикордонник і державний стовп 1906 р., тобто ще царської Росії. Трохи далі – прикордонник у будьонівці. За ним – вартовий довоєнного періоду, про що свідчить відсутність погонів. Далі вже радянська доба, період незалежності. А останній манекен демонструє найновішу, зразка 2012 р. форму, котра набрала сірого відтінку.
Словом, подивитися й послухати в музеї є що. Тож тут планують організовувати екскурсії для всіх охочих. А власне у день народження Луцького загону прикордонники ще й влаштували виставку просто неба. І зацікавлених потримати справжню зброю чи дізнатися принцип дії тепловізора не бракувало, особливо серед дітей.
А дорослі, для котрих зброя – це будні, адреналіну набиралися на спортмайданчику, де влаштували справжні баталії.
«Прикордонник спершу біжить, скільки може, а потім – скільки треба!» – жартували учасники змагань. Хоча цього разу бігати було приємно. Адже на за ціль – не порушник кордону, а новенький ноутбук!
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.