Еволюційний шлях Білорусі
Україна – на порозі підписання Угоди про асоціацію з
Євросоюзом. Але це абсолютно не заважає підтримувати добросусідські відносини з іншими учасниками програми «Східне
партнерство», серед яких – Білорусь. А Волині як прикордонній області, котра є
складовою одиницею Єврорегіону «Буг», – тим паче.
Власне, на необхідності лише пожвавлювати роботу з найближчими
північно-східними сусідами наголошував під час виступу на урочистому відкриття
третьої сесії Верховної Ради сьомого скликання Президент України Віктор
Янукович: «Відразу наголошую, що спроби протиставити співпрацю на європейському
векторі та співробітництво з нашими стратегічними партнерами: Російською
Федерацією та країнами євразійського співтовариства – безпідставні. З точки
зору стратегічної перспективи, підписання угоди про Асоціацію та Зону вільної
торгівлі відкриє нові можливості для взаємовигідного співробітництва та
подальшого зближення з нашими стратегічними партнерами в євразійському
регіоні».
Тож напередодні візиту Прем’єр-міністра України Миколи Азарова
до Білорусі, що відбувся на початку жовтня, в гостях у сусідів побувала
делегація з Волині, яку очолив керівник відділу європейської інтеграції
управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції
облдержадміністрації Віктор Чубко. Максимальне сприяння посланці області
отримали від Посольства РБ в Україні, а також наступника голови
облдержадміністрації Едуарда Стоєва і начальника облуправління міжнародного
співробітництва та європейської інтеграції Андрія Ломаги. А запросила білоруська
сторона в ознайомчий тур для вивчення досвіду діяльності північних єврорегіонів
«Неман» і «Озерний край».
Довідка. Єврорегіон «Неман», до якого увійшли 5 районів
Калінінградської області Росії (з 2002-го), Гродненська область Білорусі,
Підляське воєводство Польщі, Вільнюський, Алітуський та Маріямпольський повіти
Литви, був створений 1997-го.
4 вересня 1998-го в Браславі укладено договір між
прикордонними районами Білорусі, Литви і Латвії про створення Єврорегіону
«Озерний край». Сюди належать Браславський, Верхнєдвінський, Міорський,
Поставський і Глубокський р-ни (Білорусь), Даугавпілський, Краславський,
Прейльський та Резекненський р-ни разом із м. Даугавпілс і Резекне (Латвія),
Зарасайський, Ігналінський, Утенський и Швенченський р-ни разом із м. Вісагінас
(Литва).
Створення єврорегіонів дозволяє його учасникам створювати
спільні економічні структури, розвивати прикордонну торгівлю, реалізовувати
спільні проекти у сфері туризму, екології, спорту, культури.
Організатори заходу – Міністерство іноземних справ РБ,
управління справами Президента Республіки Білорусь, Національний прес-центр РБ,
Мінський міський, Гродненський та Вітебський обласні виконавчі комітети.
Учасниками такого туру стали представники з Росії
(Брянська і Калінінградська області), Казахстану, Киргизстану, Туркменістану,
Республіки Молдова (м. Бєльці та Автономна область Гагаузія). Україну, окрім
Волині, також репрезентувала Чернігівська область, котра належить до
Єврорегіону «Дніпро». Варто зазначити, що серед членів делегацій були і
держслужбовці з різних сфер управління, і підприємці, і представники ЗМІ.
Як зазначив радник управління євразійської інтеграції
Міністерства іноземних справ Республіки Білорусь Сергій Панасюк, одне із
завдань заходу в такому форматі – продемонструвати власні напрацювання за роки
Незалежності, котрі можуть використати колеги по СНД.
– Гордимося, що в Білорусі економічний розвиток тісно
переплітається із соціальним. Ми сприймаємо нове, але вважаємо, що треба
рухатися еволюційним шляхом, а не використовувати метод шокової терапії. Робимо
все без поспіху, «помярковано». Головне – бачити людину. Тому зберегли свої
підприємства, кадри. Зараз уже є приватні компанії, котрі соціально
відповідальні та допомагають дітям, справно платять податки, сприяючи розвитку
міст. Тому Президент Олександр Лукашенко визначив курс – соціально орієнтована
ринкова економіка, партнерство держави і бізнесу, – наголосив Сергій
Костянтинович.
Що ж побачили представники різних країн, чого варто
повчитися у наших сусідів і чи відповідає дійсності проголошений напрямок? Отож
– про все по черзі.
Відправна точка – столиця Білорусі.
Мінськ зустрів робочою атмосферою: зосереджений рух
транспорту на рівних, як стрічка, магістралях, мінімум люду на вулицях (аж
дивно!). «Мінчани працюють», – відповіли організатори. Вражали масштабність
будівництв у столиці, кількість культурно-спортивних комплексів, а також чисті,
наче вимиті, вулиці. Згадалася відразу фраза «Чисто не там, де прибирають, а
там, де не смітять». Це саме про білорусів. Бо де б ми не були – чи в
маленькому містечку, чи обласному центрі – всюди охайно. Навіть на узбіччях
автошляхів – акуратно прибрано.
Але повернемося до Мінська. Спочатку ми завітали до
багатофункціонального культурно-спортивного комплексу «Мінськ-арена» (до речі,
державне підприємство, яке перебуває на утриманні бюджету міськвиконкому),
котра діє вже майже 5 років і аналогів якій нема в Європі. Екскурсію люб’язно
провів заступник генерального директора Микола Сергієнко, котрий наголосив: «Це
не просто комплекс, а ціле спортивне містечко!». Тут є і тренажерні зали, і велотрек
(1,5 тис. глядацьких місць), і ковзанярський стадіон (3,5 тис. місць), і
15-тисячна концертно-видовищна арена з 31 віп-ложею, де до кожного стільчика
надходить тепле повітря, є 55 електронних суддівських систем, 24 системи
безпеки, кімната гірського повітря, а ще – 4 ресторани, 24 кафе, буфети,
фітнес-зали, перукарні, сауни тощо. Тут можна займатися багатьма видами спорту
– від волейболу до настільного тенісу, а також провести якийсь захід – чи то
дискотеку, чи корпоратив, чи навіть саміт. На льоду безкоштовно займаються
школи, вузи, федерації. Навіть клуб «Динамо-Мінськ» (КХЛ) нічого не платить,
повністю звільнений від податків. Персоналу в «Мінськ-арені» – близько тисячі. Спроектували
споруду вітчизняні фахівці, за що отримали державну премію.
– За
відвідуваністю нині ми перевищили всі очікувані розрахунки. Наприклад, за 2012
рік нас відвідало близько 3 мільйонів осіб. Адже ціни доступні. Ми не стоїмо на
місці – щодня вдосконалюємося. Бо вимоги зростають, тим паче, готуємося
приймати 2014-го чемпіонат світу з хокею, – каже Микола Васильович.
У всій республіці загалом 36 льодових арен, зокрема у
Мінську – 6. Усе це свідчить: у країні не на словах, а на ділі пропагують
здоровий спосіб життя. Підтвердило такий постулат і відвідування мінської
гімназії №16, де навчається близько 1200 дітей. Для занять спортом і уроків
фізкультури тут спеціально облаштовано стадіон із голландським покриттям, де є
футбольний, волейбольний, баскетбольний майданчики, бігові доріжки, попри те,
що цей навчальний заклад – музичного спрямування: вчать грати на різноманітних
інструментах. Директор Людмила Ієвлєва наголосила: такі міні-стадіони нині
споруджують у кожній школі. Заходимо в гімназію. Учні тут займаються в
тренажерному залі, вчаться плавати в басейні, для охочих є тенісний корт.
Предмети вчителі ведуть російською, хоча є години білоруської мови. Та й
розмовляють білоруси, як помітила впродовж перебування, переважно російською.
Прямуємо далі у Центр корекційно-розвивального навчання
та реабілітації Центрального району м. Мінськ. Установа підпорядковується
комітету з освіти міськвиковиконкому. Подібні центри, як стверджує керівник
закладу Валентина Лагунович, створюють у кожному районі. Цей заклад дає
можливість діткам із вадами психофізичного розвитку здобути освіту. Нині у центрі
Центрального р-ну Мінська навчається загалом 43 дитини: функціонує 4
спеціальних класи і 2 дошкільні групи. Вихованців тут забезпечують безплатними дворазовим
харчуванням, медичним обслуговуванням, підвезенням. Вражають умови: між
поверхами діє ліфтовий підйомник, спеціально облаштовано навчальні класи, масажний
кабінет, приміщення, де неповносправні дітки вчаться самостійно готувати,
прибирати, прати, шити. Є музична і тренажерна зали, куточок «живої природи», басейн,
міні-стадіон із твердим покриттям. Усе зроблено державним коштом у рамках
президентської програми «Діти Білорусі» (підпрограми «Діти-інваліди»), а також
державної – щодо попередження інвалідності і реабілітації інвалідів.
Радіємо за діток, які перебувають у центрі. Помітно
неозброєним оком, що тут за них піклуються по-домашньому.
Далі їдемо до Республіканського науково-практичного
центру трансплантації органів і тканей (створений 2010-го за дорученням
Президента Білорусі), де вже нас чекає його керівник Олег Руммо. Перевдягаємося
у лікарняну форму і рушаємо коридорами на оглядини, одночасно слухаючи
розповідь Олега Олеговича:
– Центр відкрито на базі найбільшої лікарні країни за
підтримки Президента Білорусі, котра має у своєму розпорядженні 1100
ліжко-місць. До того ж, тут із 1993-го працює Республіканський центр
гематології та пересадки кісткового мозку, діє Республіканський регістр донорів
кісткового мозку і стовбурових клітин, що дуже важливо, коли відсутні близькі
родичі. На просторах СНД наш центр – один із наймасштабніших. У рік здійснюємо
близько 300 операцій щодо трансплантації різноманітних органів, більш як 50
операцій із пересадки печінки, 250 – із пересадки нирок, 30 – із трансплантації
серця. Це більше, ніж у Росії, не кажучи про інші країни СНД. Тому до нас
приїжджають вчитися новітнім технологіям, а ми завжди готові ділитися досвідом.
Члени делегації заглянули в сучасну операційну, де саме
тривала операція із пересадки нирки, у післяопераційні палати, де на власні очі
бачили діток і дорослих, яким уже провели трансплантацію печінки. Всі вони
чудово почувалися, готувалися до виписки з лікарні. Попереду в них – повноцінне
життя, стверджує керівник медичного центру.
На завершення екскурсії Олег Руммо побажав усім міцного
здоров’я і попрощався. Його чекали пацієнти.
Наступного дня нас гостинно – із хлібом-сіллю та теплими
словами – зустрічали у Гродно – одному з найзахідніших рубежів (15 км до
кордону з Польщею, 26 км до кордону з Литвою) та найдревніших міст Білорусі.
До речі, у місті, незважаючи на те, що це – найменший
обласний центр (324 тис. населення), працюють потужний хімічний комплекс, тютюнова
фабрика (80% усієї продукції в країні), розвинута переробна промисловість
(м’ясні та молочні комбінати), на високому рівні – медичні заклади, особливо
перинатальний і кардіохірургічний центри, які оснащено найсучаснішою
апаратурою. Є міжнародний аеропорт, адже тут створено вільну економічну зону
«Гродноінвест», відкрито перший у Білорусі аквацентр, спорткомплекс, де один із
найкращих у республіці футбольний майданчик, а хокейна команда – найліпша в
Білорусі. Невдовзі запрацює молодіжний спортивно-розважальний центр, будується
сцена на 1300 місць.
З делегацією поспілкувався голова Гродненського обласного
виконавчого комітету Семен Шапіро (як виявилося, Семен Борисович – доктор
економічних наук!). Він зокрема зазначив, що гродненський край – переважно
аграрна область. За нинішньої ситуації щодо загрози поширення вірусу
африканської чуми свиней пан Шапіро не міг оминути цього питання. Він розповів,
що довелося вдвічі скоротити поголів’я (було близько 700 тис.). Але зростає кількість
ВРХ: нині 600 тис. голів. Найкращі господарства, де працюють за найсучаснішими
технологіями, доять по 8-9 тонн молока на корову. На Гродненщині, зазначив
Семен Борисович, висока врожайність зернових. Також ту багато будують: щомісяця
в середньому здають 50 об’єктів. Наприклад, на черзі – дитяча лікарня, сучасний
центр переливання крові.
До речі, прес-конференція голови облвиконкому відбувалася
в історичному місці – кабінеті відомого державного діяча Російської імперії
Петра Столипіна, котрий був тут губернатором у 1902-1903 рр. Та й узагалі,
Гродно переповнене історичними пам’ятками (усі доглянуто і відреставровано або
ж процес у розпалі) і чудовими краєвидами. У цьому переконалися на власні очі,
побувавши на пішій екскурсії. Помітила на центральній вулиці біля облвиконкому
монумент Володимирові Леніну. Такі пам’ятники є в кожному білоруському місті,
як і вулиці на кшталт Комсомольська, Революційна тощо.
Далі членів делегації чекали в Гродненському державному
університеті ім. Янки Купали, де з 2011-го розташоване координаційне бюро
Єврорегіону «Неман» Білорусі. Детальніше про його діяльність розповіла
завідувач сектору проектної діяльності Ірина Ледченкова. Серед основних
напрямків діяльності єврорегіону – спільні заходи і співпраця в економічній
сфері, сфері освіти, культури, туризму, реалізація спільних екологічних
проектів, розвиток прикордонної інфраструктури. Традиційною в «Немані» стала
щорічна багатогалузева виставка-ярмарок, мета котрої – активізація співпраці
між суб’єктами господарювання Білорусі, Польщі, Литви, Росії, укладення
договорів, демонстрація і продаж товарів народного вжитку. Були й інші
реалізовані проекти за участі білоруської сторони, зокрема в 2011-2012-му – «Сприяння
транскордонній співпраці громадських організацій та ініціатив, бізнесу, органів
місцевої влади в Єврорегіоні «Неман» (саме завдяки цьому було профінансовано відкриття
координаційного бюро в університеті), а також низка транскордонних
міні-проектів, як-от «В пошуках перетину культур»: молодіжні краєзнавчі
експедиції Піляссям і Гродненщиною (2008-2009 рр.).
Наступний етап маршруту – ознайомлення з діяльністю
вільної економічної зони «Гродноінвест», яка створена згідно з Указом
Президента Білорусі від 16 квітня 2002-го і розташована в Гродно, а також
Гродненському і Лідському р-нах на площі 255782 га. Керівник ВЕЗ Сергій
Ткаченко повідомив, що нині в «Гродноінвст» зареєстровано близько 99 резидентів
(підприємств), для яких на законодавчому рівні встановлено систему податкових і
митних пільг та інших преференцій (зокрема звільнення від податків на 5-7
років), що сприяє успішному веденню бізнесу на цій прикордонній території. Обсяг
виробництва, значну частку якого займає легка, деревообробна промисловості, –
близько 65 млн євро в місяць. Експорт продукції становить близько 400 млн євро,
інвестиції надходять із 26 країн світу. Також для реалізації інвестиційних
проектів у сфері туризму та розвитку інфраструктури 2011-го створено (також
згідно з указом Президента) спеціальний туристично-рекреаційний парк
«Августовський канал», який з’єднав басейни р. Неман і Вісла.
Особливе захоплення у членів делегації викликав
агротуристичний комплекс «Гарадзенскі маёнтак «Каробчыцы», що примостився в
мальовничому куточку за 7 км від Гродно і побудований у стилі старовинного
сільського обійстя 18 ст. Створений він просто
неба Гродненським м’ясокомбінатом. Є тут і лицарський майданчик, і «Зона
спокою» – заповідний куточок диких тварин, який можна оглянути з диліжансу, і
конюшня з різними породами коней, і музей природи, і вольєри з екзотичними
птахами, й ігровий дитячий майданчик, і озеро з лебедями, і ресторан «Замак
Зеваны» (богиня Зевана у древній слов’янській міфології – покровителька
мисливства і рибальства) у стилі 18 ст. Поряд розмістився історико-культурний
комплекс «Гродненська фортеця – Партизанський табір», яким теж опікується
м’ясокомбінат. Цей музей просто неба нагадав мені наш, волинський, в с. Лобна
Любешівського р-ну.
Згодом делегацію так само гостинно зустрічали в
невеличкому містечку Постави Вітебської обл., який належить до єврорегіону
«Озерний край».
Попри те, що тут проживає близько 20 тис. осіб, Постави
вразили впорядкованістю історичних пам’яток, яких тут багато – Будинок ремесел
«Стары млын», костел св. Антонія Падуанського, парковий ансамбль «Палац
Тизенгауза» (до речі, відреставровано на базі нині діючої районної поліклініки
завдяки отриманим європейським грантам). Саме Костянтин Тизенгауз у 18 ст.
перетворив місто на науковий і культурний центр.
У Поставах щорічно відбувається міжнародний фестиваль
народної музики «Звіняць цимбали і гармонік», що збільшує туристичну привабливість
містечка. До участі запросили й наші фольклорні колективи. І знову здивувало:
як уживаються поряд пам’ятник Леніну і церква Святого Миколая, котра діяла і за
радянської влади. Парадокс, та й годі…
Відвідали ми й приватне підприємство «Поставський меблевий
центр», яке спеціалізується на виготовленні дерев’яних (із сосни, дубу та
вільхи) дверей і поставляє високоякісну продукцію не тільки на ринок Білорусі,
а й до Казахстану, Росії, України, Ізраїлю, в Прибалтику, Лівію, Італію. Також
із відходів тут виробляють пелети. В Білорусі, як стверджує власник
підприємства Анатолій Бабічев (колишній військовий), для приватного бізнесу
створено гарні умови.
У «Поставському меблевому центрі», що виникло понад 10
років тому на базі закинутої військової частини (Міністерство оборони Білорусі
тепер передало ці площі у комунальну власність), нині працює близько 890 осіб.
Помітила, що багато жінок. Річний обсяг продукції, асортимент якої постійно
розширюється, – понад 200 тис. дверей, у день – близько 1 тис.
Цікавий факт: за сприяння Анатолія Бабічева біля
меблевого виробництва створено дитячу футбольну академію, яку відкрилася
2007-го, де займаються хлопчики з Постав, починаючи з першого класу, а також 20
– з інших білоруських міст віком від 13 до 16. Як розповіла директор академії
Анна Казакевич, ці діти тут живуть (створено всі умови), навчаються,
тренуються. Спеціально підібрано штат висококваліфікованих викладачів. Є два
чудових натуральних футбольних поля (це рідкість), вихованців забезпечують
спортивною формою і всім необхідним.
До речі, син власника меблевого центру Михайло Бабічев –
випускник цієї академії – зараз тренується в одній із білоруських команд, ще
один – підписав професійний контракт із російським футбольним клубом, 7 –
грають у білоруських клубах.
На завершення з нами поспілкувався голова Полтавського
райвиконкому Віктор Гуторов, який поділився напрацюваннями, розповів про
економічний і соціальний розвиток району, відповів на запитання присутніх.
Наступна точка – м. Полоцьк Вітебської обл., найдревніше
місто Білорусі (згадка датується 862 р.).
І вкотре нас зустрічали хлібом-сіллю та теплими словами –
як бажаних гостей…
Полоцьк просто дихає історією. Не можу не згадати
Софійський собор – один із найдревніших храмів разом із Київським та
Новгородським. Нині тут музей, а також діє зал органної та камерної музики.
Побували також ще в одній древній святині білоруської землі – в діючому
Спасо-Єфросиніївському жіночому монастирі, де зберігаються нетлінні мощі святої
Єфросинії. Сюди йдуть паломники з усіх усюд, особливо хворі та немічні. Вам повідають
про всі дива зцілення, які відбуваються в монастирі. Та й деякі монашки – живий
приклад. Але ж кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути…
Відвідали ми також ВАТ «Полоцьк-Скловолокно» (єдине
такого напрямку підприємство в Білорусі), пройшлися його цехами. Екскурсію
провів директор Микола Кочановський. Асортимент продукції – близько 500
елементів, основні з яких – рулонні покрівельні матеріали, електроізоляційні
тканини. Щорічно виготовляють у середньому 45 тис. т скловолокна. Продукцію
збувають у 45 країнах світу, найбільше в Росію (50%), далі – Румунія,
Німеччина, Польща, Голландія, Китай, звичайно, і Україна. На заводі працює
близько 4300 осіб. Хоча тут складні умови, зате середня заробітна плата – 600 доларів.
Зазирнули дорогою до затишного тепличного комплексу – філіалу
«Весна-енерго» (загальна площа якого близько 10 га), а саме до нового
тепличного комбінату площею 4 га. Теплиці тут енергоощадні, з подвійним склом,
підігрівом. Вирощують листя салату, помідори. До речі, томати досягають висоти
3-3,5 м. Вихід у середньому на місяць – 20 тис. штук. За кожним працівником
закріплено ділянку площею 1 тис. 10 м. Цикл від посіву до збору останнього
збору врожаю помідорів – приблизно 9-10 місяців. Продукцію транспортують у
магазини Білорусі, а також у Москву, Санкт-Петербург.
А далі нас знову чекала дорога – до Вітебська, північної
столиці.
На полях усе майже повністю зібрано урожай. Землі готують
до зими. Узбіччя чисті, наче причесані. Що помітила: вздовж траси відсутня
будь-яка реклама, навіть коли в’їжджаєш у місто. Тільки інколи білборди
попереджають водіїв про обережність або нагадують: «Я люблю Білорусь». До того
ж, мало рекреаційних пунктів, де можна просто попити кави чи чаю.
І ось Вітебськ – друге після Полоцька найдревніше місто,
населення якого нині сягає 370 тис. Ми пройшлися чистенькими вуличками старого
міста, помилувалися краєвидами вздовж р. Західна Двіна, історичними пам’ятками:
Ратушею, Успенським і Покровським соборами, Благовіщенською церквою. Саме у
Вітебську, в літньому амфітеатрі, відбувається відомий міжнародний фестиваль
«Слов’янський базар», є тут навіть своя Алея зірок. Центральна площа північної
столиці – площа Перемоги – найбільша в Білорусі. Тут розміщено меморіальний
комплекс на честь героїв Великої Вітчизняної війни, є підземний перехід,
великий фонтан. А ввечері все місто розквітло вогнями. Місцева влада
стверджувала, що заради нас. До речі, громадський транспорт їздить дуже часто і
довго: від 6-ї ранку до майже 1-ї ночі. Правда, ввечері на вулицях міста майже
немає людей, та й випити чашку кави в барі охочих мало…
А вранці поверталися до Мінська.
На завершення туру поблукали вулицями Мінська,
помилувалися його краєвидами, історичними пам’ятками, бачили Будинок уряду,
біля якого – Володимир Ульянов на високому постаменті. Найбільше вразила
Національна бібліотека Білорусі, будівництво якої тривало з 2002-го до 2006-го
за указом Президента Олександра Лукашенка. Її будівля в стилі хай-тек – одна з
найбільших у світі, заввишки понад 73 м (це 20 поверхів). Зверху споруди –
оглядовий майданчик просто неба, звідки можна помилуватися Мінськом. Хто
боїться висоти – будьте обережні: голова може піти обертом.
У бібліотеці – близько 9 млн одиниць на різних носіях
інформації. Завдяки сучасному устаткуванню замовлену літературу доставляють за
15-20 хв., відкрито доступ до понад 100 баз даних. Отримати читацький квиток,
до речі, може кожен, хто має паспорт, незалежно від місця та країни проживання.
Також у бібліотеці створено центр міжнародних зустрічей
та переговорів на рівні глав держав і урядів, який обладнано
багатофункціональним сучасним устаткуванням. Зазирнули й ми сюди. Тут є офіс
Президента Білорусі, овальний та круглий зали міжнародних самітів,
конференц-зал та міжнародний прес-центр.
– Думаю, що мету ознайомчого туру – продемонструвати, як
взаємодіють органи державного управління з бізнесом, які умови розвитку
підприємництва, інвестиційні можливості, показати реалізацію програм щодо активного
розвитку регіонів, невеликих населених пунктів (до 50 тисяч населення) –
виконано. Ви мали помітити, що в Білорусі приділяється велика увага медичній
сфері, соціальному розвитку, ми уважно ставимося до дітей, людей пенсійного
віку, інвалідів. Стараємося утримувати наші міста в чистоті та порядку, слідкуємо
за станом доріг, – поділився на завершення туру радник управління євразійської
інтеграції Міністерства іноземних справ Республіки Білорусь Сергій Панасюк.
Справді, попри ще радянську систему державного управління
(навіть є управління ідеологічної роботи в органах місцевої влади), повчитися є
чого в наших сусідів. Сюди хочеться повертатися. Щоправда, уже не тільки
дивитися, як працює білоруська владна модель, але й побачити, як тут почнеться активніший
рух до Асоціації з ЄС. От тільки білоруської мови, на жаль, не почуєш в
державних установах і на вулицях міст…
Наталія ГЛАВНІЧЕК.
На фото автора.