Травмувавши неповнолітню і збивши на смерть чоловіка, архімандрит просто втік зі свого «БМВ».
«Чому в мене руки у крові?..» – здивувалася Інна, щойно опритомнівши. Біля неї сидів водій. «…Хороший чоловік цей Віктор. І добре, що вони з мамою зійшлися, – подумала. – Бо після смерті тата, надто ж – як я до Костополя поїхала вчитися, мамі геть самотньо було…»
Та й сам Віктор біди закусив. Ще десять років тому овдовівши, двох дітей у люди вивів. Тепер обоє студенти. Хлопець – у Києві. Дівчина – в Луцьку.
А два роки тому зійшовся з жіночкою із Турійська, Інниною мамою. Тепер ось Інну до Ковеля віз на вокзал. Бо нічним поїздом дівчина мала їхати до Києва.
– Чому так повільно? – запитала Інна, на спідометрі побачивши позначку 60.
– А куди спішити? – відповів Віктор. – «Тише едешь – дальше будешь».
На трасі біля с. Селець водій та пасажирка побачили світло фар. Машина швидко наближалася. І їхала якось посеред дороги.
«Куди ти рулиш?!» – вигукнув Віктор і скерував авто якомога правіше. Та це не врятувало. Через секунду удар і – повна темінь.
«Я знепритомніла. А коли прийшла до тями, то, крім крові на своїх руках, побачила дядю Вітю. Його втиснуло геть до заднього сидіння. Ознак життя він не подавав. Я спробувала відчинити дверцята. Замок заклинило. Вибралася через отвір в інших дверях, де вже не було скла. Подзвонила в міліцію, на швидку і мамі. Стала зупиняти зустрічні машини. А коли разом із іншими водіями витягували із нашого «Форда» дядю Вітю, підійшов чоловік, увесь заляпаний болотом», – ще не оговтавшись від шоку, розповідала неповнолітня Інна (в результаті ДТП дівчина отримала ще й струс мозку, однак у кримінальній справі фігурувала як свідок).
Заляпаний болотом чоловік, від якого сильно тхнуло спиртним, представився випадковим пасажиром того самого авто, котре й врізалося у «Форд». А сіре «БМВ», з якого він вийшов, стояло розтрощене далеко між деревами.
«Коли я вибралася з машини, в хащах, які йшли у бік Турійська, чула крики і тріск дерев, котрі ламалися», – пригадала Інна. Але тоді не надала цьому значення.
Невдовзі на місце аварії приїхали мама Інни та швидка допомога. 40 хвилин лікар невідкладної проводив реанімаційні заходи, втім повернути Віктора до життя так і не вдалося.
Інну ж доставили до Турійської ЦРЛ. Отримавши медичну допомогу, лягати в лікарню дівчина відмовилася. Та невдовзі, коли стало зовсім зле, мусила звернутися до медиків і пройшла курс лікування у Ковельській вузловій лікарні.
Доки на турійській трасі розбиралися зі страшною ДТП, на тракторній бригаді одного з місцевих агропідприємств теж коїлося щось дивне.
«У ніч із 19 на 20 квітня чергував на тракторній бригаді. Десь о четвертій ранку у двері сторожки хтось постукав. «Дозвольте зайти», – попросився незнайомець. Я трохи засумнівався. Бо чоловік із довгим волоссям був у дуже брудному одязі та – в одних шкарпетках. «Мене побили якісь невідомі», – пояснив той свій дивний вигляд. Через травму чоловік скакав на одній нозі, тому я допоміг йому зайти», – розповів потім ще один свідок, Василь.
Далі незнайомець сказав, буцімто в нього ще й телефон забрали, і попросив у сторожа викликати таксі. Однак за трохи таки виявив у своїй кишені «викрадену» мобілку. Вона була розряджена. Він узяв акумулятора із телефона сторожа й урешті викликав таксі. На тракторну бригаду авто із фішкою прибуло десь о 5-тій ранку. І «побитий» та «обікрадений» незнайомець зник у невідомому напрямку.
«По закінченні чергування я сів на велосипед і попрямував у село Задиби, де проживаю. А коли на трасі побачив розбите авто, труп і трохи далі – розтрощену іномарку, все зрозумів», – засвідчив правоохоронцям Василь.
Таксист, який уранці 20 квітня отримав виклик на тракторну бригаду, теж підтвердив: чоловіка із дивною зовнішністю повіз у сторону Володимира-Волинського до будинку, вхід до якого викладений бруківкою, і запам’ятав, що розрахунок отримав грішми, заляпаними брудом.
Але в жодному з допитів чомусь не йдеться, чи перебував незнайомець із довгим волоссям у стані алкогольного сп’яніння (довідка з обласного наркодиспансеру вміст алкоголю у крові заперечила). Хоча і сторож, і таксист звернули увагу на дивну поведінку незнайомця.
Дізнавшись про ДТП зі смертельними наслідками, керівництво турійського РВ МВС наказало у стислі строки виявити винуватця дорожньо-транспортної пригоди. І згодом стало відомо: за кермом «БМВ-530» перебував Юрій Х., уродженець м. Веймар, 1976 р. н. У 1995 р. здобув у Червоноградському гірничому технікумі спеціальність «Будівництво будівель і споруд». Із 2007 до 2011-го навчався у Почаївській духовній семінарії. А на момент скоєння злочину був… настоятелем храму УПЦ у Володимирі-Волинському.
Його «випадковим» пасажиром виявився Віталій Ч., також настоятель храму, але в с. Чорніїв Турійського р-ну. Останній згодом розповів:
«20 квітня близько 00 год. 30 хв. на АЗС під’їхав Юра (його прізвища я не пам’ятаю), і ми рушили до Ковеля. Чому туди їхали, мені не відомо. Я поїхав за компанію, а він – вирішувати свої проблеми. Під час руху я спав на задньому сидінні, оскільки перед зустріччю з Юрою вжив трохи спиртного.
(Хочу зазначити, – наголосив слідчому Віталій, – що, коли зустрів Юрія, він був тверезим і за весь час перебування зі мною спиртного не вживав).
Ми їхали з Ковеля. Потім я почув удар і прокинувся вже в болоті. Побачив, що автомобіль спертий об дерево. Підійшовши до передньої частини машини, побачив, що за кермом Юра і він не може звідти вилізти. Тоді я вирішив йому допомогти. Яким чином це вдалося зробити, не пригадую. Коли я його дістав, Юра сказав, що у нього болить нога. Але незважаючи на це, він пішов у невідомому мені напрямку. А я вийшов на дорогу, побачив пошкоджений автомобіль білого кольору, побіг до нього».
Що відбувалося далі, нам уже відомо. А от чому «Юра, який був тверезим», допустив зіткнення із «Фордом», так і лишається незрозумілим.
Даючи свідчення 20 квітня, Юрій Х. зазначив: траса була сухою, «на моїй смузі руху суттєвих пошкоджень дорожнього покриття не було». На пояснення своєї дивної їзди зазначив: коли кермував, захотілося пити; пляшка з мінералкою лежала на підлозі біля сидіння справа, потягнувся вправо, а рулем, мабуть, скерував уліво.
Проте вже за 4 дні свідчення суттєво змінилися. І під час судового слухання Юрій Х. зазначив: воду він пив за хвилин 5 до зіткнення. А причиною автокатастрофи, можливо, стала вибоїна на дорозі, в яку вскочило «БМВ». «Після цього я відчув, як машину ніби веде вліво. Але подумав, що машина все-таки керована. Та й зупинятися о другій ночі – все одно в темноті нічого не побачиш». На запитання ж, із якою швидкістю рухався, сказав: не більше 90-100 км/год. Причому за швидкість «Форда» розповів, ніби той теж їхав не менше 100.
«Коли я минув село Городилець, – продовжив Юрій Х., – побачив, як наближається авто. Воно блимнуло фарами (чи моргнуло, чи в яму потрапило). Цим світлом мене засліпило. Я натиснув на гальма (слідів гальм, щоправда, не було зафіксовано, – авт.). Мій автомобіль пішов різко вліво. Далі трусонуло. Машина стала некерована. Коли ми опинилися в болоті, я сказав Віталієві («випадковому» пасажиру-настоятелю, – авт.) іти до білого авто, а сам забрався далі в ліс, бо моя машина диміла і могла вибухнути. Я поповз на світло, яке падало від фермерського господарства, навіть подумав, що то житловий будинок. Проте охоронцю не говорив, де отримав тілесні ушкодження». Охоронець, пам’ятаємо, повідомив інше. Так само як і колега-священик, який у свідченнях сказав, що сам побіг до розбитого «Форда».
Чому не попрямував туди винуватець ДТП? Бо «я був у шоковому стані і за сильних болів (пошкоджена спина й нога, – авт.) не міг рухатися». А що, сівши у таксі, поїхав додому, так це тому, що «хотів привести себе в порядок перед недільним богослужінням».
Подібних суперечностей у справі немало.
Їх припускався не тільки водій Юрій, але й пасажир Віталій. Наприклад: настоятель сільської церви прекрасно знав свого колегу з Володимира-Волинського, проте назвався випадковим пасажиром. Спершу розповідав, як спав і прокинувся тільки після зіткнення, а через 4 дні свідчив, як пам’ятає, коли машина потрапила у вибоїну і що Юра сказав, ніби з авто щось не те.
Цікавий факт переповіла також мати постраждалої Інни. Жінка в письмовій формі зазначила слідчому: коли зранку до «Форда» підійшов Віталій, то розповів, що в БМВ був третій чоловік, який разом із водієм Юрієм поїхав на таксі.
Про існування третього ще тоді, 20 квітня, казали також неофіційні джерела, називаючи: загадковий пасажир – не остання в єпархії людина.
Та й сам винуватець ДТП – чоловік авторитетний. Бо навіть після того, як на смерть збив людину і зник із місця злочину, отримав таку ось характеристику за підписом самого єпископа: архімандрит Варлаам «добре працює не лише в звичній, але й стресовій ситуації, завжди зберігає оптимізм, витримку і позитивне ставлення до колег. Його ніхто ніколи не бачив таким, що «вийшов із себе».
У порушенні трудової дисципліни не помічений. У колективі виявив себе надійним товаришем, готовим надати допомогу співробітникам організації та підтримати їх у будь-якій ситуації. Є людиною з високими моральними якостями.
Не палить і не вживає спиртні напої, несе корисне громадське навантаження, сторониться конфліктних ситуацій. При спілкуванні відкритий, здатний на ухвалення обдуманих самостійних рішень. Відповідальний за прийняті рішення і виконані дії», – йдеться в офіційному листі, адресованому правоохоронним органам.
Після такої характеристики, врахувавши, що потерпіла сторона (тобто син загиблого Віктора) просив не позбавляти Юрія волі, Турійський районний суд покарав священика двома роками іспитового строку, навіть не застосувавши додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом.
Такий вирок прокуратура назвала надто м’яким і подала апеляційну скаргу з вимогою таки заборонити Юрієві сідати за кермо. Апеляційий суд Волинської області прокурора підтримав, скаргу задовольнив, керувати транспортним засобом протягом двох наступних років заборонив.
Однак служителі Феміди як першої, так і вищої інстанції повважали, що виправлення Юрія можливе без ізоляції від суспільства. Тобто людині, котра забрала життя в 49-річного чоловіка та втекла з місця злочину, все-таки вдалося уникнути тюрми.
Щоправда, винуватець трагедії передав сину загиблого 90 тис. грн, на банківську картку доньки загиблого перерахував 10 тис. грн, 5 тис. грн дав на поховання убитого Віктора (щоправда, вдова сказала, що похорони були організовані її коштом, так само, як і лікування в Ковелі травмованої Інни). А ще засуджений Юрій Х. зобов’язався протягом двох наступних років виплатити синові загиблого додаткових 190 тис. грн.
Крім того, незважаючи на доволі позитивну характеристику єпископа, на даний час Юрій Х. відсторонений від виконання функцій настоятеля.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.