5 листопада Луцьк відзначав День протестів і мітингів. Принаймні таке враження склалося. Бо одразу в трьох точках обласного центру спостерігалося штучно збурене пожвавлення мас: протестували скривджені банківські вкладники, щось демонстрували музиканти духового оркестру і прапороносці з червоними стягами, а також створювали штучний офсайд для голови облдержадміністрації… футболісти!
Спочатку вирували пристрасті на пр-ті Перемоги, де обурені вкладники «Західінкомбанку» перекрили рух транспорту. Цим вони, щоправда, спричинили чималенький затор, де довелося стояти ніяким боком не причетним до цього водіям і пасажирам. Але ж головне – активна позиція у державі, де панує демократія. Та ще бажання вирішити насамперед власні інтереси…
Ледь «корок» розсмоктався, як на тобі – ще один мітинг! Під стінами «білого дому» на Київській площі зібралося близько тисячі люду, аби сказати своє «фе» голові облдержадміністрації і «чемно» попросити: «Клімчук – руки геть від волинського футболу». Щоправда, ніхто не додумався подякувати ненависному БП за те, що після багатьох років руїни таки домігся реконструкції Київського майдану: тепер скривдженим хоча б є де висловлювати свої емоції…
Правда, дехто (очевидно, із громадянською позицією у квадраті) того дня відзначився двічі. У натовпі молодики голосно вихвалялися, як вони щойно не пропускали через дорогу «нахабного» водія, який хотів пробратися крізь стіну мітингувальників на пр-ті Перемоги, аж тут раптом дізнаються, що будуть таврувати ганьбою Бориса Петровича в іншому кінці міста. Тож подалися прямісінько з корабля на бал…
Серед того натовпу футбольних фанатів яскраво виділялися діти. Виявляється, за задумом організаторів дійства вони мали уособлювати надію та опору «гри мільйонів» (ідеться не про рух коштів у футболі, а крилатий вислів). А потрапили в розпал навчального тижня на майдан неповнолітні дуже просто: тренер їм сказав, що того майбутнього у них тепер може й не бути. Тому чи то замість тренувань, чи то прогулюючи уроки у школі, юні спортсмени відстоювали право дорослих зберегти і примножити успіхи волинського футболу…
– Я за команду вболіваю з 5 років. Був на матчі, де наша «Волинь» гарно обіграла «Шахтар», там дали листівку із закликом прийти і підтримати рідну команду. Я й прийшов, – розповідає 23-річний чоловік-інкогніто.
Правда, «для хоробрості» він навіщось причастився, що було помітно неозброєними оком та носом. Але таке зрозуміти можна: раптом бійка, й тоді хоробрість не завадить…
Тим часом навпроти адмінспоруди обласних органів влади розгорнули той самий транспарант, який уже бовванів біля однієї з трибун стадіону «Авангард». На ньому написали: «Клімчук – руки геть від волинського футболу!».
Чи то ті, хто замовляв тканину та текст для неї, забули, що саме Борис Клімчук із головним тренером Віталієм Кварцяним і президентом «Волині» Василем Столяром знаходили повне порозуміння, коли команда за підсумками сезону 2001-2002 рр. таки пробилася з Першої ліги у Вищу, чи то в них вилетіло з голови зовсім свіже вітання Бориса Петровича з приводу перемоги лучан над грізним «Шахтарем», чи є ще якась причина раптового антагонізму між приватним клубом та керівником державної влади на Волині, проте сумно насправді. Поки одні вирішують якісь свої, тільки їм зрозумілі дорослі питання, діти протестують…
А від імені «футбольної громадськості» до голови облдержадміністрації понесли петицію ген директор ФК Євгенія Жуховицька і працівник цього ж клубу Андрій Розтока.
У зверненні написали:
«Шановний Борис Петрович! Вимагаємо не добивати волинський футбол, який і так на сьогоднішній день перебуває у не найкращому стані. Жалюгідне фінансування, мізерна матеріально-технічна база як Федерації футболу Волині, так і в районах та містах області говорить про вкрай недолуге та непрофесійне керівництво футбольною організацією Столяром Василем Андрійовичем. Нам відомо, що Ви активно перешкоджаєте тим позитивним змінам, які пропонують кандидат на посаду голови Федерації футболу Волині народний депутат України Савчук Юрій Петрович та його команда. Ці люди готові не імітувати роботу Федерації футболу, а насправді профінансувати і відродити волинський футбол. Борисе Петровичу, якщо ви запевняєте, що не маєте та не хочете мати ніякого стосунку до волинського футболу, то, будь ласка, будьте послідовні та не заважайте іншим. Далі ми без Вас!
З повагою футбольна громадськість Волині».
Сам Борис Клімчук до мітингувальників так і не вийшов. А для чого? Що як державний службовець не збирається втручатися в процес виборів нового керівника громадської організації у вигляді ФФВ, він уже заявляв неодноразово. А що на цю посаду реально претендують дві кандидатури – віце-президент ФК «Волинь» на громадських засадах Юрій Савчук і гендиректор ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха, то це й так фахівцям добре відомо. Як, зрештою, й те, чому нинішній президент клубу Віталій Кварцяний восени раптом почав проводити серію товариських матчів у районах «із метою популяризації футболу на місцях».
Власне, й що конфлікт між нинішнім головою ФФВ Василем Столяром та його колишнім багаторічним соратником Віталієм Кварцяним та його покровителями триває давно і зосереджений у сфері фінансово-господарської діяльності бізнесменів – також. І що рік тому нинішній народний депутат України від Луцького виборчого округу №22 Ігор Палиця заявляв, що готовий допомогти «Волині» пробитися до найвищих спортивних вершин – також. Та й статус нового клубу, який не став правонаступником старого, щоб не мати клопоту з різними боргами, у ФФВ і як постійного, і як тимчасового члена федерації по суті справи на процес допуску команди до змагань у Прем’єр-лізі не впливає…
Словом, трохи постояли мітингувальники – та й розійшлися. Тривала акція протесту трохи менше години. Тільки який стосунок лозунг «Збережемо ФК «Волинь» для громади!» має до реальних законів існування професійного футболу, так ніхто і не пояснив. Як і елементарну річ: чому впродовж багатьох років у громадський туалет на стадіоні, куди тільки й можуть доступитися вболівальники під час матчів, зайти можна хіба що з протигазом? І на ремонт вбиральні грошей не вистачає через «проіски» Бориса Клімчука?
А на завершення «протестного дня» попід вікнами редакції, прямо від офісу по вул. Ковельській через Лесі Українки і до Театрального майдану, прокрокувала під мелодії духового оркестру ще одна групка невдоволених. Судячи з кількох червоних прапорів, які несли за спинами дітей-музикантів дебелі дядьки, це щось схоже на комуністів вийшло в люди. Але ж до чергової річниці Жовтневого перевороту (за висловом Володимира Леніна) залишалося ще 2 дні…
Увечері ж знову був футбол. Справжній! Правда, «Шахтар» укотре не виграв у «Байєра». Проте чомусь запам’яталися такі слова президента донецького клубу Ріната Ахметова (який, на відміну від деяких наших офшорно-парламентських меценатів за чужими спинами не звик ховатися): «Якщо чесно, то «Шахтар» не заслужив перемоги ні над «Байєром», ні в Луцьку… І причину, насамперед, треба шукати у своїй квартирі, у власній постелі, в собі самому…».
Пророчі слова! І стосуються вони не тільки футболістів із Донбасу, чи не так?
Світлана ДУМСЬКА,
Володимир ДАНИЛЮК.