Віталій Карпюк:
«Ми використовуємо максимум можливостей допомогти людям».
Заступник голови
облдержадміністрації Віталій Карпюк – один із тих, хто постійно тримає руку на
пульсі агропромислового розвитку краю. І не лише через посадові зобов’язання,
а, можливо, навіть більше через те, що є корінним волинянином. А така вона вже
волинська ментальність – не уявляти себе поза землею, поза одвічними
селянськими турботами.
Разом із тим Віталій
Володимирович належить до тих керівників, які понад усе не люблять демагогії і
мають чітке бачення розвитку галузі, за яку несуть відповідальність на рівні
області. Тому напередодні свята саме йому ми адресували і ті запитання, що стосуються
тенденцій розвитку АПК, і ті, що хвилюють не лише виробника, одноосібника, а й
споживача продукції, яку пропонують і перші, і другі.
– Віталію
Володимировичу, так склалося, що розмовляємо з вами 1-го листопада. Саме
сьогодні один із новостворених молочарських кооперативів «Благовіст» із с.
Четвертня Маневицького району починає торгувати молоком у Луцьку. Ініціативні
тамтешні селяни отримали холодильну установку від держави, виграли грант, за
який планують згодом придбати молоковоз. Але реалізувати їм ці плани непросто.
Торік тему кооперації на селі лише декларували. Що вдалося зробити?
– Нині 70 відсотків
молока на Волині виробляють в індивідуальному секторі та дрібнотоварних
господарствах. Із півмільйона тисяч тонн, які маємо загалом, це понад 300 тисяч.
Тобто – у нас його багато. Це – по-перше. По-друге – ми підписуємо угоду з
Євросоюзом. І не варто забувати, що в тих країнах, які сьогодні в ЄС (Польща, Німеччина
тощо), молоко від індивідуального сектору як таке фактично відпало. Причина –
відома: через низьку якість не годиться для заготівлі. Відтак крок за кроком ми
виходимо із ситуації, дбаючи про те, як структуризувати сільське молоко. Тому
що збирати з кожного по банці невідомої якості – не можна. Отож, ми йдемо
шляхом структуризації молока. Перше – доїльні апарати, які роздано фактично
всім, хто має не одну-дві корови, а більше. Це 3,5 тисячі людей! Другий етап –
це кооперативи. Ми об’єднуємо селян. Хоча можна, звичайно, об’єднуватися і не в
кооперативи, а просто – навколо одного лідера. Бо все-таки нинішнє
законодавство не вигідне для кооперації. Тут треба платити податки, звітувати…
Люди замучаться від цього всього. Тому ніхто не диктує, як саме гуртуватися.
Третє: нещодавно в нас побував перший заступник міністерства сільського господарства
Білорусі Леонід Мариніч, був і наш заступник міністра Олександр Сень, тож виявили
бажання подивитися, як на практиці в області працює програма підтримки села. Ми
без попередження заїхали на першу точку на проспекті Волі, де торгує молоком Леонід
Борейко з Баківець. Чоловік має 23 корови, продає молоко з холодильника. Люди
побачили нас і відразу стали казати, що, мовляв, приїхали, значить – хочуть заборонити
продаж. Ці лучани й не знають, що саме нинішня влада все зробила, щоб молоко
там продавалося! Щоб до продавця не мали діла ні санепідстанція, ні ветеринари,
ні муніципали! В Луцьку таких точок – 19. І скрізь черги. Зважаючи на це, наше
завдання – через кооперативи, через сільських лідерів, сімейні родинні ферми
структуризувати сільське молоко. Аби ми були готові жити за стандартами ЄС. Наступного
року після доїльних установок, холодильників плануємо приступити до
забезпечення міні-ферм малими доїльними залами. От Борейкові пообіцяли першому
вручити.
– Як іти в ЄС з
нашої м’ясною продукцією? З ковбасою з курячих хрящів? Для прикладу – одна з
ваших цитат: «Заборонити ввезення з-за кордону відходів курятини! Нехай
утилізовують у себе. Поряд стоїть волинський бик – на нього нема покупця. А на
курячі хрящі з-за кордону є. Як ви її називаєте ковбасою? Називайте її
ввезеними відходами». Отож, чи є на рівні області у влади важелі змінити
ситуацію і змусити переробників м’яса думати про здоров’я покупця?
– Я особисто, як і загалом
волиняни, підтримую позицію Президента, який заявив про вступ України до ЄС. Ми
живемо і бачимо європейські стандарти, адже поруч – Польща та Німеччина. Щодо
цитати, то вона була справедлива чотири місяці тому. Сьогодні заборонено
ввезення фаршу і будь-яких інших інгредієнтів, окрім м’яса. Ввезення свинини зменшилося
на 16%, готових продуктів м’яса – на 45,8%. Щодо експорту-імпорту, то Волинь в
агропромисловому комплексі має позитивне сальдо на фоні того, що загалом по
області воно негативне. Ми експортували аграрної продукції на 63 мільйони
доларів (в основному – за рахунок зерна), і лише на 54 – імпортували. Це дуже
хороший показник. Нині значно зменшилося ввезення фруктів та овочів (а яблука
взагалі зведені до нуля), пальмової олії, молочної продукції. Щодо якості
м’ясної продукції. Прикро, але преважно наші переробники працюють на кінцевий результат,
на прибуток. Цивілізовані країни споживають свіже або охолоджене м’ясо. А в нас
– ковбасу. Така культура споживання, на жаль. Курятина – дуже швидкостигле
м’ясо. Це як індикатор добробуту. Коли люди в країні їдять одну курятину – це бідна
країна. У багатих державах (Франція, Канада, Англія) – висока культура
споживання яловичини. Я думаю, ми прийдемо до цього. Через що зберегли традицію
вирощування м’ясних порід, розвиваємо її, виробляємо якісне м’ясо. На жаль, в
останні роки бізнес пішов шляхом легкого заробітку – і всі інгредієнти свинини
та яловичини, які були в ковбасах, замінив м’ясом птиці. Ви правильно ставите
питання: ми повинні відмовитися від цього. Наразі ж за рік в області виробляється
приблизно 130 тисяч тонн м’яса, з них 70 тисяч – м’ясо птиці. Маємо достатньо
м’яса для своїх потреб. Думаю, що після підписання угоди з ЄС наші виробники скористаються
можливістю і вийдуть на інші ринки. Україна в проекті угоди має індикативну
сукупність тарифних квот для імпорту в ЄС (яловичини – 12000 тонн, свинини –
40000 тонн, м’яса баранини – 1500, м’яса птиці – 16000).
– Нещодавно в
області працювала українсько-білоруська міжурядова робоча група. Йшлося про
поліпшення товарообігу між двома державами саме в галузі АПК. Наразі ми
найактивніше купуємо у білорусів бензин, вони у нас – меблі, а от із
сільгосппродукцією не склалося. Чи вдалося досягнути на Волині конкретних
домовленостей?
– Якщо говорити загалом
про те, що продає на білоруський ринок Волинь, то тут сальдо – дуже позитивне
на користь України. Ми в десять разів більше продаємо, ніж купуємо. Це для нас
добре, через що білоруська сторона і занепокоєна. Тут є низка причин. Якщо
йдеться про м’ясну продукцію, то не варто забувати, що на території Білорусі
була африканська чума свиней, відтак наші ветеринари заборонили ввезення
м’ясної продукції. Щодо молочної, то вона ввозиться і є якісною. Ми не проти,
щоб білоруси завойовували цікаві їм ринки. Ми проти контрабанди. Експортуємо загалом
жмихи, шоти, комбікорми та зерно. Нам треба торгувати – це однозначно. Варто
звернути увагу на насінництво, білоруську техніку. Думаю, ця робоча зустріч
підкреслила, що порозуміння в нас є і торгувати ми будемо.
– Леонід Мариніч
побував і на наших підприємствах. Де були, що демонстрували і які чули
враження? Зокрема щодо допомоги дрібному бізнесу, адже це – те, чого там, у
Білорусі, не відбувається.
– Волинь чомусь
асоціюють лише з дрібним бізнесом… Навіть наш заступник міністра і
представники міністерства, які побували тут разом із ним, кажуть, що пов’язують
Волинь тільки з підтримкою особистих селянських господарств. А все тому, що ми досить
успішно розгорнули програми підтримки ОСГ. Великотоварне виробництво у хорошого
господаря може бути дуже прибутковим: ми побували в Андрія Турака (ПОСП ім.
Шевченка), Віктора Шумського (СГПП «Рать»), Володимира Яренчука (ФГ «Перлина
Турії»), подивилися комбікормовий завод від «Пана Курчака» (Сергій Горлач) на
Турійщині… І Мариніч сказав: «Я не був в Україні п’ять років. Те, що ви так
далеко пішли в технологіях, мене вразило». Великотоварне виробництво нині
розвивається впевнено. Йому – якби не заважати… Ні прокурор, ні податківець, ні
Карпюк, ні голова райдержадміністрації – не мають заважати. Тоді вони все
виростять, посіють, зберуть – і гарантують нам продовольчу безпеку. Це те, чого
нині вимагає Президент: не заважати людям, які працюють, а – сприяти! У Білорусі
нема розвинутого особистого сектору, людей відучили від того. Натомість національна
особливість волинян – тримати корову, від цього не втечеш. Тому ми в комплексі
розглядаємо: кооперативи, продаж, доступ до ринків… Не мають муніципали бігати
за однією тіткою, яка принесла два кілограми моркви на продаж і «не там стала».
Ліпше б дивилися, як «не там» – торгують спиртом чи викидають сміття.
– Ще одна аграрна
тема, яка «звучала» у 2013-му на Волині, – експорт зерна. Україна фіксує пікові
показники на світовому ринку. Якщо раніше зерно йшло на експорт переважно через
порти, то нині «проторувало» шлях через вузькоколійки на Польщі, а отже, і на
ЄС. Як виграє від усіх цих процесів область?
– Усе, що продається,
по-перше, – повертається у вигляді валютної виручки. Цього року реалізовано 250
тисяч тонн зерна, що на 40 тисяч більше, як торік. Те, що волинський бізнес (в
основному – це підприємство Євгена Дудки «Волиньзернопродукт») за допомогою
влади зробив орієнтир на Європу через Польщу, а не на порти, – виграш для всіх.
Цьогоріч побудовано прирельсових складів на 120 тисяч тонн зерна. Дерно.
Звиняче. Колона. Будується склад у Луцькому р-ні на 60 тисяч… Узагалі їх у нас
– на півмільйона тонн збіжжя. 2013-го спорудили вісім сушок. Урожай зернових –
910 тисяч тонн із кукурудзою, ріпаком і соєю – понад мільйон. У 2010-му в
області мали лише 550 тисяч тонн. Чому відбувся ріст? По-перше, за рахунок
підвищення врожайності. По-друге, завдяки тому, що ми додатково розорали понад
92 тисячі гектарів землі. Це наше завдання – обробляти ефективно кожен гектар.
Та й загалом, виробництво зерна на Волині можна довести до півтора мільйона тон.
Ставимо завдання і про використання поліських земель: і в Маневицькому, і в
Шацькому, Любешівському чи Камінь-Каширському районах повинні вирощуватися
хороші врожаї і кукурудзи, і жита, і вівса. Резерви неосвоєних земель – до 60
тисяч гектарів.
– Черговий
зерновий комплекс на Старовижівщині нещодавно відкрив «Ратнівський аграрій». Це
підприємство – найбільший інвестиційний проект за останні три роки. Розумію, що
інвестори люблять тишу, але чи «просяться» на Волинь ще якісь аграрні проекти?
– Ми сьогодні
реконструюємо або будуємо з нуля 15 тваринницьких комплексів, із використанням іноземних
технологій. Скажімо, у селі Білин Володимирського району незабаром Анатолій
Вітрук вводить новий тваринницький комплекс. Із цих 15-ти комплексів вісім – то
сучасні доїльні зали. Ціна на молоко – хороша, тому доїльні зали – вигідна
інвестиція.
– Під час візиту
на Волинь Президента України було задекларовано волинську ініціативу щодо
створення лізингового аграрного фонду. Згодом її підтримали в уряді. На якому
етапі ця робота?
– Багато років підряд
ставимо питання про повернення агролізингу під відповідальність обласних рад. У
1998-2000 роках ми за такою схемою працювали. Техніка служить ще й нині. Наразі
маємо розроблений порядок використання коштів субвенції з Державного бюджету
обласному бюджету, що спрямовуються на придбання сільськогосподарської техніки
та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу. Ми
його з різних точок зору допрацьовуємо, але основу маємо. Враховуючи досвід,
нам буде нескладно це втілити. Але субвенція буде значно ширша. Ми використовуватимемо
її і для молочарських кооперативів, і для тих, які реалізовують м’ясо, фрукти
чи ягоди, – для створення серйозного малого та середнього бізнесу на селі. То –
нове і для України, і для Волині. І це позитив.
– Вас як фахівця,
як управлінця, котрий відповідає на роботу АПК, який показник розвитку галузі у
2013-му найбільше тішить, а який – найбільше тривожить?
– Хочу сказати, що
аграрний сектор регіону розвивається стабільно. Кожна сільська рада, успішно
освоюючи наявні землі, повинна забезпечити стовідсотково дохідну частину та
видатки. Щодо наших найближчих перспектив, то в області вироблятиметься до 1,5
мільйона тонн зерна, плата за паї в найближчі роки сягне 150 мільйонів гривень,
а за гектар у середньому по області – до 800 гривень, податки за землю будуть
збиратися на рівні 140 мільйонів гривень. Недавно був у Франкфурті на
міжнародній конференції, там різні громадські німецькі організації заявляли,
мовляв, Україна не туди йде… Я кажу: «Який відсоток росту економіки
(внутрішнього валового продукту) Німеччини?». Відповідають: «0,06, ріст є». «А
от та ділянка, за яку я несу відповідальність (агропромисловий комплекс
Волинської області) щороку розвивається від 4 до 8 відсотків». «Ой, – кажуть, –
це дуже добре!». То для чого говорити, що ми неправильно розвиваємося? Навпаки
– щороку добавляємо за рахунок освоєння земель, підвищення продуктивності,
переоснащення техніки, інвестицій. Усе це матеріалізується в добробут людей. Якщо
в 2010 році за пай орендарі людям заплатили 40 мільйонів, то нині – 110. Це ж
добре. І жодне великотоварне господарство не збідніло. У 2010-му податок за землю
становив 70 мільйонів, нині – 105-108. Є резерви у містах Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський,
Шацькому, Луцькому районах тощо. Разом із тим ми повинні продавати землі
несільськогосподарського призначення – під будівлі, бізнес. Основне ж, на мою
думку, те, що ми використовуємо максимум можливостей допомогти людям. Так, не
наймедовіший період нині. Так, є проблеми в селі. Але те, що можемо в цій
ситуації, ми робимо. І Президент, і міністр, і голова облдержадміністрації ставлять
питання комплексного розвитку села – це і реформування медицини, і якісна
освіта, і дороги, і будівництво. Ну, і звичайно – виробництво
сільськогосподарської продукції. Що означає: дати селянам можливість заробити
гроші.
Спілкувалася Олена
ЛІВІЦЬКА.