Географічні рамки робочої
поїздки Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка не
обмежили лише обласним центром. У понеділок 11 листопада Юрій Олексійович
побував також на Любомльщині та Ковельщині. Зокрема на теренах Любомльського
краю Уповноважений Президента України з прав дитини відвідав чимало установ,
поспілкувався з мешканцями краю та навіть дав відкритий урок в одному з
місцевих навчальних закладів. Столичного гостя супроводжували голова
облдержадміністрації Борис Клімчук та голова Любомльської райдержадміністрації
Олександр Дзядук.
Сорокахвилинне спілкування Юрія
Павленка з десятикласниками Любомльського НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів – районна
гімназія» ім. Наталії Ужвій, чесно кажучи, мало нагадувало традиційний шкільний
урок. Радше – розмову на рівних. Підлітки активно висловлювали власні
міркування (адже тема для них – близька: обговорювали Конвенцію ООН із прав
дитини), сипали запитаннями й навіть дискутували зі столичним гостем.
– Якою буде країна через
двадцять чи тридцять років, то – результат того, чого ми вас навчимо, – наголосив
Юрій Олексійович, звертаючись до любомльських гімназистів. – Конвенція не має
жодного сенсу, якщо ви не знатимете, про що в ній ідеться, а тому не зможете
захистити себе та не порушити права іншого. Розумію, що в Любомлі, як і в усій
Україні загалом, ази цього документа не виконуються в повній мірі. А про права
дитини слід говорити не лише на уроках правознавства, тому я виявив бажання
поспілкуватися з вами.
Варто зауважити, що Уповноважений
Президента України з прав дитини не уникав жодних тем. Розтлумачив і ситуацію,
що склалася у закарпатському Ужгороді, коли тамтешні школярі вийшли на вулиці
міста страйкувати проти перенесення канікул.
– Учні могли так вчинити,
бо мають право на відпочинок, – підкреслив Юрій Олексійович. – Влада ж вирішила
не запитувати думку школярів. А вони, як і ви, мають право висловлювати власну
точку зору і її повинні враховувати на рівні класу, навчального закладу, на рівні
міста, району, області та держави. У чому була помилка ужгородської влади?
Проявили неповагу до учнів, їхнього права бути почутими. Тому, як на мене,
вчинок школярів правильний: у такий спосіб вони нагадали про себе.
Юрій Павленко подарував
кожному гімназисту-десятикласнику брошуру, де викладено зміст конвенції, й
радив не зазубрювати, а перечитати й усвідомити. Шкільний дзвінок не перервав
спілкування: підлітки оточили гостя, розпитували про враження й влаштували цілу
фотосесію.
У гімназії Уповноважений
Президента України побував також у шкільному музеї. Варто зауважити, що цей
храм історії любомльської освіти на одну кімнатку заповнений надзвичайно
цікавими експонатами, серед яких – ще царська шкільна грамота та особисті речі
славетної української актриси, уродженки Любомля Наталії Ужвій. Юрій
Олексійович також залишив запис у гімназійній книзі відгуків.
Активно спілкувався пан
Павленко з дітками та працівниками й у Любомльському центрі медико-соціальної
реабілітації дітей. Заклад працює лише з липня цього року, а з вересня персонал
прийняв перших вихованців, котрі отримують і лікування, і навчання.
– Одночасно можемо прийняти
дванадцять діток, – розповіла лікар-педіатр Тетяна Овадюк. – Хоча відповідної
реабілітації потребує значно більше малюків, зокрема на обліку – 252. Сюди
потрапляють далеко не всі дітки, які мають проблеми зі здоров’ям. А ті, котрі
отримали курс лікування у неонатальному центрі, неврологічному відділенні
обласної лікарні, і котрі потребують особливого підходу в лікуванні та
навчанні. Ми працюємо за індивідуально розробленою системою для кожного
пацієнта, тому й тривалість курсу визначається індивідуально: для когось – це
три місяці, а для когось – і одинадцять.
Юрій Павленко відзначив:
надзвичайно важливо, що заклад не інтернатного типу. Батьки приводять малечу
вранці й забирають після завершення робочого дня. Окрім того, тут активно
консультують мам і татусів, аби вони навчилися самостійно працювати зі своїми
особливими дітками.
– Знаю, що на території
району функціонує головненський інтернат, але то – лише підтримка
життєдіяльності, а не реабілітація, – наголосив пан Павленко. – Це – робота без
толку. Діти повинні бути в сімї, тому варто думати про облаштування при
подібних закладах гуртожитків для батьків. Останніх маємо навчити жити з такими
дітьми, працювати з ними, ростити їх.
– Маємо дві такі школи: у
Заборолі та Головному, – ввів у курс справи Борис Клімчук. – Працюємо в цьому
напрямку. Два аналогічні заклади не потрібні. Слід щось змінювати. І то – на
краще. От у любомльському селі Згорани є протитуберкульозний санаторій,
розрахований на двісті місць. А ледь назбирують сотню. І це – не хворі діти.
Виходить, що з останніх сил бюджету утримуємо заклад, який не виконує
покладеної на нього функції. То, можливо, раціонально його переробити у центр
реабілітації? Словом, нам є над чим працювати. Оздоровниця для дітей – хороший
варіант.
Побував Юрій Павленко і у
Любомльській центральній районній лікарні. Спершу планував оглянути лише дитяче
відділення, одначе завітав і до пологового. Залишивши медустанову, зазначив, що
то – приклад, якою має бути сучасна районна лікарня, а відтак на Любомльщину та
Волинь мають рівнятися інші регіони.
Добру справу зробили
представники різних гілок влади й у с. Красна Воля, що за 5 км від Любомля. Там
двом сиротам подарували власну оселю. На символічне новосілля прибув і
столичний гість. 17-літній Микола та 19-річна Олена Філіпови зростали коло
бабусі, бо батько помер давно, а мати пропала безвісті. Одначе тепер старенька
й сама потребує догляду, а її хатина більше ніж скромна. Тому, відповідно до
соцініціатив Президента, сиротам – братові та сестрі – придбали житло. Силами
району, сільської ради та небайдужих людей Філіповим за 64 тис. грн купили
обійстя. У хаті є меблі та техніка. Словом, усе необхідне. Відтак двійко сиріт
матимуть потужний тил – власне житло. За два місяці Олена отримає фах кухаря.
Що далі? Олександр Дзядук пообіцяв підшукати дівчині перше місце роботи. Не
залишать напризволяще і Миколу, коли він завершить навчання у школі, –
допоможуть визначитися із майбутньою професією.
– Президент поставив чіткі
завдання: кожній дитині-сироті надати житло та роботу, – підсумував Юрій
Павленко. – Після цього – підтримка і допомога. Зоставити їх сам на сам із
бідою не можна. Слід зробити все, аби вони вивчилися, влаштувалися, зрештою
утворили свої сім’ї, де б уже їхні діти не були сиротами. Якщо кожна сирота
перебуватиме під наглядом сільського голови, керівника виконавчої гілки влади
району, то таке дитя не втратимо. Взагалі я позитивно вражений Волинню. Тут –
одна з кращих ситуацій щодо змін у медицині. Заклади відповідають стандартам.
Якщо є моменти, то вони – в роботі. Сподіваюся, Волинь здобуде першість щодо
виконання завдань Президента.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.