Цим і не тільки дивували горохівчан польські фермери.
Хороший сусід ліпший за далекого родича. Особливо, коли той сусід – президент
Українського бізнес-цетру в Польщі.
Із Яном Манковскі ми познайомилися цьогоріч. На традиційний для Волині День
поля чоловік приїхав аж із Варшави. Бо знав: на подібних заходах збираються
люди, які прямо чи опосередковано причетні до українського бізнесу: підприємці
й фермери, керівники з області, району і навіть найдрібнішого села, громадські
діячі й політики. А коли всіх цих людей об’єднує бажання працювати, то й
зустріч не мине без результату.
Так сталося й цього разу. Ян Манковскі познайомився з головою Горохівської
райдерждаміністрації Жанною Савчук, запросив до співпраці. І вже наприкінці
жовтня делегація з Горохівщини попрямувала за Буг.
– Якщо чесно, то за 42 роки це був мій перший візит до Польщі. Тож відразу
подякую Віталієві Карпюку (заступнику голови облдержадміністрації, – авт.),
що порадив скористатися запрошенням, – розпочинаємо бесіду із Жанною
Євгенівною.
Аби поїздка була не просто пізнавальною, а й діловою, до складу делегації
ввійшли також перший заступник голови райдержадміністрації Олексій Гайдук, який
за фахом економіст, заступник голови Михайло Стецюк, котрий відповідає за
аграрний напрям, і начальник податкової інспекції в районі Руслана Дейнега. Тож
поїздка хоча й тривала всього два дні,
але інформації дала дуже багато.
До слова, Ян Манковскі ще в першій розмові з «Волинською газетою» зізнався:
польські бізнесмени зацікавилися південною Волинню давно, надто ж у плані
ведення садівництва:
– Не далеко від кордону є повіт (тобто район, – авт.), дуже
схожий на ваш Горохівський. Там люди масово займаються вирощуванням фруктів. І
є задум аналогічні фермерські господарства заснувати в Україні.
Тому під час візиту горохівської делегації за Буг першим ділом поляки
показали саме той садівничий район.
– Гроєцький повіт, – уточнює Жанна Євгенівна. – За кількістю населення він
майже вдвічі більший за Горохівщину. І переважна частина його мешканців вирощує
фрукти. Навіть серед повітового керівництва жінка, яка працює секретарем
апарату, має чотири гектари саду. Ще й якого! Коли вона пригостила яблуками
розміром із книгу, ми відверто їй сказали: подібних плодів ніколи не бачили!
Причому й смак тих яблук – пречудовий.
Розповідаючи за секрети таких урожаїв, іноземні садівники зізналися: це –
результат комплексного підходу до справи. Адже враховувати треба родючість
грунту, кількість тепла й вологи, умови
зберігання та, звісно, якість саджанців.
Варто зауважити, що Ян Манковскі в нашій із ним розмові говорив про схожі
геокліматичні умови Гроєца та Горохова. Проте волинська делегація переконалася:
тамтешні землі не йдуть ні в яке порівняння з нашим чорноземом. Тож вирощувати
яблуко розміром із книгу цілком можуть і горохівські фермери.
– Перші паростки у цьому напрямку вже є. Адже у Скобелці, знаю, двоє
господарів почали займатися садівництвом, – продовжує Жанна Савчук. – Навіть ми
з чоловіком заклали торік невеличкий садок на соток десять і нинішньої осені
мали по пару яблук на деревах.
Та щоби хобі перевести на прибуткові рейки, господар мусить немало праці
докласти: повчитися, перейняти досвід, навіть секрети польського фермера
дізнатися. І зробити це навіть зараз не складно, переконалися члени волинської
делегації. Адже в тамтешніх фермерів працюють – хто б ви думали? – так: українці.
Причому, трудяться цілком легально. Чим не ще один із факторів, який підказує:
волинянам варто всерйоз узятися за фрукти.
– Особливо це стосується старших людей: у яких є земля і бажання, та
здоров’я вже не те, – провадить Жанна Євгенівна. – От, до прикладу, мої батьки.
Посадили 25 соток капусти. Зібрали 13,5 тонн урожаю. Ціна одного кілограма – 2
гривні 50 копійок. І це ще треба подумати, куди її збути.
Натомість кілограм яблука (кожен плід якого не треба вручну садити,
підливати, обгортати, кропити, сікти) вартує сім гривень. Що, скажіть,
вигідніше? Отож бо…
Таку нехитру арифметику польський фермер уже давно збагнув. Тому не розпилюється
на «все по трошки», а професійно займається якимось одним напрямком сільського
господарства. І займається без державної підтримки.
– Польські садівники не чекають дотацій. Вони усвідомили: це їхній ВЛАСНИЙ
бізес. Тож самостійно шукають ринки збуту, укладають договори із
закупівельниками, котрих навіть на внутрішньому ринку в Польщі вистачає. Крупні
господарі, які мають сади на ста і більше гектарах, неодмінно споруджують
фруктосховища. Таким чином отримуючи можливість продавати товар аж до наступного
літа.
А щоби мати фінансову підтримку, пишуть проекти під різні програми Європейського
Союзу. Тож логічно, що без громадської організації тут було не обійтися,
наголошує Жанна Савчук:
– Ми устрічалися із заступником голови їхнього садівничого об’єднання.
Розпитували про успіхи та ризики у вирощуванні фруктів. І що приємно вразило –
щирість, відкритість та вміння фермерів, незважаючи на конкуренцію, підтримувати
один одного.
Відтак, гроєцькі фермери сказали про готовність допомагати всім тим
волинянам, які хочуть узятися за садівництво. Причому, не лише за яблука, а й за
груші та сливи.
Ось чому дводенний візит за кордон приніс у Горохів роботи не на один місяць
ба навіть рік.
Аби переймати польський досвід у вирощуванні фруктів, було обговорено
пропозицію залучити до співпраці Горохівський агроколедж. Приміром, у
навчальному закладі викладати теорію садівництва, а в Польщі у фермерських
господарствах знання закріплювати практикою.
Вже зараз спеціалісти Гроєцького повіту розробляють програму, яка
передбачатиме прихід на Горохівщину польських інвестицій та появу нового
агронапрямку в районі.
А першим кроком у цьому має стати сад українсько-польської дружби, котрий
планується закласти під час візиту на Горохівщину колег із-за кордону.
– Якщо відверто, під час поїздки ми звернули увагу не лише на сади.
Автошляхи в них дійсно на належному рівні. Але водночас нема освітлення у
віддалених селах. Школи гарні, великі, по тисячі-півтори учнів, але доїзд дітей
– клопіт виключно батьків. Фінансування медичних, освітніх, соціальних закладів
– на відповідальності сільського, селищного чи міського голови. Причому
сільська рада об’єднує від п’яти до десяти населених пунктів. Польща не дає
батькам грошей при народженні дитини. Там нема такого поняття, як
малозабезпечена родина. Гроші отримують лише сім’ї, котрі виховують прийомну
дитину або оформляють опікунство. Майже на 100 тисяч населення повіт має всього
десять гмін, іншими словами чотири селищних і шість сільських рад. Тому, –
зазначає Жанна Євгенівна, – дуже хотілося б показати нашим людям, як заможна
Польща економить завдяки територіально-адміністративній реформі. Звісно, наші сільські чи селищні
голови проти, бо ж утратять крісло та зарплату і вони, і секретар, і бухгалтер.
Але ситуація, коли на 50 тисяч населення наш район налічує 40 рад (у Польщі,
нагадаю, 10 рад на 100 тисяч), потрібно змінювати.
Так само, наголошує Жанна Савчук, мусять люди подякувати за ті
малокомплектні школи, котрі на прохання людей у районі не закривають і з бюджету
виділяють мільйони гривень.
Мають жителі пам’ятати й за тих 15 шкільних автобусів, що їх за дорученням
Президета отримали горохівські діти протягом чотирьох останніх років.
Повинні не забуваати, що на відміну від поляків, отримують суттєву
підтримку на дітей, і в одному тільки Горохівському р-ні ця сума становить
шість із половиною мільйонів.
Словом, коли гроєцька делегація приїде на Горохівщину з уже готовою
програмою садівництва, поляків теж буде чим подивувати, навіть школою в
Журавниках, на яку з бюджетів усіх рівнів (а не лише сільської ради) планується
виділити 24 млн грн.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.