Юрій Лазаренко: чи
є життя після «Батьківщини»?
Уродженець
Іваничівщини Юрій Лазаренко – наймолодший з-поміж депутатів Волинської облради
цієї каденції. Відсутність політичного досвіду не завадила йому здобути
перемогу на місцевих виборах і отримати мандат від виборців мажоритарного
округу №6 у його рідному районі. Зрозуміло, що тут народ робив ставку не
стільки на самого Лазаренка, скільки на партію, що стояла за ним, – ВО
«Батьківщина». За три роки депутатства і в політичній, і в кар’єрній біографії
обранця дещо змінилося. По-перше, депутата призначено керівником серйозної
бюджетної установи – обласного ліцею-інтернату в Місті шахтарів. За це
проголосувала більшість його нинішніх колег-депутатів. По-друге, під час
скандального голосування за призначення Петра Олешка ректором Волинського
інституту післядипломної педагогічної освіти стало очевидно: Лазаренко не йде
«в ногу» з «Батьківщиною». Тож 8 листопада, під час 22-ї сесії облради, партія
«подала на розлучення». Правда, у сесійній залі спершу прозвучала заява самого
Лазаренко про намір вийти з рядів білосердешних. Чи означає це, що у сесійній
залі побільшає бійців іншої політичної сили?
Власне, Юрій Олександрович
не перший із родини Лазаренків, хто побив горшки з Батьківщиною. Позаяк депутат
є сином екс-обраниці облради минулого скликання і колишньої голови
Іваничівської районної ради Людмили Лазаренко, яка свого часу всупереч волі білосердешних
висунула свою кандидатуру на виборах до Верховної Ради України (як і Петро
Олешко, до речі). Нині пані Лазаренко відійшла в тінь і трудиться у школі-інтернаті
смт Іваничі. Естафету в політиці перехопив син. В інтерв’ю «Волинській газеті»
іваничівський обранець пояснив, чому ж зійшов із партійної дистанції і як
реалізовує свої депутатські обов’язки.
– Юрію
Олександровичу, на черговій сесії обласної ради її голова Володимир Войтович
зачитав вашу заяву про намір залишити фракцію «Батьківщина». А вслід – заяву
лідера фракції Романа Карпюка про те, що рішення «позбутися Лазаренка» прийняли
ваші вчорашні колеги-партійці. Як це прокоментуєте?
– Спершу в новинах на
одному із волинських інтернет-сайтів було опубліковано заяву керівника фракції
про виключення мене зі складу. Така позиція, вважаю, є дуже несправедливою.
Виходить, прийняли ухвалу заочно. Через це, коли мене запросили на засідання
бюро, я вже не бачив сенсу туди йти.
– Та все ж: які
причини вашої дискваліфікації, у чому пішли не в ногу з партією, котра
підтримувала вас на виборах?
– Питання про
виключення виносилося на бюро саме через те, що голосував за призначення Петра
Олешка на посаду ректора Волинського інституту післядипломної педагогічної
освіти. Я виступив під час обговорення і сказав: фактично відбувається політичне
переслідування. До Олешка, як до особистості, застережень не було. Натомість
його переслідують за ту позицію, яку він свого часу займав, реалізовуючи своє
законне право брати участь у виборах народних депутатів України. Якщо він тоді
вчинив якесь порушення (на думку партії), його за це з партійних лав і
виключили. А ті заходи, які до нього вживалися після цього, на мій погляд, – ніщо
інше, як політичне переслідування. Брати участь у цьому і підтримувати подібне
не маю наміру. Це чітко сказав на засіданні фракції. Більше того, коли мене
призначали на посаду директора Нововолинського ліцею, Петро Степанович за мене
голосував. Отож, із чисто моральних, християнських і людських переконань я
віддав свій голос за нього. Вини за свій вчинок я не відчуваю.
– Коли ви особисто
прийшли в «Батьківщину»?
– Це моя перша
політична сила. А в «Батьківщину» прийшов 2010-го.
– Це мама нарадила
партію? Адже вона теж належала до команди білосердешних, хоча, як і Петро Олешко,
не без скандалу балотувалася на виборах до ВРУ, попри волю верхівки
облорганізації партії.
– Моя мама, вважаю,
до кінця була відданою Юлії Володимирівні. А щодо згаданої ситуації, гадаю,
краще запитати у неї самої. Я ж виходив зі своїх суб’єктивних, внутрішніх
переконань. Бо вона не може вирішувати за мене, як і я за неї.
До речі, якщо стежите
за ходом сесій облради, паралелі між мною та мамою проводять часто. Ненав’язливо.
Але кожен із нас, повірте, має свої погляди, в чомусь вони збігаються, а в
чомусь – ні.
– Коли вашу кандидатуру
тут, у сесійній залі, погоджували на призначення директором Нововолинського
ліцею-інтернату, що належить до кращих навчальних закладів краю, чимало колег
висловлювало сумніви… Чи комфортно працювати на новій посаді? Вдалося щось
змінити в роботі закладу на краще?
– Переконаний, що загалом
із педагогічним колективом у мене є взаєморозуміння. Були, правда, деякі фінансово-господарські
питання… Але ми проаналізували цю роботу і маємо плани, як поліпшити діяльність
навчального закладу в майбутньому. Відбулися деякі кадрові зміни. Як випускник
ліцею стараюся докласти максимум зусиль, аби діти гордилися своєю альма-матер.
– А ви – випускник
цього ж ліцею?
– Так. 2001-го року.
Навчання в ліцеї – це найкращі спогади на все моє життя.
Звичайно, у нас є
деякі проблеми. Але колектив старається їх вирішувати. Наприклад, є перебої з
постачанням гарячої води в гуртожиток. Уже закупили три бойлери, вирішуємо
справу. Відчували потребу в читальному залі, який би можна було відвідувати
ліцеїстам після занять. Звільнивши меблевий склад, облаштували там читальню.
Посилено співпрацюємо
з вищими навчальними закладами. Нещодавно, для прикладу, приїжджали до нас
професори і доктори наук зі Львівського політехнічного університету. Ми хочемо
використати їхній науковий досвід. Уже відбулося засідання спільного інтелектуального
клубу ліцею та львівського політеху щодо інтелекту, його вартості на ринку
праці та місця духовності у цих процесах. Діти були зацікавлені чути житейські
настанови від такого рівня фахівців. Пожвавилося шкільне самоврядування. Я
завжди йду назустріч добрим починанням.
– Ви пройшли до
облради як мажоритарник. Це, на мою думку, спонукає обранця до більшої
відповідальності, адже мажоритарник відчуває тісніший зв’язок із виборцями, від
яких і отримав карт-бланш. Як ви співпрацюєте з виборцями?
– Виділив би такі
напрямки. Перше – надання допомоги передбаченої депутатським фондом для
погорільців, важкохворих та тих, хто потрапив у складне матеріальне становище.
Друге – юридична
допомога. Працюючи в Києві, я набув досвіду роботи в банківській системі. А
тому можу допомогти людям, які мають проблеми з фінустановами. Якщо потрібно,
як депутат, можу звернутися до працівників банку із запитом.
– Чи не було серед
людей, які до вас звертаються в банківських питаннях, вкладників
«Західінкомбанку»? Яка ваша позиція щодо проблеми неповернення вкладів?
– Так, до мене
телефонували. І просили, якщо буде розглядатися питання, щодо
«Західінкомбанку», всіляко сприяти поверненню вкладів людям. Я – за.
– У недавньому інтерв’ю
«Волинській правді» Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков зауважив,
що депутати облради, які живуть у Нововолинську і представляють його інтереси,
не допомагають місту. Ви працюєте там. Чи вважаєте ці слова докором і собі?
– Віктора Борисовича
поважаю, але не думаю, що це стосується саме мене. У мене – шостий виборчий
округ (Іваничівський район). Тому свою діяльність веду саме там. Утім готовий
підтримувати міського голову і нововолинську громаду у вирішенні важливих
питань у сесійній залі облради.
– На ваше
переконання, політична діяльність роботі керівника навчального закладу не
заважає? Може, краще – не поєднувати, так би мовити, святе з грішним?
– Вважаю, що одне
іншому не суперечить. Як депутат-мажоритарник, безумовно, маю більше
можливостей відстоювати інтереси виборців, громаду і обласного ліцею.
Спілкувалася Олена
ЛІВІЦЬКА.
На фото автора:
Юрій Лазаренко хоча й вийшов із фракції, яку очолює Роман Карпюк, але у
сесійній залі за іронією долі продовжуватиме працювати пліч-о-пліч із лідером
білосердешних.