Про радянське «ностальжи» новоспеченого комуністичного
нардепа з Шацького краю.
3 грудня Василь Демедюк, мешканець с. Пулемець Шацького
р-ну, головний комуніст Озерного краю, присягнув на вірність Україні під
куполом будинку Верховної Ради, а відтак когорта волинських нардепів поповнилася
ще одним багнетом. Правда, відкритим зосталося питання, чи налаштований наймолодший
за досвідом, але не за віком обранець народу грати у спільну волинську гру.
Варто зауважити, що кілька років тому, напередодні виборів, шацький комуніст наголошував:
згоден співпрацювати з усіма, навіть зі свободівцями, якщо від того люди
матимуть зиск.
Певно, сам Василь Харитонович уже й не сподівався дістати
заповітного мандата, але доля розпорядилася на свій манер: шаччанин, 33-й у
партійному списку Комуністичної партії України, не потрапив до парламенту
одразу після виборів, але все ж опинився в оксамитовому кріслі, бо 31-й номер –
Михайло Герасимчук – відійшов у Вічність. На момент нашої зустрічі з новим
волинським нардепом він і сам ще не зовсім зрозумів, які перспективи перед ним
відкрилися. Нарікав лишень, що представники ЗМІ буквально за добу встигли про
нього ТАКЕ написати… І дійсно – про Василя Демедюка випливло чимало цікавої
інформації: і що в пенсіонери записався раніше дозволеного, і що поїде до Києва
на «Жигулях», і що він – справжній волинський Че Гевара. Що з того правда?
Деталі намагалися з’ясувати, записавши із… товаришем Демедюком інтерв’ю.
– Василю Харитоновичу, звістка про те, що втрапите до
українського парламенту, стала несподіванкою?
– Що ж тут скажеш?.. Ситуація склалася так, що неочікувано
для всіх померла людина, котра мала всього лише 66 років (мову веде про Михайла
Герасимчука, – авт.). Онкозахворювання…
– Були особисто знайомі з комуністом Герасимчуком?
– Не те щоби. У 2012-му перед виборами в центральному
комітеті партії відбувалася зустріч 33-х комуністів – кандидатів у народні
депутати. Ми поряд сиділи. В результаті пройшло до Верховної Ради 32. Бачте, у
нашій партії немає мільйонерів, ніхто не купує місця. У народні депутати йдуть
прості люди, яких обирають на партійних конференціях. Решта ж – олігархи.
Парламент сьогодні – клуб прихованих мільйонерів!
– 33-те місце у партійному списку…
– Символічно, правда? У стільки літ Ісус Христос приймав
хрещення.
– Скажіть, якими благими комуністичними ділами позначена
ваша трудова біографія, раз дістали прохідне місце у заповітному переліку?
– Я під номером один ішов від волинської області. Якими
благими ділами? У 2010 році став секретарем партійної організації району. Тоді
на обліку було 33 члени КПУ. Сьогодні в районному комітеті – 465 осіб! Працює
22 первинні партійні організації, де не п’ять чоловік, а 30 і 40. Багато молоді
йде в комуністи. Просяться у партію, бо бачать, що відстоюємо інтереси
трудового народу. Саме українці мають вирішувати свою долю, а не олігархи, які
поховали статки на іноземних рахунках. Де вони лікуються, де навчаються їхні
діти, які у них котеджі? Т-а-м, за кордоном! Добре, розвалився Союз – і всі
стали рівними. Дивлюся, в Інтернеті пишуть: місячний дохід Порошенка – сім
мільйонів! Де взяв? То – народне майно. Сьогодні все продано в державі і ніц
нема! А в Білорусі – все державне! От візьмемо тютюнову й горілчану галузь:
спиртогорілчаний завод у Луцьку практично не працює, а горілку продають! Коли я
служив у армії, то за надходження від реалізації горілчаних та тютюнових
виробів утримувалося військо! Згадайте, яка була армія!
– Тепер же утримуємо ще й армію народних депутатів і
комуністів зокрема…
– Я з вами згідний!
– Ви готові відмовитися від привілеїв типового
українського парламентаря?
– Чекайте! На ваше попереднє зауваження, хочу відповісти:
сьогодні комуністична партія і наш лідер Петро Симоненко виходять із
пропозицією, аби депутати працювали на громадських засадах, як і було за радянських
часів. Та колись доярок обирали депутатами! І всі закони виконувалися! А сьогодні
підганяють законодавство під себе, під свої бізнеси!
– Василю Харитоновичу, вам як народному депутатові
повинні надати помешкання в столиці. Готові від нього відмовитися?
– А жити де, скажіть, будь ласка?
– Наприклад, у готелі. Здається, там живуть
депутати-свободівці…
– Я ще не знаю всієї процедури. Як попрацюю трохи у
Верховній Раді, тоді ми з вами знову зустрінемося, і я все розкажу. Але якщо
хочете поговорити про свободівців, бо, бачу, ви – їхня прихильниця…
– Чому ж? Я лише намагаюся бути об’єктивною…
– От скажіть мені за Тягнибока! Та у нього є квартира у
Львові, Києві! На якій машині їздить! Хіба то – справедлива партія?
– А комуністи такими машинами не їздять?
– Їздять. І я про це знаю. Але коли мене запитують, то
відповідаю: комуністи виступають за те, аби депутати працювали на громадських
засадах.
– Колеги-журналісти розвідали, що ви діставатиметеся до
Києва авто марки «Жигулі». Навмисне обрали таку просту машину?
– То – партійний автомобіль. Не мій. Повертаючись до
попереднього запитання, скажу, що не треба армії нардепів у 450 осіб. І стільки
партій у державі не потрібно. А то лише сходяться на шоу Шустера і смішать усю
країну. В Білорусі є таке шоу, чи в Росії, чи в Польщі? Та нема! А у нас кинуть
кістку народу – мовне питання, і гризіться люди.
– Щодо мовного питання, ви яку позицію займаєте?
– Мені випало жити під кордоном, за 6 кілометрів від
Білорусі. Я там часто буваю – на заправку їжджу. Там бензин по сім карбованців,
а у нас по 11! Де такі ціни взялися? У нас правлять олігархи! Тож про Білорусь:
там є російська мова, українська і
білоруська. Чому там не стоїть мовне питання? Бо люди мають роботу і живуть
спокійно…
– Та практично не розмовляють рідною мовою…
– А у нас є українська мова? Львів’яки кричать: тільки
українською! А чого всі вивіски – англійські? Люди вимушені їхати на заробітки
в Росію, бо в Україні немає роботи! Молоді не народжують, бо не можуть
прогодувати дітей. Подивіться, скільки сьогодні розлучень!
– А як же бути з тим фактом, що головний комуніст
Симоненко теж розлучився й одружився вдруге?
– І Путін розлучився! І Ющенко! Останній навіть привів
американську жінку!
– Василю Харитоновичу, розкажіть ліпше про себе: ЗМІ
зазначають, що ви – пенсіонер, але ж народилися у 1957-му. Чи не зарано дістали
статус пенсіонера?
– Насправді маю групу інвалідності, адже страждаю на
серцево-судинне захворювання. Написали, що пенсіонер, а люди читають і
дивуються.
– Чим займаєтеся, окрім політики? Знаю, що мешкаєте в
селі. Певно, й господарку тримаєте?
– Працюю на посаді першого секретаря Шацького районного
комітету Комуністичної партії України. Вдома тримаю господарство: є корова,
кінь, бичок, кури, індики та гуси. З дружиною виховали п’ятеро дочок і сина. Вони
– дорослі. Пишаюся дітьми. Вони всі мають вищу освіту. З Пулемця родом моя
дружина.
– То ви прийшли у приймаки?
– Ні. Я – не завідуючий чужим хазяйством (сміється, – авт.). Родом із села Головне, що на Любомльщині. Як
потрапив до шацького Пулемця? Після армії вступив до інституту водного та
інженерного господарства у Рівному. По завершенні працював за розподілом у
радгоспі «Комуніст». Бачите, як випало! Трудився там інженером. У 1986 році
мене обрали головою колгоспу імені Кутузова Шацького району села Пулемець.
Більше 12 років головував.
– У Пулемці від того колгоспу, що зосталося?
– Він не діє. В районі немає практично жодного
господарства. У нашому селі приміщення колгоспу викупили хлопці зі Львівської
області, але… пропали. Майно простоює, і його починають розбирати. Душа болить
на те дивитися. Я ж іще в радянські часи, коли був на посаді голови колгоспу,
побудував у селі церкву.
– А як же ідеологія: релігія – опіум для народу?
– Я не такий, як Леонід Кравчук – хитрий лис. Він був
завідуючим ЦК ідеологічного комітету й виступав проти релігії, а тепер
цілується з Філаретом та іншими! Я ніколи не був противником церкви. Мої батьки
вірують у Бога, мої діти хрещені. Думаю, то був перегин, коли комсомольцям і
партфункціонерам забороняли здійснювати хрещення. То була дурість. Сьогодні
народний депутат від комуністів Адам Мартинюк побудував на Камінь-Каширщині,
Любешівщині і Маневиччині 38 храмів. Про що то свідчить? Що Комуністична партія
України – оновлена. А нам продовжують пришивати радянські гріхи.
– Адам Мартинюк для тих регіонів Волині – одіозна
постать. Ви готові зіграти відповідну роль, але для шацького люду?
– Якби ж мав такі можливості! Хоча, думаю, народний
депутат, котрий дійсно працюватиме, зможе зробити чимало добрих справ не лише
для односельчан, а й для всіх українців.
– Поділіться планами щодо роботи у Верховній Раді: які
теми волієте лобіювати, в якому з комітетів себе бачите?
– Думаю, доведеться багато працювати. Мені близьке
сільське господарство. Але в тому комітеті вже є двоє комуністів, тому останнє
слово – за центральним комітетом партії. Що сьогодні в селі? Роботи нема,
молодь спивається, а сільгосппродукція йде за копійки. Як вижити депресивним
населеним пунктам? Ми кричимо: міняємо владу, президента… Та нічого не
доб’ємося, бо змінювати треба систему. В комуністів є антикризова програма – 20
законів. А ніхто не приймає! Розграбували, що збудували за 70 років.
– Нині головна тема для розмов – відкладання підписання
Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Вам як комуністу, котрий живе біля
європейського кордону, який курс до душі: євроінтеграція чи Митний Союз?
– Ніколи не буду підтримувати того європейського вектора.
Євросоюзу Україна потрібна як придаток. Спекулюють із питанням звільнення Юлії
Тимошенко. Не випустять її – хрест на ЄС, випустять – на Януковичу.
Розумієте?.. Я за життя бачив багато. Латвія увійшла – і їй диктують навіть, що
вирощувати. А ту угоду про асоційоване членство більшість людей читали? Ні. А
що там пишуть? Хіба люди це знають! Сьогодні Україну бачу в Митному Союзі.
Україна, Росія і Білорусь мають бути разом, як братні народи. Бог нашій державі
дав усе: чорноземи, ліси, ріки, роботящих людей, але сказав, що ніколи не
матиме вона нормального царя! І ми його не маємо.
– Зі сказаного слід розуміти, що ви – в опозиції до нині чинного
Президента?
– Та він – зрадник. Пообіцяв людям покращення. Так, він і
решта прихвоснів зажили краще, а народ? Коли я був головою колгоспу, то отримував 240 рублів зарплати, а
доярка, яка мала групу нетелів, – 350. І
правильно, бо тяжко працювала. Секретар обкому партії мав 320 карбованців. А
син Януковича десь узяв півмільярда доларів за рік! Та Брежнєв, як умер, то
зоставив по собі тільки 70 тисяч карбованців! Сьогодні пускають чортика й
кажуть: комуністи голосують разом із регіоналами. Ні. Та проаналізуйте: щойно
хтось із олігархів лобіює якесь питання, то влада і опозиція – брат із сестрою.
Щось для народу? Одразу всі – проти. Комуністи ж мають чітку позицію, якої й дотримуються.
– Аналітики вас називають волинським Че Геварою. Імпонує
така аналогія?
– Нехай. Че – для мене приклад. Якось один із волинських
журналістів написав, що в моєму кабінеті висить портрет Че Гевари, а є ж лише
погруддя Леніна. Воно й буде!
Розмовляла Світлана ГОЛОВАЧУК.
На фото автора: Василь Демедюк у робочому кабінеті
головного шацького комуніста.