Кожен,
хто у вирі мітингових пристрастей знайшов мить, аби поспостерігати за
поведінкою голови Апеляційного суду Волинської області Петра Філюка під час
пікетування адміністративного будинку органів влади області в час проведення
тут 4 грудня позачергової сесії облради, підтвердить: на відміну від багатьох високопосадовців
нашого краю Петро Тодосьович почувався впевнено та з гідністю. І це при тому,
що події, пов’язані з Євромайданом у Києві,
демонстрували масове невдоволення діяльністю окремих служителів Феміди
столиці України!
Чим
же пояснити, що на одні й ті ж події такою різною буває реакція правоохоронних
органів, чому судді з різних регіонів нашої держави з різних позицій підходять
до вивчення справ та ухвалюють часом цілком діаметральні рішення? Про це та
інше ми й поговорили з Петром Філюком напередодні його службового відрядження
до Києва.
–
Петре Тодосьовичу, 4 грудня складалося враження, що ви не тільки не відчуваєте
жодних пересторог у стосунках із різними категоріями волинян, але й
використовуєте кожну нагоду, щоби привселюдно поспілкуватися з якомога більшою
кількістю людей, одні з яких вважають, що тільки методом тотальних відставок
керівників органів влади на місцях можна спонукати центральну владу повернутися
до курсу євроінтеграції, а інші переконані: вирішення проблеми треба шукати на
Печерських пагорбах…
–
Якщо бути відвертим, то під час пікетування будинку органів влади на Київському
майдані Луцька, та й у кулуарах доволі гарячого депутатського засідання я
свідомо намагався не уникати жодних розмов чи дискусій. Хотів пройти тест на
діалог із людьми, так би мовити, в повному обсязі. Смію запевнити, що це випробування
вдалося пройти з гідністю. Навіть незважаючи на те, що напередодні кілька
київських суддів ухвалили рішення щодо подій на Майдані Незалежності та поблизу
нього явно не на користь мітингувальників, цей негатив автоматично на мене як
представника всіх служителів Феміди Волині на мене ніхто не проектував. Та й
під час виступів депутатів та громадських діячів не чув претензій до
представників судової гілки влади нашої області. І це – переконаний! – найвища
оцінка нашої роботи. Причому не тільки зараз, але й за попередній період.
–
Яке ваше особисте ставлення до так і не підписаної в Вільнюсі Угоди про
асоціацію Україна-ЄС?
–
Скажу навіть не про сам текст цього документа, а про його дух. Наші судді та
працівники судів уже багато років підтримують тісні контакти із закордонними
колегами. Ми неодноразово приймали поважні делегації з-за меж України і так
само регулярно їздимо до них, аби перейняти досвід. Тому склалася ситуація,
коли європейські стандарти правосуддя як логічне продовження європейських стандартів
життя в ЄС для нас, волинян, є цілком зрозумілими та прийнятними. І коли на
найвищому рівні всі ми почули про курс України на асоціацію з Євросоюзом, це
викликало тільки схвалення! Аж раптом – зупинка цього процесу та заяви про
необхідність доопрацювання окремих положень та пожвавлення економічних відносин
із Росією та іншими країнами Митного союзу… Чесно кажучи, озвучені аргументи
так і не переконали мене в правильності саме таких методів відступу від
євроінтеграції, яку буквально недавно підтримували всі і на всіх рівнях!
Зрозуміло, що люди, користуючись своїм правом на свободу слова та мирних
зібрань, вирішили продемонструвати власну позицію на євромайданах. Але якщо на
Волині все відбувалося демократично та прозоро, то в Києві, на жаль, дійшло до
фізичного протистояння… Не треба ж забувати: за останні роки зміни в
законодавстві призвели до того, що українські суди працюють через призму європейського
правового поля!
–
Чому ж столичні суди стали закритими?
–
Закон зобов’язує представників судової влади (крім окремих, чітко визначених
законодавством, випадків) діяти гласно і відкрито! А коли справи мають велике
суспільне значення та значний громадський резонанс, то, на мою думку, треба
робити все можливе, щоб якомога більша кількість людей могла побачити, як
вершиться правосуддя. Тому будь-яка заборона, кожна закритість і таємничість,
дають підстави для неправильного розуміння суті процесів, що відбуваються.
Особливо – в тій категорії справ, що пов’язані з так званими безпорядками! Та
треба ж показати, що коли людина називають винною, то в чому саме її
звинувачують і чи є достатні підстави погодитися із зібраними під час
досудового слідства матеріалами! А якщо громадянин просто реалізовує своє
конституційне право на свободу волевиявлення, то це зовсім інша ситуація, і
його притягувати до відповідальності немає жодних підстав! Коли ж ідеться про
явне порушення громадського порядку, знищення чужого майна, то за це треба
нести відповідальність. Бо свої власні права не можна реалізовувати, порушуючи
права інших. Не залежно від того, які політичні події десь відбуваються.
–
Правовий нігілізм після цього не зросте? Чи не перестануть наші люди взагалі
довіряти всій правоохоронній системі України?
– Є
закони природи, а є закони суспільства. І коли ти їх порушуєш, то наступає
відповідна реакція. Тому протест, що відбувається зараз в Україні, а також
спроби йому протидіяти, це, мабуть, не
перший подібний випадок в історії нашого суспільства і, напевне, не останній.
Але коли всі ми хочемо вчитися на чужих, а не власних помилках, то треба
навчитися робити правильні висновки з власних помилок. Ми ж кажемо, що Україна
– правова, демократична, а вже потім економічно розвинута і тому подібне
держава… І якщо вона ще не така, то говоримо, що треба все для цього зробити. А
чому забуваємо, що є постулати, давно виписані, є формула співжиття громадян із
одного боку та громадян і влади – з іншого. Є фундаментальні принципи побудови
та існування держави. І ніколи не можна від них відступати. Це так само, коли
робиш спочатку крок уперед, щоб за мить зробити два кроки назад… Щодо правового
нігілізму, то маємо усвідомити: чим більше прикладів подвійних стандартів люди
бачитимуть, тим меншим у них буде рівень довіри до Закону та його служителів.
Відповідно маємо робити все для торжества Закону, а не його нехтування.
–
Ми часто з вами говорили на тему законності та справедливості. І тут мусимо
визнати, що маємо приклад, як ці два поняття перебувають на різних полюсах. Із
одного боку судді від імені держави на підставі чинного законодавства
забороняють масові зібрання на Майдані Незалежності, бо місцева влада надумала
там змонтувати новорічну ялинку та льодяну ковзанку. З іншого – цю причину люди
після фіаско євроінтеграційних прагнень у Вільнюсі вважають нікчемної та
блюзнірською, відтак – не бажають виконувати судових рішень… Так само і у
випадку з перебуванням учасників акції протесту в спорудах Київської міської
ради та Федерації профспілок України: представники Майдану кажуть, що ці органи
за своєю суттю повинні бути доступними для громадян України, що зараз і
відбувається, правда, дещо в інший спосіб, ніж у звичайний період. А їх
намагаються звідтіля відтіснити руками суддів та судових виконавців… То як же діяти?!
– Мені,
погодьтеся, важко і не зовсім етично відповідати за київські події… Якщо
говоримо про взаємовідносини в суспільстві та стосунки суспільства і влади – це
одне. Коли торкаємося конкретних рішень – це зовсім інше. Я вам так скажу: на
основі одних і тих матеріалів тієї чи іншої справи різні судді з різних
регіонів можуть приймати відмінні рішення. Не знаю, чому так сталося, але це
так… У випадку з протидією Майданові Незалежності судовими методами та діями
судових виконавців, я так скажу: недостатньо мати хороші закони, треба
навчитися їх не спотворювати! Суддя є носієм судової влади, і від того, яка
саме людина виступає в ролі цього носія, залежить дуже багато. Можна мати гарні
ліки, сучасний інструмент, новітню діагностику, але коли лікар нікчемний, то
пацієнт не тільки не одужає, а навіть його життя опиняється під загрозою! Хто, наприклад, читав повний текст так званої
«Сталінської» Конституції СССР, той підтвердить, що за своєю суттю вона була
зовсім непоганою. Але та ж людина скаже: Основний Закон руками конкретних людей
було спотворено до невпізнання у тому ж 1937-му, що стало ознакою масового
беззаконня та сталінських репресій!
–
Отже, важливо мати не тільки добрі закони, але й добрих їхніх носіїв.
– Абсолютно
правильно. І тут уже доводиться знову думати над механізмом, як обирати суддів
і кого саме… Взагалі, це відповідальний і складний іспит для нас усіх. І, на
жаль, не з улюбленого предмета…
–
Але «програму» придумували не ми, тому й доводиться складати й цей екзамен…
– Ми
починаємо розмірковувати дещо по-філософськи, проте про суддів Волині повинен
сказати серйозно та відповідально: вони переважно знають, що працювати треба
так, аби потім не було соромно за ухвалені рішення. Мало того, вони про це не
тільки знають, але й реалізовують ці знання в повсякденній роботі!
–
15 грудня – День працівників суду України. Користуючись нагодою, у вашій особі
вітаю з професійним святом усіх чесних та кваліфікованих служителів Феміди.
–
Дякую. Склалося так, що сьогодні суспільно-політична ситуація не спонукає нас
до велелюдних відзначень цього свята. Але життя продовжується. Тому є нагода
подякувати всім суддям та працівникам апаратів усіх судів за їхню роботу
Виважених, законних і справедливих рішень!
Інтерв’ю
вів Володимир ДАНИЛЮК.