У с. Троянівка, що на Маневиччині, як тільки видасться
вільна хвилинка, поспішають до місцевого Будинку культури. І не тільки, аби
зібратися разом, побалакати про всі місцеві новини, а щоб – поспівати. Адже тут
уже 10 років поспіль діє фольклорний колектив «Гуляночка», який уже тричі
підтверджував звання народного, неодноразово брав участь у різноманітних
фестивалях народної пісні як на Волині (наприклад, у «Берегині», «Рожищенській
мальованці», «Осінні барви Торчина»), так і за її межами, навіть у Литві
побували.
Учасники «Гуляночки» не просто виконують фольклор, а й
самі їздять тутешніми селами (побували і в Камінь-Каширському р-ні), розпитують
місцевих старожилів про народні обряди, традиційне вбрання, записують пісні, а
потім усе почуте і побачене відтворюють на сцені. Репертуар чималенький – кількасот
пісень, а також традиційні народні дійства – весілля, обжинки, обряд на Івана
Купала, різдвяні святки, зустріч весни. До речі, костюми автентичні, бо діставали
зі старих бабусиних скринь. По суті, це одяг, в якому ходили наші предки.
Навіть відшукали на горищах давно забуті сучасниками постоли. Правда, знайшли в
сусідньому селі Черськ чоловіка, який вміє плести таке взуття – Павло
Варшавський. Тож тепер постолів на всіх вистачає.
Що ж, час познайомитися ближче. Збирає всіх до гурту, а
заодно й керує колективом директор місцевого храму культури Марія Варшавська.
– Десять років тому, – ділиться спогадами Марія Іванівна,
– тільки вийшла з декретної відпустки, а мені у районному відділі культури
кажуть: мовляв, готуйся до огляду художньої самодіяльності. Що було робити? До
кого йти? От і нарадили мені в селі йти до Уляни Зонюк.
А Уляна Євгенівна хоч і в поважних літах, проте
заводійкою була ще тою. І народних пісень багато знала, і сама співала, та й
людей до гурту збирала. Тож і назву підібрали на її честь. Цього літа
попрощалася з білим світом…
Зараз у колективі до 15 учасників, наймолодшій Вікторії –
10 років.
«Гуляночку» підтримують і чоловіки. Серед них – лідер
громади, Троянівський сільський голова Микола Ясюк (а як же без нього, він
просто мусить бути взірцем для наслідування!). Микола Андрійович теж один із
ініціаторів колективу. Адже довелося раніше працювати директором місцевої
школи, тому й дбав за художню самодіяльність. У селі – свято не свято, якщо
ніхто пісень не виводить. Та й сам голова без пісні своє життя не уявляє.
Долучилися до «Гуляночки» разом із сільським головою
також соціальний фахівець, депутат Маневицької райради Олександр Шкода, учитель
музики із сусіднього села Черськ Олег Михайлевський (їздить на репетиції
велосипедом за 4 км) та працівник троянівського дитсадка Віктор Пасік. Допомагає
в організації виступів троянівський землевпорядник Володимир Брой. Усіх
об’єднала любов до пісні.
– У нашому колективі взагалі зібралися люди – ентузіасти
справи, які хочуть дарувати іншим радість, – ділиться Микола Ясюк. – Куди нас
кличуть, туди їдемо. Нам приємно та цікаво веселити людей піснями. Показуємо
традиції нашого народу, знайомимо з обрядами. Наприклад, починається рік із
Різдва, тож готуємо колядки, вечорниці, щедрівки (до речі, вертеп не
характерний для нашого краю) та виступаємо і в селах, і на районній сцені, і в
обласному центрі.
Підтримують свого керівника і працівники сільради:
бухгалтерія цілим жіночим складом співає (це Ніна Сопронюк, Галина Добринська,
Віра Чуднова). Є в «Гуляночці» дівчата, які ще й у церковному хорі встигають відзначитися.
Тож усі голосисті, чути їх далеко. Ото недавно зустрічали піснями краєзнавців
зі всієї України (відбувалася конференція) прямо на міжнародній трасі Київ –
Варшава у Софіянівському лісництві. Хто проїжджав поряд, обов’язково хоч на
хвильку спинявся, щоб подивитися на артистів і послухати.
До речі, використовують для виконання пісень народні
інструменти – бубонець, баян, гармошку, навіть «трещотку» (нею мисливці
заганяли вовків). Її приніс Микола Ясюк, котрому це знаряддя перепало від діда.
– Коли готуємося до виступу, то навіть двічі, а то й
тричі на день збираємося. Благовірні наші так звикли, що, коли нема репетицій,
перепитують: «А що – ти нікуди сьогодні не йдеш?» – сміючись, розповідає Марія
Варшавська. – Тож тили наші забезпечені підтримкою. Бо господарку кожна має.
– Це велике навантаження, – підхоплює сільський голова. –
Але мусиш, як треба. Тож співають ті, кого в сім’ях розуміють і підтримують,
хто просто любить народну пісню. От маю мрію – відкрити водний туристичний
маршрут річкою Стохід на байдарках і щоб наша «Гуляночка» зустрічала та веселила
подорожніх піснями та запальними танцями.
Наталія ГЛАВНІЧЕК.
На фото автора та Валерія МЕЛЬНИКА: яскраві миті із життя колективу.