Кажуть, зимові празники – свята сімейні, тим і особливі.
Мабуть. Але якщо родини нема або, не дай Боже, стосунки у вас із рідними – недружні?
Тож поки одні скаржилися на традиційні і подекуди одноманітні домашні вечори, а
окремі – на нестачу снігу в Карпатах, інші раділи життю, бо стіл не був порожнім
– добрі люди допомогли.
Так, я зараз про тих, кого у суспільстві лагідно
називають обездоленими, соціально незахищеними. Як виявилося, у них також бувають
і Новий рік, і Різдво, й інші празники йдуть у гості…
Бачили бабцю, котра годує з рук голубів на Театральній
площі міста? Люблять її птахи, а головне
– довіряють: сідають на руки, плечі. От тільки в очі їй зазирнути важко: ця
літня жінка завжди з опущеною головою. Як виявилося, розмовляти не надто
любить. Хоча, може, то через те, що ніхто особливо й намагається про щось із
нею балакати. З голубами ж надто не поговориш.
Це – Єва Кирилюк, їй 84, вона монахиня (принаймні таке
сама розповідає). Правда, не хотіла спочатку й у цьому зізнаватися. А потім подумала,
помовчала – і повідала про свої болі та переживання.
Бабця каже, що пережила війну – німців, совєтів, які
«робили тут мерву». Потім трохи хворіла, то лікувалася травами. Згодом так
навчилася, що й іншим допомагала.
При соборі живе ось уже 4 роки. Каже: з дитинства мріяла
служити Богові, але не так сталося. Тепер же щаслива. На Різдво вони з іншими
монахинями їли кутю, молилися і просили в Бога миру і злагоди.
Дітей у пані Єви нема. Але вона молиться за чужих. І то
тільки так збоку здається, що насправді бабця просто годує голубів. Вона
розуміє все, що відбувається на майдані. На запитання, чи щаслива вона, не
задумуючись, відповідає: «Так. Але спокійно вмерла би лише тоді, коли би
бачила, що Україна наша вільна, щоби ці діти тут не мучилися за неї, щоб ніхто
над ними не знущався»…
А голуби… Вона їх годує, скільки себе пам’ятає. Каже, всі
завжди дивляться, замолоду колись навіть сварили її за це – тепер ні.
…Третій день Різдва у Територіальному центрі соціального
обслуговування, що у Луцьку, вдався на славу. Тут не лише, як завжди, смачно
пахло свіжою їжею, а й був вертеп. Його дарували учасники Центру дитячої та
молодіжної творчості «Диво», святковий настрій створювали і члени Християнської
організації молодих людей «УМСА», а також – виставки різних мистецьких робіт.
– Це традиційно до свят, – розповідає заступник директора
терцентру Лариса Колядко. – Звісно, намагаємося нашим підопічним давати ще й продуктові
набори. Допомагають наші благодійники.
Крім того, священики допомагають духовно – вони приходять
до знедолених, моляться з ними, відповідають на їхні запитання –
найсокровенніші.
А питань у них багато, повірте, як і розповідей про те,
чому все так сталося у житті. Зворушує це. Боляче дивитися, коли бабця, котра
сама ледве тримається на ногах, поївши, в баночці несе із собою ще один обід –
для сина-інваліда. Є й молоді. Здається, вони переважно закрилися в собі. Не
знаю від чого: якогось сорому чи постійних негараздів.
А щодо свят. Свято воно і для них свято. Правда, є одна
відмінність, дрібничка така, але суттєва. Бабця каже мені: «Я наварила
картоплі, зробила салат із буряку, сіла за столом і дивилася телевізора. Все,
як положено, все гарно».
А ви що мали на святковому столі? Як раділи життю?..
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.