«Просто
страшно пускати дитину в розвалюху, яка може в будь-який момент впасти їй на
голову. Тим більше, що прецедент вже був». Таке чомусь у борді (інтернет-ресурс,
де волиняни зазвичай купують-продають) написала анонімний користувач про загальноосвітню
школу І-ІІ ст. с. Воротнів Луцького р-ну. Ми її благання прочитали – поїхали на
цей «жах» дивитися зблизька.
До речі,
тоді це повідомлення, проілюстроване знімками, опублікували в інтернет-ресурсах.
Громадськість обговорювала: мовляв, у ХХІ ст. – і такі нетрі, та ще й поблизу
Луцька, а директорці – байдуже.
Так Воротнів зустрічає
Що ж,
варто визнати: школа у Воротневі дійсно старенька, невеличка. Але в розпал
навчального дня ми застали звичний процес: дітки весело гомоніли під час
перерви, у кабінеті (тісному, але затишному) над паперами схилилася директор Ярослава
Михайловська.
Розмовляємо.
Кажу їй, як є. Мовляв, скаржаться люди.
– Я
розумію. Але й ви зрозумійте, – чую у відповідь те, що заперечити, погодьтеся,
важко. – Я не можу відбудувати її сама. А хто нарікає – нехай краще допоможе…
Місцевий храм – гордість Волині
Школа
почала будуватися ще 33-го. Маленький, але такий багатозначний факт: звели тоді
будівлю коштом громади. На той час – досить пристойно: високі стелі, величезні
вікна.
Але
зараз…
– Мало
місця, – не заперечує директорка. – Тож ми змушені були перейти на двозмінне
навчання. Нині у школі 73 дитини.
Так це ж
добре – дітки є, значить село живе повноцінно.
На роздоріжжі…
– 1982
року побудували невелику їдальню окремим корпусом, – проводить екскурсію Ярослава
Володимирівна. – Поки було тепло, вчилися у пристосованому приміщенні. Нині вже
добудували ще одну класну кімнату: за рахунок того, що перегородили кабінет
завдяки спонсорській допомозі приватного аграрного господарства.
Чи
допомагає громада? На моє запитання, директорка ствердно киває головою. Мовляв,
трошки долучаються, але геть мало. Є один тато, котрий реально сприяє.
От і школа.
– Нам
треба міняти дах – не витримав випробувань роками. А ці стіни ще сто літ простоять,
– розповідає. – Звісно, ми зверталися в обласну адміністрацію, районну раду,
обласне управління освіти. За рахунок батьків нічого не зможемо, бо треба
мільйони.
Ми теж
зверталися – відправили запит від редакції на ім’я начальника управління освіти
і науки облдержадміністрації Олександра Хомича. Ось що нам відповіли на
запитання стосовно того, чи знають про ситуацію у Воротневі, коли і які кошти
виділялися на ремонт та чи планують його найближчим часом.
«Навчальний
заклад складається з 3-х корпусів: навчальний корпус, корпус, в якому
розміщується шкільна бібліотека і дві класні кімнати для використання у
позашкільній роботі та корпус, в якому розміщується їдальня.
В школі
навчається 73 учні в дві зміни у 5 класних кімнатах. З них у першу зміну
навчання здійснюється у 5 класних кімнатах, в другу – в чотирьох. Діти старших
класів продовжують навчання в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Лище.
До
нового навчального року в закладі проведено поточні ремонти приміщень та
замінено опалювальний газовий котел. У навчальному корпусі замінено 9 вікон на
енергоощадні.
На 2014-й
передбачається здійснити ремонт даху та стелі.
Керівництвом
району вивчається питання щодо добудови в майбутньому основного корпусу
навчального закладу».
У
профільному обласному управлінні також переконані: «Дирекція школи організовує
навчально-виховну роботу закладу, забезпечує адміністративно-господарську
роботу та дотримання норм і правил техніки безпеки в школі».
Звісно,
за цими офіційними фразами важко розгледіти, яка насправді ситуація у стінах
закладу. Та й думок стільки ж, як і людей… І це дійсно так. Дорогою додому
зустріла молоду маму – йшла вулицею за руку з донькою, котрій у вересні вже настане
час вчитися. Запитую: мовляв, така школа стара, то чи свою доньку поведе туди?
– У нас
дуже хороша школа. Там тепло, затишно, учні – як одна сім’я. Я фотограф, тож
часто знімаю там свята, все бачу, – каже Марія Муляр, як з’ясувалося, мама двох
дітей. – Ось моя старша донька, планую туди віддати її вчитися. Вважаю, що
школу не треба закривати у жодному випадку, її можна відремонтувати.
Говорила
і з дітками – крадькома від директорки та вчителів. Що відповідають? Діти – як
діти: добре їм, кажуть. От якби ще домашні завдання не задавали та читати не
примушували…
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
автора.
