Зі
своїх рідних братів і сестер Тарас більш усіх любив сестру Ярину, і от за що,
як сам він мені говорив.
Будучи
ще малою дитиною, літ шести, він забажав піти туди, де «кінець світу», де небо
впирається в землю, і подивитись, як там «жінки кладуть на небо прачі». От раз
після обіду знявся він і пішов прямо шляхом: йде та йде, вже й сонце починає
заходити, а кінця світу не видно. Тарас розсудив, що він запізно вийшов із дому
і сьогодні не дійде до «кінця світу». Він вернувся додому і другого дня, ледве
що почало сходити сонечко, не говорячи нікому й слова, рушив у дорогу.
Пройшовши до села Пединівки (верстов чотири за Кирилівкою), він здивувався, що
є ще села, крім Кирилівки. Минувши Пединівку, він узяв ліворуч, перейшов через
лісок і вискочив на Чумацький шлях. Тут йому захотілося і їсти, і пити, і
втомився він дуже, а «кінець світу» все-таки був далеко. Спочивши трохи, пішов
дальше; коли ж назустріч йому їде валка чумаків. Чумаки, бачачи, що так нерано
(сонечко стояло вже на вечірнім упрузі) мала дитина никає попід лісом, спинили
Тараса і спитали: «Чий ти, хлопче?».
– Батьків
та материн.
– Відкіля
йдеш?
Тарас
вказав рукою в один бік.
– Куди
ж ти йдеш?
Він
вказав рукою на другий бік і промовив: «Туди».
– Чого
ж ти туди йдеш?
– Хочу
подивитися, де кінець світу, – одповів Тарас і попросив у чумаків води
напитися. Чумаки дали води і хліба і, боячись, щоб на дитину вночі не напала
звірюка, взяли його, посадили на віз, дали йому в руки батіг і повезли. На
щастя, вони їхали через Кирилівку… Вернувшись додому, Тарас застав, що брати
й сестри (матері вже не було) пороли гарячку, шукаючи його. Старший брат хотів
його за це побити, але вступилася за Тараса сестра Ярина, не дала бити і
посадила вечеряти галушки.
В.
Г. Шевченко, троюрідний брат Тараса Шевченка.