«Віктора
вбили, а потім повісили», – стверджують односельці волинянина, тіло якого
знайшли на ялинці Майдану Незалежності в Києві.
Маленький
хрест на свіжій могилі, вінки з написами «Любому синочку», «Дорогому татові» –
оце й усе, що лишилося від Віктора Хом’яка. А ще – незламний дух і людська
шана. Бо, кажуть односельці, Віктор помер за Україну!
Почути
історію Віктора Хом’яка вдалося не відразу. Надто небезпечно було її
розповідати. Тому дехто відмовлявся відразу. Дехто просив імені не називати.
Але знайшлися й ті, які сказали: «Мені нема чого боятися. За вбивство розкажу».
Серед
таких сміливців – Анатолій Цейко, який є швагром загиблого Віктора Хом’яка, та Іван
Пахолок, священик, який відспівував Віктора.
Сам факт
поховання за православними канонами свідчив: померлий не пішов на суїцид. Бо
таких церква вважає найбільшими грішниками і навіть на цвинтарі хоронити
забороняє.
Всі
кажуть: не міг оптиміст, яким завжди був 55-річний Віктор Хом’як, вдатися до
самогубства.
Повстанське
коріння
– Ви
знаєте, з тим чоловіком ми зналися з дитинства! Так вийшло, що стали шваграми.
Вітя був простою, непоказною людиною. Ніколи не гнався за статками. Любив
природу, особливо рибалку. Та Майдан виявився для нього важливішим за все. Бо
щойно побачивши, як у Києві побили студентів, сказав: «Я мушу бути там», –
пригадує Анатолій Цейко.
Дух
свободи захопив Віктора Борисовича настільки, що він приїздив додому лише на кілька
днів. Перед Новим роком затримався тому, що прихворів. Та щойно видужав, знову
подався до Києва.
– Це
гени його туди кликали, – міркує швагро. – Адже Вікторів дід і дядько були
репресовані. Дід – за те, що в селі Голишів був крепким господарем (як записали
в справі – куркулем). Аби не постраждала вся родина, Вікторова баба офіційно
розлучилася з дідом і взяла інше прізвище. Хоча потім навіть це не вберегло
старшого із синів «куркуля». І коли подорослішав, то його як неблагонадійного
елемента вислали на шахти Донбасу. Меншого ж із синів, Бориса Хом’яка, врятував
лише вік. Тож на відміну від батька і старшого брата (які згинули на чужині),
чоловік усе життя провів у рідному Голишеві та виховав сина Віктора.
– За всі
55 років життя Вітя не вступив у жодну партію. Старався взагалі лишатися
аполітичним. Та почувши про кривавий розгін у столиці, не міг бути осторонь. «Я
за весь наш Голишів стоятиму!» – казав. І разом із побратимами із сусідніх сіл
Рованці, Боратин, Новостав укотре вирушав на Київ. До речі, прапор Волині, що
стоїть на найвищій барикаді Майдану, встановили наші місцеві хлопці, – з
гордістю каже Анатолій Цейко.
Сміливості
Вікторову Хом’яку було не позичати. Це знову ж таки, очевидно, гени в ньому
грали. Адже в селах під Луцьком борців за свободу завжди вистачало. Не дарма на
їх честь у центрі Боратина встановлено пам’ятний знак, над котрим майорять
синьо-жовтий і червоно-чорний знамена.
Три
години між життям і смертю
Коли в
Києві стали гинути люди, коли десятками – зникати мітингувальники, здавалося, ця
біда оминула Волинь.
26
січня, в неділю, Луцьком пройшла хресна хода. Митрополит Луцький і Волинський
Михаїл відправив заупокійну літію на честь жертв політичних репресій. А вже
менше як через добу, 27 січня, жалобним кольором була позначена й наша область…
Коротеньке
повідомлення на сайті МВС гласило:
«27
січня близько 11.00 на спецлінію «102» надійшло повідомлення, що в Будинку
профспілок повісилася людина. Згодом з’ясувалося, що тіло чоловіка було
виявлене на внутрішній стороні каркасу ялинки, що розташована на Майдані
Незалежності.
На місце
події негайно виїхали слідчо-оперативні групи Головного та Шевченківського
управлінь столичної міліції. На місці було встановлено особу небіжчика. Ним
виявився 55-річний житель Волинської області.
Наразі
правоохоронцями проводиться ряд першочергових слідчих дій, встановлюються
обставини та свідки події. За попередніми даними, на тілі чоловіка не виявлено
жодних видимих слідів тілесних ушкоджень. Тіло померлого направлене на
судово-медичну експертизу, яка встановить справжню причину смерті громадянина.
Співробітники
міліції проводять з цього приводу подальшу перевірку, спрямовану на
встановлення причин та обставин вказаної пригоди».
Дізнавшись
про батькову смерть, Вікторова донька Ірина не могла повірити. Як?! Три години
тому вона розмовляла з татом. Телефоном батько повідомив, що з ним усе
нормально. Мовляв, ніч відчергував, тепер іду в Будинок профспілок відсипатися.
Це було
о 7.30. Після 10-ї ранку на мобільний подзвонили, представилися міліціонерами і
запитали, чи знає Ірина чоловіка на прізвище Хом’як Віктор Борисович. «Так. Це
мій тато», – відповіла донька. На тому розмова закінчилася. А ще за трохи жінці
повідомили страшну новину.
До
«повішання» притулили «само»
Навіть
заспокійливі не могли привести до тями вбиту горем Ірину. Зрозуміти вчинок
земляка не могли й усі, хто знав Віктора. А коли Анатолій Цейко разом із Іриною
приїхали до Києва забирати тіло, для рідних усе стало зрозумілим. Та й не
тільки для рідних.
– Спершу
нам не хотіли ні тіла віддавати, ні фотографії з місця трагедії показувати.
Втім Ірина наполягла… На знімок, який нам принесли, неможливо було спокійно
дивитися… Віктор – у зашморгу. Але його тіло не висить, а стоїть на землі.
Причому не рівно – а схилене назад. Ноги зігнуті в колінах. Руки й голову – понівечено…
Не треба бути спеціалістом, аби зрозуміти: в такому положенні повіситися –
просто не реально…
Заява
міліцейського відомства, що «на тілі чоловіка не виявлено жодних видимих слідів
тілесних ушкоджень» просто вражала. Рани на голові, численні садна на долонях,
зірвані нігті, вивернуті пальці – це бачили і судмедексперти, і рідні, і згодом
усі, хто приходив попрощатися із земляком.
–
Справою займався Шевченківський райвідділ міліції. Коли хлопці вручали нам
документ, ми бачили співчуття в їхніх очах. «Хочете дізнатися правду, просіть
результати розширеної експертизи», – порадили вони. В морзі тіло Віктора
забальзамували та в костюм одягнули, втім жодної копійки заплатити не сказали.
«І вашого «спасибі» вистачить», – сказав санітар, коли ми давали йому гроші. У
висновках судмедексперт написав: «Причина смерті – повішання». Розумієте! Не
«самоповішання» чи «суїцид», як повідомили в МВС. Тобто там, у Києві, на
працівників тиснуть, примушують, а вони стараються хоч якось помогти тим, хто
став безвинною жертвою…
«Комусь
самогубець, а нам – герой і мученик»
Доки
там, у Києві, майданівці помагали рідним загиблого, купляли труну, хреста,
оплачували дорогу, тут, на Волині, у Боратинській сільській раді (куди входить
с. Голишів) громада збиралася зустрічати Віктора Хом’яка.
– На той
час, коли ми дізналися про смерть земляка, припала сесія сільради, – розповідає
Боратинський сільський голова Сергій Яручик. – І всі присутні в залі депутати
долучилися до збору коштів, прийняли одностайне рішення оголосити на території
Боратина, Рованців, Голишева, Новостава День жалоби.
Приспущеними
прапорами й чорними стрічками зустрічала земля Віктора Хом’яка. Вшанувати
пам’ять майданівця прийшли не тільки родичі, друзі, знайомі. Були і січові
стрільці, і сільські трудівники, і всі ті, хто вважав своїм обов’язком віддати
останню шану загиблому.
– Коли
Анатолій Цейко подзвонив і попросив звершити чин похорону, то відразу сказав:
це не самогубство. А оскільки Толикові я звик вірити, як самому собі, відразу
подзвонив нашому митрополиту Михаїлові за благословенням, – пригадує сумні
події настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього Іван Пахолок.
Оскільки
ситуація була неоднозначна, то вислухавши прохання настоятеля, митрополит Михаїл
запитав: «А що каже народ?» – «Народ каже, що Віктор – герой». – «Значить
виконуй волю народу».
І
виконати цю волю не завадили ні люті морози, ні снігопади.
– Щоб
для жалобної процесії розчистити дорогу, наші підприємці власною технікою
провели всі необхідні роботи, жодної копійки за це не взявши, – каже
Боратинський сільський голова.
– Жіночки
з церковного хору теж сказали: будуть відспівувати, хай би хто або що не стало
на заваді, – додає отець Іван.
І хоча
сам він того не зазначив, але для більшості вірян саме позиція священиків (а на
території сільради є церкви трьох конфесій) стала визначальною в ситуації із
так званим самогубством.
– А як я
міг сумніватися, якщо звершував чин похорону й бачив оті рани на голові?.. До
певного моменту руки покійного були накриті похоронним брусом і не привертали уваги.
Та коли під час панахиди брус треба було підняти, я аж відсахнувся од тих
понівечених пальців і нігтів!.. Які ще потрібні докази, що Віктор оборонявся,
що став жертвою катів і помер, як мученик…
Труну,
накриту жовто-синім стягом, опустили в могилу. Разом із Віктором Хом’яком
закопали і правду, яку вже ніхто не розкриє.
–
Віктора вбили. Вбили для того, аби залякати Майдан. Аби показати, що й тут, за
високими барикадами, нагла смерть може спіткати кожного, – без жодного сумніву
заявляє Анатолій Цейко. – Але нас не залякати!..
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
Від
редакції. Кожен, хто був біля столичної «ялинки», підтвердить: конструкцію до
самої бруківки обліплено плакатами і прапорами. Як туди міг посеред білого дня
потрапити непоміченим або живий Віктор, або вже мертвий, важко навіть уявити,
адже тут завжди багатолюдно. То що ж із ним сталося того трагічного ранку?..