На запитання, чи
усвідомлює він, командир відділення однієї з луцьких частин ДСНС, що його обов’язок
– із дня у день стояти на сторожі безпеки держави, Віктор Черняк відповідає:
«Моє завдання – рятувати людей. Якщо це означає бути на захисті безпеки країни,
то – так…» Доки не став у ряди рятувальників, він уявляв цю професію зовсім
інакше. «Думав, буду гасити пожежі… – каже, – а виявилося – треба рятувати
людей». А ще – через 16 років «бойового стажу» він став по-іншому сприймати… вогонь.
«Крізь вогонь» тепер дивиться на світ: на власні життєві принципи, сімейні
цінності, дружбу і товариське плече, життя і смерть… Віктор Черняк не є героєм
у буденному розумінні цього слова. Командир відділення, всього-на-всього
старший прапорщик, одна відзнака за торішнє рятування людей на льоду попід «ковельським»
мостом. Але… Він – той, хто уособлює цю професію. Практик. Якщо можна назвати
«практикою» щоденний ризик своїм життям заради ймовірного врятування життя
іншого.
Професія рятувальника з
року в рік стає більш шанованою в українському суспільстві. Але далеко не
завжди внесок цих людей у глобальне питання забезпечення спокою в державі
належно оцінюють. Неспроста під час минулорічної розмови щодо перспектив цієї
професії (у ході тактико-спеціальних навчань на Сумщині) Президент України
Віктор Янукович відзначив: «Ми повинні зробити все можливе, щоб ця професія
була в суспільстві престижною, а ризики для життя рятувальників – мінімізовані
належною підготовкою та технічним оснащенням. Бо їхній внесок у справу
запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання всебічної
допомоги постраждалим важко переоцінити».
Для командира відділення
частини спеціальної пожежної техніки аварійно-рятувального загону спеціального
призначення управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Волинській
області старшого прапорщика служби цивільного захисту Віктора Черняка в цих
словах немає пафосу. Увесь час упродовж нашої розмови він, здавалося, його
навмисне уникав. Усе просто: коли з розчавленої автівки дістаєш тіло; коли
нізащо у світі не сплутаєш під час пожежі тривожний запах… смерті – тоді про
пафос і героїзм не йдеться. Але направду в цьому – реалії професії. І герої в
цьому випадку, як на мене, не ті, що з орденами та лаврами, а ті, хто в роботі.
Що цікаво: у складі ЧСПТ АРЗ
СП УДСНС у Волинській області, де усього трудиться приблизно півсотні людей,
лише одиниці – пенсійного віку. Колектив постійно омолоджується. Та й біля
керма – 27-річний (!) капітан служби цивільного захисту Мирослав Пастух.
Пройшовши «бойове хрещення» на різних посадах (починаючи від начальника караулу)
та маючи за плечима диплом спеціалізованого вузу, він нині керує частиною, яка
покликана стояти на сторожі спокою та безпеки обласного центру.
Власне, і Мирослав
Олександрович свого часу переймав досвід у Віктора Черняка. Хоч і сам із
родини, де й бабуся, й батько працювали у структурах нинішнього УДСНС.
«Я прийшов на роботу в 90-х,
– згадує Віктор Черняк. – Тоді тут лишилися на посадах лише пенсіонери, всі
інші подалися шукати кращої долі. А через кілька літ усе змінилося: прибуло
багато молоді. Довелося вже їх навчати. Бо практика від теорії в цій професії
дуже різниться. Отоді було справді непросто…»
Поклик до служіння народу у
Віктора прокинувся ще в армії – у лавах Національної гвардії в далекому
Донецьку. Дуже хотів лишитися військовим. На заваді планів стала чимала
відстань – від шахтарського Донецька до рідної Волині. Повернувся. Трохи
попрацював будівельником, а потім вирішив спробувати себе в умовах більш
суворих. Бути чи ні людині справжнім рятувальником, переконаний Віктор, можна
побачити років через п’ять: «Тоді видно, чи ти готовий самостійно приймати
рішення, чи будеш так…«на підсобці».
Дивно, але перераховуючи
якості, якими має володіти рятувальник, командир відділення в першу чергу каже:
«Він має бути доброю людиною… Відвага? Не знаю, так собі. Кажуть, тільки дурні
не бояться. Ти повинен боятися за своє життя і за життя своїх людей. Я –
командир відділення і відповідаю за колег. Мушу якісно проводити розвідку (вона
взагалі у гасінні пожежі – чи не найголовнішу має роль). Людей не можна
відправляти у невідомість. Адже відповідаєш у такі моменти не тільки за тих,
кого рятуєш, а за тих, хто це робить… Безперечно, важливо бути витривалим. Ти
не можеш працювати якісно при 20-градусному морозі, коли вже через кілька
хвилин стомлюєшся чи мокрієш…»
Робота навчила його бути
стійким до морально важких моментів. Адже хоч і не повсякчас та жертви трапляються,
без біди не обходиться: «Різне буває… доводилося людину, що два тижні мертвою
пролежала в криниці, виймати з дна… Це навіть не кожен із наших витримає.
Страшно, коли на згарищі бачиш обвуглене тіло. Знаєте, я приходжу на пожежу і
відразу чую за запахом – є труп чи нема… Ні з чим його не сплутаю», – зазначає
ніби між іншим.
За роки звик не розповідати
про будні професії дружині. Мовляв, вона й так хвилюється… А от молодшим
колегам завше радить: у момент виконання обов’язку про жахіття не задумуватися:
«Не можна про це думати. Але й звикати до цього теж не можна. Треба – змінити
своє ставлення. Але це не означає – бути байдужим. Пригадую, під час пожежі у
16-поверхівці в Луцьку ми витягли хлопця, що, здавалося, був бездиханним. Лікарі
сказали – все… Я тоді фактично змусив їх везти його в лікарню. Він вижив. Тому
– треба боротися до останнього. Я принаймні так стараюся робити».
Галина РОМАНЮК.
До теми
Справжні захисники рідної
Держави народжуються у лавах Волинського обласного ліцею з посиленою
військово-фізичною підготовкою. Саме тут зростають майбутні професіонали,
чимало з яких, закінчивши вузи, повертаються на Волинь працювати у силових,
правоохоронних, структурах ДСНС чи інших, аби з честю та гідністю служити
рідній землі, сумлінно виконуючи свій професійний обов’язок. Так, як це,
скажімо, роблять герої публікації про будні луцьких рятувальників.
Напередодні Дня захисника
Вітчизни для більшості краян є актуальним поняття патріотизму. Як ніколи нині
актуальна потреба в патріотичному вихованні молоді. Здоровому патріотизму
навчають педагоги нинішню молодь у стінах одного з найуспішніших
спеціалізованих закладів освіти, де патріотичне виховання є складовою навчально-виховного
процесу. «Структура патріотизму – це знання, які трансформуються в переконання.
А вже на цьому фундаменті базуються дії та вміння. Я особисто розумію поняття
патріота як формування захисника Вітчизни, – вважає начальник ліцею полковник
Павло Боснюк. – Для цього даємо дітям насамперед знання про історію
України-держави, про культуру, про рідну мову. Тобто створюємо середовище, де
молодь могла б отримати всі варіанти оцінок подій у нашій державі. Мусимо
навчити робити правильні висновки, черпати досвід, який дозволить реалізовуватися
в майбутньому у справжніх патріотів, не переходячи межу націоналізму».
Нині в ліцеї на таких засадах
виховують 468 школярів із 9 областей України, серед яких 393 сільських дітей. З-поміж
ліцеїстів – 11 сиріт, 69 учнів із багатодітних сімей, 118 дітей батьків-ліквідаторів
аварії на ЧАЕС та постраждалих від чорнобильської трагедії. А восьмеро учнів
пишаються подвигами своїх батьків – воїнів-інтернаціоналістів.
«Прийдешнє покоління треба
виховувати на героїчних прикладах минулого, – переконаний голова облдержадміністрації
Олександр Башкаленко. – Ми вклоняємося перед жертовністю героїв – починаючи з
козацької доби і завершуючи подвигами воїнів-інтернаціоналістів. Не так
важливо, яку віру та переконання вони сповідували. Головне – всі пожертвували
життями заради волі та свободи на рідній землі, задля майбутнього України. І
тому наш святий обов’язок – повсякчас нагадувати молоді про подвиги
співвітчизників задля Батьківщини».