Країна
потребує експертів-кінологів і навчених мисливців. А на Волині знають, як цього
досягнути.
Нещодавно
обласну федерацію мисливського собаківництва очолив шачанин Ігор Жмурко. Він
замінив на цій посаді досвідченого мисливця і собаковода Віктора Дрокіна. Ми не
оминули нагоди, щоб зустрітись і розпитати нового очільника про його життєвий
шлях і плани на посаді голови.
–
Ігоре Васильовичу, що привело вас у літописне Раймісто, до Шацька?
– За
фахом я лісівник. Після закінчення Львівського лісотехнічного університету
потрапив на роботу до Волинської області, а відтак і до Шацька. І не жалкую.
Тут чудова природа, прекрасні працьовиті люди. Так склалося, що паралельно із
роботою подався у науку, захистив кандидатську дисертацію, очолив Шацький
лісовий коледж імені Валентина Сулька.
–
У шкалі рейтингів – він серед найпопулярніших. Мабуть, недарма його ще
називають лісовим серцем Волині?
–
До речі, у приміщенні лісового коледжу розташовано одну з найкращих картинних
галерей, де виставляють роботи відомих художників зі всієї України. А таким
музеєм фауни та дендропарком, як у нас, і взагалі рідкий європейський виш може
похвалитися. Шацьк розмістився за десяток кілометрів від Польщі та Білорусі,
тобто на стику трьох лісівничо-природничих шкіл – української,
білорусько-російської та польсько-європейської. А унікальність природи,
етнікосу, що тут мешкає, його звичаєва обрядовість, сакральні пам’ятки
привертають увагу найвідоміших науковців, культурологів, письменників, які тут
регулярно бувають. Тож ми далеко не провінція. На нашому озброєнні усі
найпрогресивніші і найпередовіші освітні еколого-лісівничі технології,
методичні і практичні знання.
Торік
коледж відсвяткував 50-ліття. За цей час наш навчальний заклад випустив понад 5
тисяч фахівців, серед яких тепер чимало відомих державників, котрі впливають на
екологічну та лісову політику. Зараз у нас навчається 536 студентів, є денна і
заочна форми навчання. Коледж готує спеціалістів за напрямками – лісове
господарство, лісозаготівля й первинна обробка деревини, бухгалтерський облік.
Але є ще вузька спеціалізація: охочі можуть набути фах таксидерміста
(виготовлення опудал).
–
Як вдається поєднувати викладацьку діяльність з європейським мисливським
собаківництвом?
–
Я давно захоплююся мисливськими собаками. Ще з дитинства через мої руки різні пройшли.
Були гончаки, лайки, фокстер’єри, потім – німецькі ягдтер’єри. Ось тоді все і
завертілося. Я зрозумів, що це дуже клопітке, але перспективне заняття. Відтак
і з’явилася нова мета – ввести у перелік спеціальностей коледжу напрямок собаківництва
і кінології. Душа до цього лежить, та й в Україні на державному рівні
підготовкою експертів-кінологів ніхто не займається. Тож моє захоплення
єгерськими собаками – на часі. Для цього маємо гарну базу, досвідчених
викладачів. Будемо залучати з інших навчальних закладів фахівців, які
спеціалізуються на зоології, ветеринарії, біології, кінології. Зрештою, є вже
діючі експерти, які мають величезний життєвий досвід, практику суддівства у
вітчизняних та міжнародних змаганнях.
–
Хто у цьому готовий підтримати?
– Про
це вже заявили президент Інтернаціонального клубу німецьких ягдтер’єрів Дженні
Шрьодер та президент Всеукраїнського клубу німецьких ягдтер’єрів Анатолій
Дем’яненко, досвідчені експерти-кінологи Віктор Дрокін, Віктор Мельниченко, Зоя
Медведєва та чимало молодих людей, які захоплюються собаківництвом. Сподіваюся також
на підтримку Федерації мисливського собаківництва України, Кінологічної спілки
України, Волинського обласного управління лісового та мисливського
господарства, Державного агентства лісових ресурсів та Міністерства освіти та
науки. Узгоджуватимемо, скільки потрібно занять, якого напрямку, підбиратимемо
теми, формуватимемо порядок, регламент, терміни, скільки потрібно навчатися.
Звичайно, ми починаємо цю справу з нуля, адже на сьогодні ще нема навіть
навчальної програми. Її повинні створити люди, які мають відповідний досвід. А
вже тоді з допомогою Міністерства освіти та науки спробуємо відкрити
спеціальність кінолога-експерта, де студенти зможуть отримати диплом державного
зразка, а коледж – новий імпульс, престижний фах, визнання, зрештою – додаткові
робочі місця, фінансовий ресурс на розвиток навчальної бази та облаштування відповідних
лабораторій.
–
Чи стачить сил і ресурсів? Зрештою, такого ще ніде нема, а ви хочете стрибнути
вище вищого…
–
Думаю, ми зможемо гарантувати якісне навчання, лекційний і практичний курс. Будемо
посилати студентів і викладачів на кінологічні заходи та змагання. Якщо цей
навчальний напрямок не вивести на вищий державний рівень, він залишиться у тіні,
нікому не потрібним. Я ж упевнений, що молодь цікавиться собаками різних порід
і піде вчитися. Тим паче, що Волинь – це лісівнича область. Тут багато державних
лісових та мисливських господарств, підприємств приватного характеру, а
відповідних спеціалістів немає. У нас в області є тільки два експерти: Віктор Дрокін
і Євген Осадчук.
Підтримку
у розвитку цієї діяльності відчув у голови правління ФМСУ Олександра Домашовця.
–
Чи використаєте для поліпшення стану справ не тільки власний досвід та
авторитет науковця і лісівника, а й можливості, які дає для цього очолюваний
вами коледж?
–
Авжеж. Лісовий коледж дасть певний поштовх, принесе новизну, а при цьому і
практична сторона питання буде у виграші – з’являться спеціалісти напрямку
собаківництва і кінології. Мисливське собаківництво тісно пов’язане із лісовим
та мисливським господарством.
–
Які першочергові кроки плануєте здійснити?
–
Хочеться, щоби мисливське собаківництво в області велося на високому рівні, був
достойний племінний матеріал. Адже хороша мисливська собака краща за рушницю.
Хочу провести ідентифікацію всіх чотирилапих мисливців, створити нові реєстри,
особові справи на власників та членів осередку. Завдань багато, наскільки
вдасться їх здійснити, втілити у життя, можна буде говорити через рік-два.
Основною
фігурою у кожній справі залишається людський фактор, від якого і залежить
успіх. Хочеться, щоби кожен в осередку відчув себе потрібним, здобув приємне
коло для спілкування, однодумців, розширив свої знання про своїх чотирилапих
вихованців, отримав від улюбленої справи лише хороші емоції. Самому важко щось
зробити.
На
сьогодні функціонує офіс у центрі Луцька – у Будинку мисливця на вулиці Лесі
Українки, 15. Тож прошу зголоситися усіх власників мисливських собак і впродовж
найкоротшого терміну пройти перереєстрацію.
–
Нещодавно утворився Володимир-Волинський міськрайонний мисливський осередок. Чи
входять його члени до Волинського обласного осередку ФМСУ?
–
Його створення взагалі викликає у багатьох дивні емоції. Але у нас і так,
виявляється, може бути. Ведемо перемовини про їхнє колективне членство. Сподіваюсь
на порозуміння.
Будь-який
міський чи районний осередок, який будь-коли був чи буде створений, повинен
входити у структуру обласного осередку. Адже неможливо вести кінологічну роботу
в кожному окремому регіоні (місті, районі, селі тощо…) окремо, проводити заходи,
без відповідних фахівців, ділити мисливців-любителів на «наших» і «ваших». Це може
задовольняти лише чиїсь особисті амбіції, а не стан справ в області. По-моєму,
хтось просто «загрався» і не розуміє реального стану речей, чим лише створює
прецеденти для непорозумінь і ворожнечі. Ми прагнемо всіх зібрати під одним прапором,
аби мисливці нашого краю відчули: Волинь має собаківництво.
–
Де можна потренувати мисливських собак?
–
Дресура – наша найболючіша позиція. Для норових порід собак, попри Шацький тренувальний
центр, в області діє ще дві приватні «собачі школи» – у селах Черкаси Ковельського
та Богушівка Луцького р-нів.
Будемо
створювати випробувальні центри для всіх мисливських порід, за різними
напрямками. У любителів спробуємо розмістити «фермочки» з розведення куріпок і
фазанів. Будемо заохочувати і фанатів, які утримують для «собачого тренування» борсуків
та лисиць, всіляко підтримуючи цей рух.
–
Нещодавно побував біля Усичівського вольєра, бачив, як кабан Рохко залицявся до
красуні Дзіки. Кажуть, цей тренувальний полігон належить Федерації?
– Справді,
цей 10-гектарний лісовий вольєр поблизу села Усичі Луцького р-ну перебуває у власності
осередку. Його створено за участі спонсорів, частина яких через об’єктивні
причини відійшла від справ, частина – зневірилися. Вважалося, що вольєр
даватиме прибуток, але цього не сталося. Тренувальний полігон для полювання на
кабана перетворився на банальний звіринець, де Рохко з Дзікою можуть зніматися
у кіно чи позувати для туристів. Для тренувань вони не готові. А він має працювати
за призначенням. Потрібний новий підхід до цієї клопіткої справи і, звичайно,
допомога небайдужих. Дуже важко робити все одній людині, а практично тепер усе
тримається на ініціативі Віктора Дрокіна. Думаю, нам потрібна така тренувальна
база, і на неї слід звернути особливу увагу.
–
Знаю, що ви створили у Шацьку полігон для випробування норових собак по лисиці
і борсуку, зареєстрували Міжнародний плідник «Schwarze Rand» («Чорне Узлісся»)…
– І
вже провели тут регіональні західноукраїнські змагання по борсуку і лисиці, ІІІ
Дні німецьких ягдтер’єрів в Україні, за участю німецького, словацького, австрійського,
сербського, російського і, звісно, українського клубів. Послугами комплексу
можуть користуватися всі мисливці-норники. У планах – виставки мисливських
собак, цікаві змагання і навіть показові виступи. Щодо плідника, проводиться
велика племінна робота, підбір собак, консультації з експертами, навчання
чотирилапих єгерів. Особисто я готуюся до участі в інтернаціональних змаганнях
ягдтер’єрників, які наступного літа пройдуть у Франції, а також займаюся підготовкою
до багатьох заходів, що відбуватимуться на теренах України. Та й «собача
молодь» підростає, і потрібно з нею працювати.
Інтерв’ю
вів
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
На
фото автора: Ігор Жмурко.