Власники квартир недобудованої багатоповерхівки, що на
вул. Липинського, 4 у Луцьку, врешті отримали надію колись поселитися в
омріяних домівках: під час 55-ї сесії міської ради депутати передали в оренду
шматок землі під багатостраждальною спорудою людям, котрі самоорганізувалися у
кооператив.
Ця історія давня. Її відлік – 2005 р. Саме тоді ЗАТ
«Західпромбуд» розпочав будівництво 180-квартирної багатоповерхівки за згаданою
адресою. Зводили-зводили той дім, аж поки 2009-го стало відомо, що проти генпідрядника
порушено справу про банкрутство.
Люди, які майже всім гуртом (а це 130 осіб, котрі
придбали тут помешкання) сплатили стовідсоткову вартість своїх майбутніх осель,
із розпачем дивилися на споруду, котру кредитори горе-фірми називали «будівельними
матеріалами», що за законом можна включити у ліквідаційну масу. Словом, ту
«коробку» могли запросто продати з молотка. У такій ситуації люди, звісно,
лишилися б ні з чим. Юридичний колапс вийшов, розводили руками фахівці. Звісно,
обмануті вкладники (наскільки це словосполучення близьке українцям! – авт.)
почали шукати правди. Звернулися й до міської влади обласного центру. Їхнє
питання розглянули на квітневій сесії минулого року, але воно видалося доволі
складним. Тож вихід шукали й на засіданнях спеціально створеної комісії.
Словом, потрібно було передати недобудову
житлово-будівельному кооперативу ОК «Липинського – 4», який створили власники
квартир. Тоді би незавершена споруда не підпадала під ліквідаційну процедуру. А
потім – передача в оренду землі, аби можна було продовжити роботи… власним
коштом мешканців. Як зробити все настільки грамотно, аби у різних контролюючих
органів згодом не виникало питань, спочатку не знав ніхто.
У цієї історії гарне продовження. Поки без хеппі-енду,
звісно, але все ж…
– Нам разом із головою (Луцький міський голова Микола
Романюк, – авт.) та депутатами довелося шукати якесь вирішення проблеми,
– розповідає голова обслуговуючого кооперативу «Липинського – 4» Руслана
Мальська.
Лише 29 січня цього року було погоджено акт прийому-передачі,
тобто будинок через міську раду перейшов від забудовника на кооператив. До того
були суди…
– Під час лютневої сесії нам передали землю в оренду для
будівництва та обслуговування будинку, – продовжує Руслана Петрівна. – Знаєте,
якби не допомога Миколи Ярославовича та Лариси Соколовської, хтозна, як би все
склалося. Вони підійшли дуже виважено і мудро до вирішення цього питання,
знайшли рішення, як вийти із ситуації юридично грамотно. Та й завжди
вислуховували, надавали консультації. Я ж безкінечно телефонувала. А ще свого
часу допоміг Борис Клімчук (екс-голова облдержадміністрації, – авт.).
Руслана Мальська сама за фахом юрист, але вона погоджується:
навіть подумати не могла, що отак запросто можна «кинути» таку кількість людей…
– У нас же закон цікаво прописаний, – каже Руслана
Петрівна. – Тож якщо протягом місяця після оголошення банкрутства заяву у
Господарський суд подати не встиг, то значить – вимоги твої вважають
погашеними. Наші люди й тут вчасно спрацювали: таких заяв є 37, тож ми мали всі
підстави боротися.
Руслана Мальська ділиться гірким досвідом. Вона каже, що
є Всеукраїнська громадська організація «Асоціація допомоги постраждалим
інвесторам».
Правда, це у столиці. Але там реально допомагають у таких
ситуаціях – їхні фахівці намагаються через Верховну Раду України прийняти
закон, щоб повернути такі будинки у власність людям. До Києва Руслана Петрівна
їздила із 2010 р., постійно консультувалася.
Звісно, універсального рецепту, як уберегтися від такої
халепи, немає. Але жінка радить однозначно уважно дивитися у договір. Там же
має бути чітко прописано, що до форс-мажорних випадків належить і банкрутство.
І тоді будівлі передаються у власність людям. Окрім того, в договорі треба
зазначати, що фірма-забудовник зобов’язана у випадку початку процедури
банкрутства негайно повідомити клієнта, аби він не пропустив терміни звернення
до суду. А також вкладати кошти в будівництво через Фонди фінансування
будівництва, тоді гроші будуть більш захищені.
Розмовляємо біля будинку, що світить каркасами та
поваленим парканом. Говоримо про долі, які мали тут щасливо скластися.
Член правління Інна Мельник зізнається: її ситуація – не
найгірша. Вони з чоловіком, котрий заробляв на життя за кордоном, мали доволі
непогане двокімнатне помешкання в Луцьку. Але хотіли поліпшити умови, тож ту
квартиру продали. Всі гроші занесли в «Західпромбуд», сплатили до останньої
копійки… Ну і от уже сьомий рік живуть в орендованому помешканні.
А дехто платить кредити, ще й чималі. Серед таких – жінка,
котра сама виховує дитину.
– Вона просто у жахливих умовах, це ж постійні поневіряння
у тимчасових помешканням. Дитина хворіє, – розповідає Руслана Мальська. – А є
люди, які й не дочекалися. От двоє чоловіків уже померло. Розумієте, ти ж щодня
про це думаєш, картаєш себе, жахливо нервуєш. Не мільйонери ж тут купували
житло.
Окремі сім’ї через це розлучилися. Є родина, де троє
діток. Вони теж продали двокімнатну квартиру, аби придбати трикімнатну у
новобудові на Липинського. Тепер із дітьми поневіряються по чужих тісних
помешканнях.
– Жінка працювала кілька років в Італії, – розповідає ще
одну трагедію долі Руслана Петрівна. – Все вклала сюди. То лише недавно зізналася,
що спочатку хотіла навіть покінчити життя самогубством.
– Нас водили довкола пальця, – пригадує Інна Мельник. –
Спочатку будували. Потім ні. Годували обіцянками. Потім знову розпочалися
роботи. Тож я внесла решту суми… А 2008-го будівництво повністю припинили.
– Гроші розподілялися неефективно, – пояснює Руслана
Мальська. – Ми платили, а ті кошти витрачали на зведення інших приміщень. От у
них є ще недобудований гуртожиток і фундамент під іншу багатоповерхівку. І є
дуже багато інших боргів, наприклад, заборгованість із зарплати сягає 800 тисяч.
А далі…
– Тепер будемо виготовляти дозволи, продаватимемо тих 50
вільних квартир. Але цих коштів не вистачить, тож ми домовилися знову вкладати
власні гроші. Іншого виходу нема, – каже співрозмовниця.
Словом, обійдуться людям ці квартири у три дорога. Але це
краще, ніж нічого.
– Зате у нас вийшов дуже організований колектив, усі
«сусіди» – дуже хороші люди. Тож коли добудуємо, то, думаю, житимемо гарно і
дружно, – намагається віднайти позитив у ситуації жінка.
Світлана ДУМСЬКА.
На фото автора:
будівля на вул. Липинського для одних стала мрією про власний дім, для інших –
це просто будматеріали, котрі дуже кортить продати… Руслана Мальська та Інна
Мельник.
Р. S. Поки матеріал готувався до
друку, стало відомо, що кредитор ЗАТ «Західпромбуд» – підприємець Людмила
Павлович, котра є власником ресторану «Княжий двір» та багатьох інших
торговельних закладів, заявила касаційну скаргу до Вищого господарського суду
України, в якій і надалі стверджує, що будинок входить у ліквідаційну масу. Тож
передача його людям, котрі вклали гроші у будівництво, є незаконною…