Заходиш
у домівку Ольги Романської – і ніби у творчу майстерню потрапляєш! Тут
гармонійно поєдналися мольберт і ваза з квітами, вже готові Ольжині картини та
ескізи майбутніх робіт. Навіть ремонт у будинку більше нагадує творчий безлад.
Не дивно, що й праска від «Волинської газети», яку в передплатній лотереї
виграла Ольга Панасівна, відразу «вписалася» в інтер’єр.
За
філіжанкою кави (таке слово пані Ольга привезла зі Львова, де навчалася архітектурі)
балакаємо про минуле й сьогодення, особисте й професійне. Розмова ця виходить
навдивовижу сонячна. «Це від вашої усмішки», – роблю припущення. «Та ні, від
сонця. Я вікнами на схід вітальню повернула. Тому так затишно». І далі вже
розповідає не просто хороша людина – ас архітектурної справи.
– Хист
до такого заняття в мене ще в дитинстві проявився, коли квартиру рідної тітки з
Одеси зобразила схематично. «Хто тебе навчив?» – запитала родичка, глянувши на
малюнок. «Ніхто», – здивувалася тоді. Потім креслення підучила у старших
класах. І, зрештою, рідний дядько, випадково побачивши мої роботи, запропонував
до Львова в інститут їхати. Саме тоді я й почала проектувати будинки, –
провадить Ольга Панасівна.
Що
архітектура – справа її життя, сумніватися не доводиться. Розповідаючи про найцікавіші
проекти, створені впродовж професійного життя, пані Ольга постійно рисує: і для
наочності про сказане, і просто тому, що рука тягнеться.
– Мені
як архітектору просто дух захоплює блукати старовинними вулицями, оцінювати
роботу зодчих, споглядати на те, що століттями вражає величчю! – захоплено
провадить Ольга Романська. – Уявляєте, як це прекрасно: людини вже давно нема,
а плід її уяви й рук залишається на віки…
Помітивши
у співрозмовниці великого шанувальника естетики, запитую: чи бува, не шкодує,
що не опинилася у великому місті, не працює у якомусь проектному інституті?
– Коли
шість років навчалася у Львові, саме там бачила своє майбутнє. Але заміжжя
закинуло до галицького Червонограда. Подальша доля привела в Любомль. І ви
знаєте: не жалкую. Мабуть, дійсно існує отой невидимий зв’язок із малою
батьківщиною. Тільки зупинилася я не в селищі Головне, де народилася, а за кількадесят
кілометрів від нього.
Способів
проявити талант, каже оповідачка, навіть у Любомлі не бракує. На дозвіллі пані
Ольга займається малярством. Про це розповідають картини її авторства: уже в
рамках, але ще не на стіні. Вітальня, в якій саме триває ремонт, – це теж об’єкт фантазії пані
Романської. Тільки тут якраз дизайнерські здібності проявляються. Шкода тільки,
що у спорудженні власного будинку не довелося жінці досвід архітектора
застосувати.
– Самі
розумієте: фінанси, – усміхається на це. – Але вибираючи між уже готовим
житлом, усе одно хотілося таке придбати, де би хоч трішечки використати
фантазію. Тому коробка з голими стінами та без підлоги якраз для того підійшла.
Коли
Ольга Панасівна починає розповідати про всі нюанси, що їх враховує архітектор,
я, чесно кажучи, дуже дивувалася. Бо створити проект будинку – це тільки верхівка
айсберга від загальної роботи. Фахівець, до прикладу, має розумітися на
особливостях ґрунтів і висоті підземних вод, залежно від цього підбирати проект
будівлі та матеріали для спорудження. А коли це все з’ясовано, маєш узгодити
політ фантазії із практичними вказівками замовника.
– Зараз
я очолюю відділ архітектури райдержадміністрації. Тому робота більш, я би
сказала, кабінетно-паперова. А от коли тільки приїхала в Любомль і як
підприємець стала проектувала приватні оселі, дійсно було цікаво, – зізнається
жінка.
Щоби
знайти спільну мову із замовником, Ольга Романська мусила стати психологом та
інтуїтивно відчувати, чого саме хоче людина. Не раз виходило, подружжя обмалює
щось одне, архітектор же запропонує ніби й таке, але зовсім інше. «Ви класно
придумали. Вийшло навіть ліпше, ніж ми уявляли», – дякували замовники. Не дивно, що проект
будинку, який жінка накреслила 2007-го, настільки сподобався, що зараз близько
40 аналогічних осель можна побачити. Причому серед замовників – жителі не
тільки Любомля, а й Шацька, Старої Вижівки, Володимира-Волинського, навіть
сусідньої Львівщини.
– Я
люблю свою професію і тому, мабуть, такий результат отримую, – пояснює свій
успіх жінка. – Хоча робота ця не проста. Іноді сидиш ночами, малюєш,
перемальовуєш, не виходить, а в останній момент рука ніби сама поведе
лінію-другу і вигукуєш: «Єсть!».
Серед
таких ось авторських розробок – можливість у три кімнати зайти через одні
двері.
– Тоді вийшло,
що прийшли люди, кажуть: «До кутка старої хати три спальні добудовуємо. Але ні
прохідних кімнат, ні троє дверей поруч робити не хочемо. Придумайте щось». І я ось
такий вихід запропонувала, – креслить на
аркуші жінка. – Не раз доводилося переконувати людей у недоцільності якоїсь
їхньої забаганки. Але зараз наші мешканці навчилися не ставити 4-поверхові
коробки, а зводити щось компактне, вишукане й економне. Іноді розрахунок іде на
сантиметри. І що багатша людина, то більше вона прагне раціоналізму.
Прикладом
вдалого використання простору Ольга Романська називає поверх під дахом: наші
бабусі там цибулю сушать, а молодь – спальні, гардеробні, ігрові розташовує.
Дуже
важливо, каже пані Ольга, враховувати сторони світу, до яких будуть повернуті
вікна. Скажімо, на північ ліпше спроектувати комірчини й санвузли, бо житлові
кімнати там завжди віятимуть холодом. Для спальні вдалий варіант – вивести
вікна на схід: тоді вас щоранку будитимуть сонячні промені. Якщо дитяча – варто
врахувати: її мешканці повертаються зі школи чи садочка вже по обіді. Тому вікна
їхньої кімнати ліпше розмістити на захід.
– Зараз
усі ці моменти вже легше робити і переробляти. Адже є спеціальна комп’ютерна
програма. А колись, щоб у кресленні цокольний поверх на один метр підняти,
мусила змінювати рисунки на ще восьми аркушах! Можете уявити, скільки я в
місяць паперу переводила! – сміється наша переможниця. – Зате сьогодні знаєте,
як приємно: йдеш вулицею, бачиш спроектовані тобою домівки, а в них не просто
люди – щастя оселилося…
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.