Золоті
унітази, срібні ручки, зброя з діамантами – цього в урочищі Гряда я не побачила.
А от що було на світязькій дачі, так це вертолітний майданчик по одну сторону
дороги і п’ять шикарних особняків із банькою та басейном – по іншу. Все – за
кількаметровою загорожею і з цілодобовим відеонаглядом.
Утім
людська натура така: чим більше щось ховають, тим більше кортить це розгледіти.
Закортіло й мені. Тільки височенні ковані ворота навряд чи піддалися б на
чарівне «сім-сім-відчинися».
Але не
біда! Замість чарівників у мене – Леонід Богдан і Олександр Положевець. Перший
керує шацькою «Свободою», другий – районною самообороною. Хлопці кремезні,
молоді. З такими й у розвідку не страшно.
Тож коли
редакційне авто зупиняється біля колись засекреченого об’єкта (сюди навіть
районне начальство носа боялося сунути), мої провідники впевнено гупають у
вікно КПП й вимагають відчинити.
Начальник
контрольно-пропускного пункту, а по-простому дядя Вася, невдовзі виходить до
непроханих гостей, тобто до нас. Але ворожості жодної: він із Олександром та
Леонідом іще кілька тижнів тому познайомилися.
«Заходьте.
Дивіться. До нас тепер частіше, ніж до музею, приходять», – жартує Василь
Олександрович.
Невдовзі
до компанії долучається Алла Володимирівна. Жіночка вона місцева, за 12 км од
Гряди живе. А сюди щодня на роботу їздить.
– Уже 13
років тут. Раніше, як Львівське АТП будиночки мало, кастеляншею працювала. Потім
нові господарі прийшли, запропонували озелененням займатися. Я й погодилася, –
розповідає пані Алла.
І що в
жінки непогано виходить, красномовно розповідають сотні вічнозелених кущів і
дерев, підкошені газончики, підметена бруківка, від пилюки витерті ліхтарики,
на які не поскупилися на будинках і газонах.
Територія,
яку щодня метуть, грабають, чистять і цілодобово охороняють, займає чималий
шмат прибережної території. Але – до честі власників – прохід до озера не
обгороджено. Можливо, це явище тимчасове. Адже об’єкт іще не повністю готовий.
Тим не менше, берег уже підсипано піском, а прибережна смуга зеленіє травою.
Дядя Вася навіть контролює, аби засіяною травою не їздили машини.
Земля,
котру нині ховає багатометрова загорожа, декілька разів перепродувалася й
урешті опинилася в руках п’яти власників: жителів Києва, Донецька, Херсона,
Одеської та Донецької обл.
Спорудження
цього «куточка для релаксу» стартувало 2010-го. Саме тоді, до речі, коли
Янукович-молодший узявся проводити щорічне, ніби як просто туристичне, поліським
бездоріжжям.
Місцеві
жителі підтверджують: так, милувався Віктор Вікторович краєвидами Світязю, його
хлопці тут найкращі турбази для ночівлі вибирали, а місцевим жителям такий
могорич виставляли, що хоч квартою черпай. От тільки охоронець дядя Вася досі
слинку ковтає. «Як я приїхав – уже всю випили!» – сміється.
Через
рік після початку будівництва коло дачі походжав і світязькою водою освіжався
не менш поважний чоловік – Микола Азаров. Офіційною причиною візиту стало тоді
відкриття дороги «Вільшанка-Кошари-Залісся», одразу після урочистостей із
нагоди відкриття модернізованого МАПП «Ягодин». Але якщо врахувати, що
протяжність дороги всього 2 км, то увага до неї самого Прем’єр-міністра
видається як мінімум дивною. От тільки шлях цей (на який із Держбюджету не
пошкодували 4 млн та пообіцяли ще втричі більше) веде… Правильно – на Гряду.
А пірс, із якого, аби освіжитися, зістрибнув (у дорогому костюмі) Микола
Янович, теж – біля цієї самої дачі на Гряді.
На
будівництві, завершити яке завадили цьогорічні події, ще в лютому працювали
чотири бригади по п’ять осіб. Матеріали завозилися з Фінляндії. Фахівці
протягом трьох років змінювалися залежно від спеціалізації та доставлялися з
різних куточків України. Що були вони висококласними, свідчать і каміни у
вітальні кожного будинку, і підлога: на кухнях, скажімо, із дрібненької плитки
вистелено цілі картини!
Над
дизайном як двору, так і приміщень досі працюють спеціальні фірми, особисто контролюють
виконання інструкцій.
Про ціну
меблів, посуду, килимів – годі й говорити. Навіть піч, яка стоїть у величезній
альтанці посеред двору, потягнула не на одну тисячу доларів. Тут – окремі духовки
для шашлику, стейків, сушіння грибів і ягід. Аби не згоріли – регулятор
температури.
Хоча сторож
Вася і його колєжанка Алла в один голос кажуть: ніхто тут іще не відпочивав,
однак ємності для висушування чорниць – уже з плямами ягідного соку, і
працівники їх вимазати, звісно, не посміли б.
«У мене
така робота, що треба якісно обов’язки виконувати і язик за зубами тримати, –
зізнається «не для преси» жінка. – Тим паче, робота цілорічна, а зарплата
вчасна».
Втім хто
її нараховує – співрозмовники, звісно, не кажуть.
– А нашо
мені знати? – дивується Василь Олександрович. – Поїхав, щомісяця з карточки
тисячу зняв – і на тому дякую.
Що
зарплатами господарі не балують, свідчить два велосипеди біля сторожки. Одним,
що новіший, Алла Володимирівна щодня приїздить. А другий, котрий поржавілий, –
дяді Васі.
Побачивши,
що фотографую, сторож спішить сокиру шапкою накрити.
– Це ми
сік березовий збираємо, – пояснює завбачливо. Бо раптом хто подумає:
бандьоровець із сокирою шацькими лісами бродить.
Хоча й
вона, судячи з розповіді сторожа, на цьому об’єкті не завадить. Принаймні
непроханих гостей відлякає.
– Та
було недавно… – чухає потилицю чоловік. – Я тої ночі не чергував. А напарнік,
чия зміна була, через пару днів уволився.
Бо кому
ж охота за одну тисячу зарплати життям ризикувати?
– Серед
ночі двоє через забор перескочили! Давай двері бити. Один із монтіровкою,
другий – із пісталєтом. На мого напарніка дуло наставили! – пригадує дядя Вася
нічний наліт. – Але ж у нас відеокамери, все по комп’ютеру бачимо. Сторож
одразу в міліцію подзвонив. Бобік через хвилин вісім приїхав. Одного грабітєля
ми тут, на дачі, зловили. А другий через забор перескочив, але все одно
попався. Органи в нальотчиків питали, то хлопці казали: мовляв, Януковича
шукали.
Словом,
переполоху стільки, що тепер світязьку дачу по декілька охоронців стереже.
Вдень численні відвідувачі приїздять. А в Луцьку почалася розділ ще поки
приватного майна.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
