Безславний кінець корвета
«Луцьк» поставив крапку у волинській історії річкового та морського флоту?
Незважаючи на гучні гарантії
боєздатності українського флоту в Криму, всупереч військовим статутам, попри
вимоги міжнародного права та християнські заповіді, російські агресори захопили
корвет «Луцьк», у команді якого служили уродженці Волині і шефство над котрим
багато років здійснювали різноманітні громадські структури та органи місцевого
самоврядування…
Озброєні люди в масках
захопили в четвер, 20 березня, в Стрілецькій бухті Севастополя кілька бойових
кораблів. Серед них був корвет (малий протичовновий корабель) «Луцьк». Командир
судна капітан третього рангу Сергій Макеєв не зумів забезпечити контроль
екіпажу над ввіреною йому бойовою одиницею, а тому моряків спочатку поклали на
палубу обличчями донизу, а потім – вивели на сушу. Ні під час здачі «Луцька»
російським агресорам, ні після того, як корвет перейшов у підпорядкування ВМФ
Росії, ніхто так і не пояснив, чому взагалі стало можливим, що наш підшефний
корабель поповнив сумний перелік суден, які віддано на поталу кремлівським
загарбникам та їхнім кримським маріонеткам. Бо здача без бою «Луцька» – це не
лише важка моральна травма для всієї Волині, що впродовж багатьох років опікувалася
цим корветом, але й, врешті-решт, багатомільярдний економічний збиток, завданий
нашій державі.
…Влітку минулого року в
рамках надання шефської допомоги військовим частинам і зокрема корвету «Луцьк»
та до Дня флоту України волинська делегація побувала в Севастополі (хто б міг
тоді подумати, що майже через півроку місто окупують російські війська?!).
Серед її учасників – аматорський колектив «Маневицька сотня» та жіноче тріо
«Троянда». Виступали з концертом і перед екіпажем «Луцька»: безпосередньо на
місці стоянки українських кораблів. Тож бачили і флагман нашого флоту фрегат «Гетьман
Сагайдачний», і десантний корабель «Костянтин Ольшанський», і корвети
«Тернопіль», «Хмельницький», «Черкаси» та інші. На кораблях готувалися до
святкування: драяли палуби, фарбували поручні, словом – наводили лад, аби гідно
взяти участь у спільному з Росією (!!!) військово-морському параді, приймати
який мали перші особи держав-сусідів – Володимир Путін і Віктор Янукович.
Цей дитячий кораблик «москалі» не заберуть
Тодішній командир «Луцька» –
капітан 3-го рангу Максим Ємельяненко, поки артисти готувалися до виступу,
провів екскурсію, розповідаючи про потужності та можливості нашого флоту.
Мимовільно з’являлася гордість за Українську державу. І хай наші кораблі не
такі потужні, як сусідня армада, але ж таки наші-ріднесенькі! Розмовляли з
матросами, котрі несли службу на корветі «Луцьк». Усі прийшли на флот за
покликом серця, а дехто прагнув згодом продовжити служити на морі…
Взагалі, «Луцьк» (бортовий
номер «U-205») належав до класу малих протичовнових кораблів проекту 1124М –
модернізованого варіанту Проекту, розробленого ще в 1976 р. Новітнє покоління
оснащувалося сучаснішими зразками озброєння і радіоелектронними засобами.
Кораблі цього проекту отримали нову 76-мм артилерійську установку АК-176,
модернізований зенітно-ракетний комплекс «Оса-МА», переносні зенітні ракетні
комплекси «Стріла-3» і потужнішу радіолокаційну станцію загального виявлення
МР-320 «Топаз-2В» із дальністю виявлення цілей на відстані 100 км у повітрі та
40 км на поверхні моря. Гідроакустична система «Платина» забезпечує виявлення
підводних цілей на відстані до 15 км.
Остання баржа «Тюлькіного флоту» вже перетворилася на металобрухт
Наш корвет (заводський №С-012)
– це один із перших кораблів ВМС України. Його збудували на київському заводі
«Ленінська кузня» і спустили на воду 22 травня 1993 р. Після буксирування
водами Дніпра в Миколаїв та остаточної перевірки роботи всіх механізмів та
вузлів 21 листопада того ж року корвет самостійно прибув у Севастополь, де 30
грудня 1993 р. відбулося підписання акту про прийняття корабля до складу
Військово-морських сил України. Після підняття бойового прапора на борту Луцька
(12 лютого 1994 р.) корвет повністю влився у навчально-бойову діяльність флоту.
За час служби «U-205» брав участь у багатьох міжнародних навчання з участю
військових моряків Болгарії, Румунії, Росії, а також миротворчого контингенту
НАТО в боротьбі з піратами та нелегальними біженцями.
Тривала експлуатація корабля
призвела до того, що головна силова установка потребувала капітального ремонту.
Проте ремонт двигунів через обмеженість фінансування затягнувся на роки.
Щоправда, гроші врешті-решт знайшли, і «Луцьк» знову був готовий долати моря та
океани.
Григорій Фессалійський демонструє основний фрагмент обеліска на честь моряків, якого досі нема
За всю історію серед
командирів корвета були Віктор Заремба, Іван Удовенко, Сергій Савченко, Микола
Корошенко, Сергій Дорошенко, Григорій Бреєв, Максим Ємельяненко… Останнім
виявився Сергій Макеєв, який ще в середині лютого ц. р бадьоро розповідав
журналістам:
– Найголовнішим завданням для
екіпажу вважаю підготовку до багатонаціональних навчань спільно з європейськими
партнерами у 2015 році на теренах Середземномор’я. Хочу запевнити, що настрій у
людей бадьорий, усі рвуться в море, адже втомилися від простою у причальної
стінки.
Минув місяць, і капітан
третього рангу безславно залишив ввірену йому бойову одиницю ВМС…
Це випадковість чи ще одна
ланка ланцюга нерішучості зрад у Криму?
Упродовж багатьох років
українські військові моряки почувалися на підпорядкованому Україні півострові бідними
родичами російських «братів по зброї». Рівень їхнього матеріального
забезпечення був на порядок нижчим, ніж у росіян. Особливо гостро стояла
проблема забезпечення офіцерів, мічманів та матросів-контрактників житлом. Коли
в Севастополі бували офіційні делегації з Києва, то їхні керівники з гордістю
оглядали цілі житлові квартали, збудовані для військових моряків, щоправда, витріщали
очі на будинки, зведені за російські гроші і для потреб військовослужбовців ВМФ
Чорноморського флоту сусідньої держави.
Сепаратистський спецназ поклав українських моряків на палубу рідного корабля
Саме побутова невлаштованість
і стала чи не найголовнішою причиною здачі екіпажем «Луцька» свого бойового
корабля. Окрім цього, контрактний принцип формування ВМС призвів до
парадоксальної ситуації: військові моряки надто сильно «обросли» жінками,
дітьми та іншими родичами, що залишалися на березі. В мирний час це ніякої
загрози не становило. А коли владу на півострові захопили сепаратисти та
військові інтервенти з Росії, весь цей цивільний елемент опинився в ролі
заручників, якими й скористалися загарбники й цього корвета, й інших кораблів
та військових частин! В екіпажі «Луцька», до речі, на момент його захоплення,
служило лише два військовослужбовці з Волині. Та й ті, як розповідають учасники
лютневих урочистостей із нагоди 20-річчя підняття на корветі бойового прапора,
неофіційно висловлювали бажання після завершення контракту більше не
продовжувати терміну служби – через безперспективність…
А як же ж військова присяга,
патріотизм, врешті-решт?
Ці поняття в сучасному Криму
для багатьох наших співвітчизників також виявилися порожніми звуками. Причому в
ситуації із захопленням кораблів, літаків, танків та іншої бойової техніки найкращою
характеристикою стає вислів «Риба гниє з голови»!
Капітан Сергій Макеєв, який здав корвет ворогу
Судіть самі. Ще в лютому ц.
р. урочистості з нагоди 20-річчя бойового прапора корвета «Луцьк»
ознаменувалися присутністю на борту корабля командувача ВМС України адмірала
Юрія Ільїна. За кілька днів після цього відповідним указом Віктора Януковича
його було призначено на посаду начальника Генштабу – Головнокомандувача ЗС
України. Основним завданням для адмірала Ільїна стало забезпечення проведення в
столиці «антитерористичної операції» із силового розгону Майдану. Зрозуміло, що
вже 28 лютого ц. р. його було звільнено з посади. 1 березня в. о. Президента
України Олександра Турчинова на вакантну посаду «головного моряка» Криму було
призначено контр-адмірала Дениса Березовського, який до цього служив у підпорядкуванні
все того ж адмірала Ільїна заступником командувача ВМС та начальником
управління бойової підготовки. За кілька днів Денис Березовський зрадив
присязі, перейшов на бік Росії та сепаратистів із Сімферополя та закликав усіх
військових моряків нашої держави брати з нього приклад. Враховуючи, що
командира корвета «Луцьк» призначали на посаду за безпосередньої участі
адміралів Ільїна та Березовського, чи варто дивуватися, що капітан третього
рангу Сергій Макеєв здав бойове судно без опору?
Виникають питання і стосовно
того, чому найвище військове керівництво нашої держави не вирішило хоча б одне
з мінімум двох першочергових завдань: не забезпечило із залученням сил морської
піхоти надійної охорони кораблів у Стрілецькій бухті Севастополя та не вивело
ці судна у відкрите море, де їх захопити буквально голими руками було би
неможливо? Фахівці стверджують: кілька діб хаосу, коли росіяни ще не встигли
перекрити фарватер затопленими кораблями, цілком вистачало, аби вислизнути з
приготованого Москвою капкана. Але дорогоцінний час було втрачено. Так само, як
і на передислокацію з місць постійного базування морських піхотинців
безпосередньо на борт кораблів…
Новий міністр оборони України
адмірал Ігор Тенюх, який у 2006-2010 рр. командував усіма Військово-морськими
силами України, такого наказу цими драматичними днями не віддав. Як і новий
очільник вітчизняного флоту контр-адмірал Сергій Гайдук, котрий навіть кілька
діб сам перебував у ворожому полоні…
І тільки в «Бригантині» наливають повні фужери…
Так ми втратили наш корвет
«Луцьк». Не допомогли ні неодноразові заклики місцевої влади, щоби моряки
залишалися вірними присязі, ні відвідування екіпажу групою священнослужителів
із Волині: екіпаж здався і віддав корабель на поталу ворогам.
На цьому в історії
приналежності нашого краю до історії морського та річкового флоту держави,
мабуть, треба поставити крапку. До честі Луцького міського голови Миколи
Романюка, він до останньої можливості намагався допомогти підшефному кораблеві,
а після його капітуляції запропонував «сухопутним морякам» та їхнім родинам
усіляку підтримку з боку місцевої влади.
Але це вже – після втрати
малого протичовнового корабля за обставин, які з боку агресора нагадують методи
сомалійських піратів. Бо вже не тільки в Криму немає «Луцька» з бортовим
номером «U-205», але й на рідних просторах зник «останній із могікан» біля
причалу Луцького річкового порту (в народі – «Тюлькіного флоту») – стара
самохідна баржа, невеликий буксир і катер «Перепілка». Немає й скромного
обеліска у вигляді раритетного якоря на честь моряків морського та річкового флоту:
колишній капітан третього рангу лучанин Григорій Фессалійський не один рік
оббивав пороги чиновників із такою пропозицією, але віз і нині там… Єдине, що
нагадує про колишні міць та велич, – «намертво» пришвартована до берега каналу
в Центральному парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки «Бригантина»
(тепер це кафе) та бетонно-металевий кораблик для дітей, розташований поруч…
І так у хрестоматійного твору
Олександра Корнійчука «Загибель ескадри» з’явилося новітнє продовження.
Трагічне.
Чи, можливо, ми відвоюємо
«Луцьк»?..
Наталія ГЛАВНІЧЕК,
Роман УСТИМЧУК.
Фото прес-служби ВМС
України, Олексія ХРАМОВА, Романа УСТИМЧУКА і Наталії ГЛАВНІЧЕК.