Коли
на порозі шістдесят і половина прожитого – у міській раді, такий чоловік має що
розповісти. Народився на Донеччині, з дитинства – на Волині, працює на благо
нововолинців, має своє бачення сьогоднішніх подій. Відтак до розмови запрошуємо
Нововолинського міського голову Віктора Сапожнікова, до якого недавно приходили
«люстратори» в масках і з мечами.
Позаяк у
кабінеті голови щойно закінчився прийом громадян, то насамперед запитую:
– Із
якими зверненнями прийшли люди? Чи якось вплинули революційні настрої?
– Ви
знаєте, не дуже. Сьогодні, наприклад, одна жіночка просила допомогти із
працевлаштуванням, бо, маючи педагогічну та юридичну освіту, хоче застосувати
фах, але не має досвіду. Ще одна пані звернулася за матеріальною допомогою, аби
газовий лічильник міняти. Але щоб напливу людей не було, їхні проблеми я із
заступниками готовий вислухати в будь-який день. Тобто загалом усе спокійно.
–
Хоча декілька тижнів тому хвиля збурення докотилася й до міської ради…
– І таке
було. Під вікнами зібралося до ста озброєних чоловіків у масках. Із кинджалами,
мечами. Стали кричати «Ганьба!». Погрожували блокуванням міської ради. Вимагали,
щоб написав заяву на звільнення.
– І в
чому звинувачували? До Партії регіонів ви ж не належите.
– У тому
й справа, що я позапартійний. На останніх виборах ішов за підтримки
«Батьківщини». 67 відсотків нововолинців, які прийшли на виборчі дільниці,
довірили мені керувати містом. А основна «провина» полягала в тому, що надто
довго працюю міським головою.
– Бо
у вас дійсно досвід колосальний: чотири скликання поспіль, і при цьому – не
втрачаєте довіру, як тепер кажуть, електорату.
– А до
16 років головування ще приплюсуйте посаду першого заступника і просто
заступника при п’яти міських головах!
–
Словом, «звинувачення» мітингувальників здалися не надто вагомими, і заяви ви
не написали?
– Ні. Я
вийшов до озброєних людей, вислухав і сказав: «Мене обирали десятки тисяч, а
зняти хочуть декілька десятків? Завтра скличемо позачергову сесію, і хай
депутати шляхом голосування висловлять ставлення до міського голови».
Наступного дня на центральній площі відбулася сесія просто неба. Присутніми на
ній були півтори тисячі людей. Питання про недовіру депутати і громада не
підтримали. І бунтарям я сказав: «Якщо ви застосували європейське слово
«люстрація», то скористайтеся і європейським досвідом зміни влади: на виборах,
які не за горами, висувайте свого кандидата і хай люди за нього голосують.
Отримає він більшість – я потисну йому руку, вручу символ мера – нагрудний знак
– і звільню керівне крісло».
– Сісти
в нього, мабуть, чимало мріє? Особливо «під шумок»…
– Охочих
вистачає. Навіть зубний лікар нещодавно приходив і казав, що от має пацієнтів,
гарно лікує, тепер хоче за ціле місто взятися.
– Дивлячись
на такий «цирк», чимало досвідчених керівників узагалі сходять із «арени». Ви
на найближчих виборах будете (вже вп’яте) балотуватися?
– Так.
Бо хочу завершити чимало проектів, життєво важливих для Нововолинська.
– Але
рано чи пізно все ж доведеться передати посаду. Вже готуєте правонаступника?
– Якщо
громада знову обере головою, думаю, це стане остання моя каденція. Але щоб усе
напрацьоване було кому продовжувати, готую команду професіоналів.
– Це
люди, які вже зараз працюють під вашим керівництвом?
– Не
всі. Буде частина нових облич.
– А
може, назвете прізвище того, кому довірите мерське крісло?
– (Сміється).
Обов’язково. Але не зараз.
– То
хоча б скажіть, за якими критеріями обиратимете найкращого серед достойних?
– Ставлю
три основних вимоги. Перша – порядність. Друга – відданість громаді. Третя –
професіоналізм. Бо той самий стоматолог мені зізнався: «Був депутатом міської
ради, зараз – депутат обласної, тепер хочу стати мером, аби потім ускочити у
Верховну Раду». Буде він, скажіть, за місто вболівати? Людськими бідами
перейматися? Ціною власного здоров’я проблеми Нововолинська вирішувати?
– До
речі, які проблеми в місті сьогодні найгостріші?
– Та їх
ніколи не бракувало. Бо навіть маючи протягом шести останніх років найкращі в
області показники за розвитком промисловості, рівнем зарплати, обсягами
інвестицій, доволі складно втримати планку лідера. Особливо зараз, коли у світі
економічна криза, а в державі немає стабільності.
– Гроші
люблять спокій… Капітал із Нововолинська не втікає?
– Обсяги
інвестицій дійсно скоротилися. Чимало підприємств призупиняють збут продукції.
Завод «Кроноспан», у якого в Криму магазини та бази, в екстреному порядку
думає, як не втратити колосальне майно. Тим не менше, бюджет міста від початку
року ми все ж виконали.
–
Отож, ситуація не настільки критична?
– Бували
часи й набагато гірші. Наприклад, у 1996-му, коли місто мало найгірші в області
показники з виплати зарплати, в десять разів(!) упало виробництво, тодішній
міський голова Павло Присяжний написав заяву на звільнення, і мені як першому
заму довірили тимчасово виконувати обов’язки голови.
– Не
страшно було такий «спадок» узяти?
– Та
страшно завжди. Бо тільки блазень не боїться. Я усвідомлював, наскільки це
відповідально. Плануючи разом із керівництвом міськради скласти повноваження,
навіть роботу собі підшукав.
– І
де, якщо не секрет?
– Отримав
пропозицію працювати в системі реструктуризації вугільних копалень. Навіть уже
був наказ про прийом мене на роботу. Втім у жовтні 1996-го на позачерговій
сесії Нововолинської міськради мене призначили «т. в. о.», у березні 1998-го
люди вперше обрали головою, і їхню довіру до нині стараюся виправдовувати.
– Вам
потім не закидали, що Присяжний пішов, а ви лишилися?
– Це
було його особисте рішення. В тій дійсно критичній ситуації він, можливо,
розгубився. Можливо, не вистачило професійних і бійцівських якостей.
– А
ви за натурою боєць?
– Ну,
мабуть (усміхається), якщо стільки років тягну цю роботу.
– У
Нововолинську – Місті гірників – копальні завжди були найбільш актуальною
темою. І зараз, коли шахту номер п’ять вирішено пустити під затоплення, люди не
на жарт стривожені: чи буде робота? Чи є план використання майна, яке належить
шахті? Чи не перетворяться на пустку численні приміщення?
– Я
розумію стривоженість гірників. Але подібні настрої були і тоді, коли
закривалися інші копальні. Що зараз у будівлях, які належали шахтам номер два,
три, чотири? У приміщеннях третьої – підприємство «Гама», яке виготовляє гуаш,
полотна, канцелярське приладдя. Де була копальня номер два, працює низка
підприємств, серед яких – усім відоме «Вікі» (миючі засоби). У будівлях
четвертої шахти частина приватного бізнесу і з 1998 року діє об’єднання «Волиньвугілля»
(бо до того ми належали до львівського «Укрзахідвугілля»).
А якщо
говорити за п’яту шахту, то вона (так само, як і сьома та восьма) юридично належить
Іваничівському району, в тамтешній бюджет податки спрямовує і саме районна
влада займається тими питаннями, які ви задавали.
– Чи
не лишаться незатребуваними сотні працівників? Не доведеться їм на закордонних
заробітках профіль змінювати?
– Щоби
подібного не сталося, сподівання покладаємо на десяту шахту, для завершення
котрої необхідно ще півмільярда гривень. Якщо держава такі кошти віднайде,
роботу матимуть півтори тисячі гірників. І це будуть люди, які трудилися на
копальнях, що підлягають закриттю.
– Втім,
доки настане це «якщо», гірники сидітимуть без роботи?
–
Працевлаштування – питання номер один. Адже працюють підприємства – місто теж
матиме фінанси. А гроші для міста – як кров для організму: її вдосталь –
організм здоровий, її обмаль – з’являються болячки. Нині є городяни, які перебувають
на обліку в центрі зайнятості, але вакансії теж маємо.
– Ви
сказали, що наступна ваша каденція стане останньою і за тих чотири роки хочете
встигнути завершити важливі для Нововолинська справи. Які із завдань будуть
пріоритетними?
– Є в
нас проект, що стосується автозаводу. Хочеться спорудити оптовий ринок. Домогтися
закриття котельні шахти номер три. Замінити водогін від південного водозабору,
що йде на місто. Врешті – закінчити будівництво десятої шахти. Зробити в місті
екотехнопарк. Побудувати другу чергу олійно-жирового комбінату та
«Ханелектробау» (із випуску електрообладнання). Та, як уже говорилося,
підготувати команду молодих професіоналів, які продовжать справу нинішньої
міської влади.
–
Кадрового голоду, зважаючи на вимоги люстраційного комітету, не виникне?
– Я «за»
оновлення влади. Я «за», аби вона очистилася від осіб, які віддавали злочинні
накази. Але проти методів, якими це часом реалізовується.
Є народне
прислів’я: «Погано, коли з пана хам, але ще гірше, коли з хама пан». Хочеться,
аби люди пам’ятали народну мудрість і керівників не просто змінювали, а змінювали
на кращих.
– Отож,
плани п’ятилітки ви для себе визначили. А відзначення ювілею, що зустрінете 8
квітня, вже спланували?
– Я порозмірковував,
зважив на ситуацію в державі й вирішив: мабуть, найліпше буде взяти відпустку й
не завдавати клопоту ні друзям, ні колегам, ні тим паче – недругам.
– Але
хай перших буде більше, ніж останніх. Удачі вам, розуміння та підтримки.
Спілкувалася
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.