Навідався у гості до швагра та сестри і став свідком, як
качур до качечки залицявся. Качечка біла і качур білий. Крячуть-сокочуть обоє.
Качечка бігає, крилами махає, показує, яка гарна літунка… Біжить-летить двором,
качур – за нею… Наздожене, придушить, червоним дзьобиком за біленький пушок шиї
тягне… Це ж вочевидь: кохає він качечку і качечка його кохає. Це бачать
червонясті півні і кури, собака і котик, мишка, що з копця між картоплин
зирить… Навіть індик Борька. Качечка – його улюблена подружка, він готовий
захищати її від нападника. Ось причалапав, став над парочкою, здається, от-от
дзьобне кривдника-качура, що тягне його подружечку-качечку за чубчика. Але ні, навіть Борька розуміє – це качина
любов.
– У нас лишилася одна качечка, – каже сестра. – Ми б і її
позбулися, так вона пасе нам індиків: вони з нею виростали, змалечку звикли
слухатись, завдяки їй тримаються двору. Ось і лишили за няньку-пастушку. А качур
– сусідський.
Аж чую, ще хтось кряче. Озирнувся, стоїть рябенька
качечка, несміливо топчеться на краєчку города: «Чи не бачили де мого качура? –
ніби чую. – Він до вас ішов…»
– Та ось бо твій любчик, іди забирай, – каже сестра.
Рябенька качечка несміливо перевальцем клецає за копець
із картоплею і бачить свого любчика з сусідською крячкою: якраз любляться.
Почекала мовчки, виждала момент і до любчика:
– Ке-ке-ке…
– Чке-чке-чкай! – у відповідь.
– Чкек-чтак-чку-ух!
І качур полишає білу любаску і понуро бреде за своєю газдою-качуриною
додому.
– Забрала! – каже сестра. – Він має своїх качечок, але
залицяється до нашої. А наша не дуже його і хоче… Мабуть, через ревнощі
рябенької подружки, чи тому, що вподобала собі іншого качура, що живе по-сусідськи з іншого боку.
Ось такий любовний трикутник: у качок – як у людей. Серцю
любити не накажеш.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора:
качина любов; індик Борька.