Завести козу – справа проста. Годуєш, доїш молочко та й
п’єш собі на здоров’я. Але то так здається тільки на перший погляд. Щоб мати
здорову козу, треба знати, що хоче вона не тільки сіна.
От і моя
мама у селі придбала собі цю чортову корову (за що і хто так прозвав майже невинну
тварину, досі не знаю, але так уже є, –
авт.). Маленька така, сіренька, ріжки пучечком. Цілими днями пасеться собі
на городі за хатою, зрідка мекає, вночі спить, а потім – знову все по колу.
Молоко дає цілюще, продовольства споживає мало, дітям потіха. Словом –
ідеально.
Мама, якщо
зізнатися чесно, у козячих справах – не великий фахівець. Тож вона й подумати
не могла, чого її відносно спокійній козі одного дня раптом щось наче перемкнуло.
Тварина – ніби з глузду з’їхала (при тому, що й так особливо розумним поглядом
не відрізнялася, – авт.). Рветься
кудись увесь час, кричить немилосердно, рогами у стіну хліва впирається.
Мама
терпить. Вона б’ється, агресивна, видоїти неможливо. Та «корова» вранці кричить
некозячим голосом. Мама вже добряче лиха. Тож рано-вранці відвела її на той
самий вигін за хату, трохи всипала, а тоді припалювала і полегшено зітхнула. Вдень
ще її відвідала, як завжди, а ввечері наша коза… сама додому прибігла. Шнурок
відірваний, брудна якась, смердюча вся, але задоволена. Не кричить, не б’ється,
спокійно водички попила – і до хліва.
Того вечора до
мами несподівано прийшла у гості сусідка. Словом, якщо коротко розказати, мала
вона козла. Дякувати Богові, не такого, як зараз жінки подумали, а того, що
тримають у хліві. Він, виявляється, теж у неї на городі щодня жував травичку.
Байдуже жував, самотньо. Тому коли схвильована коза прибігла і стала коло
нього, повернувшись цікавим місцем (пробачте за реалізм, – авт.), встояти не міг. Звісно, скористався нагодою і зробив свою
благородну козлячу справу.
– Ти, Катю,
не переживай, – жартувала сусідка. – Все у наших кози з козлом склалося, вона сподобалася
вона йому одразу. Я з вікна за ними спостерігала. Словом, чекай тепер менше, як
через півроку, поповнення. Але врахуй: до мого козла – жодних претензій щодо
аліментів. Вона сама прийшла.
Так мама не
сміялася давно. Це ж треба, нещасна коза мало того, що хотіла нестримно
«справити природну потребу», причому – винятково з ціллю продовження роду, так
ще й від нетямущої у таких тонких, але звичайних справах господині отримала на
горіхи.
Через 5
місяців коза народила троє маленьких гарненьких козеняток. Все – як обіцяла
сусідка. Добре, що хоч вона засвідчила той короткий роман, а то можна лишень
уявити, якою б несподіванкою став козячий приплід для моєї мами, якби вона так
і не дізналася про романтичну зустріч теплого вечора.
Світлана ГАВРИЛЮК.