(березень 2014 р.)
«Майбутнє України требавибудовувати уже сьогодні»
Що мені відклалось в скарбничку пам’яті
після зустрічі з «Днем», у Луцьку, в Східноєвропейському національному
університеті імені Лесі Українки, де в науковій бібліотеці вишу проходила
зустріч з газетою «День». Це було справді так – зустріч не тільки з редактором, а саме з газетою, творчий колектив якої
Лариса Олексіївна Івшина очолює. Запрошені на це дійство розкошували, прямо
таки «кайфували!» в межах і поза заданою програмою.
Фотовиставка найкращих світлин фотоконкурсу
«День»–2013», презентація нової збірки «Підривна
література» з Бібліотеки газети. Цю серію широко представлено такими
беззаперечними авторитетами в царині історичних досліджень як Іван Огієнко, Вячеслав
Липинський, Степан Бандера (з передмовою Петра Кралюка!), Ліна Костенко і ще
низкою відомих імен. Тепер я маю ці книги… До речі, щиро вдячна за царський подарунок
від знаної в Луцьку людини – це книга Джонса Мейса «Мертві вибрали мене», теж з
Бібліотеки газети. Її, як і інші книги, можна було придбати на ятці «Дня». Кортить
ще мати «бабусю» Бібліотеки газети – за
відгуками-суперкнигу! – це «Україна Іncognita». Сьогодні особливо важливо для читача, що в книзі є такі статті як
«Римський світ на півдні України», «Севастополь – місто чиєї слави?», автор-відомий
філософ Сергій Борисович Кримський. В цій же книзі розміщена його стаття про
Софію Київську… Це ті необхідні нам сьогодні історичні фрески, які є посилом і
в день сьогоднішній, і в наше завтра. Ми переконуємося ще і ще раз, що саме
незасвоєні уроки минулого дозволяють горе-політикам уседозволеність, яка болюче
б’є по сьогоденню.Торувати шляхи в успішне майбутнє України (з допомогою в
тому числі й історичних знань) – таке завдання поставив перед собою колектив
газети «День» і успішно працює в цьому напрямку. Я читач газети зі стажем.
Сорок літ віддано журналістиці. Працювала в ЗМІ і кореспондентом, і редактором
газети, і на радіо, маю власний погляд і оцінку праці колективу газети «День» в
наш непростий час змін.
Хочеться подякувати пані Наталі Яворській і
її команді за злагоджену, чітку роботу з аудиторією читачів, що підходили,
брали книги, буклети, гортали, читали, радились і приймали рішення, яку книгу
придбати. На всі питання пані Наталя давала вичерпні, точні відповіді.
Імпонувала висока культура спілкування… Європейський стиль!!! Так, ятка з
книгами бібліотеки газети «День» – це також один з «брендів» заходу.
Із унікальною фотовиставкою фотоконкурсу
«День» – 2013» раджу призначити побачення – осмислення всій Україні, куди
тільки газета «День» з своїм дітищем завітає. «Майдан», «Небесна сотня» не
відпустять вас і півгодини, і годину, і більше… Ви переглянете фоотосвітлини і
раз, і вдруге, і втретє… Вони прикують ваш зір, ваше серце, ваші думи-міркування…
Наче з ікон
зійшли лики українців – наших бабусь і дідусів. Це щось особливе, вселенське…
Мудрість, біль, радість, любов, добро і зло.
А ще обличчя
ровесників моєї внучки-студентки, і внука-шестикласника… Вдивлялася в них – і
клубок щемко підкотив під горло… Такі красиві, світлі! Майбутнє моєї країни –
саме вони, молоді, його вже засіяли подвигом Небесної сотні і так заявили про
себе, що весь світ ахнув: «Оце Україна! Оце українці! Оце нація! Оце народ!
Слава, слава Україні!!! Героям слава!!!». Здається, такі пафосні слова, але в
світлі подій листопада, грудня 2013 р. і січня, лютого, березня 2014 р. звучать
так природно… Природно, бо таким є сьогоднішнє буття в Україні. Ми всі наче
білі янголи летимо в майбутнє, поєднані спільною бідою – в Україну прийшов
окупант, сусід, який називав себе братом, а виявився великошовіністичним
російським «наці» з імперськими амбіціями і фашистським почерком. Цей «брат»
знає тільки одну мову – мову насильства!
…Спілкування
з редактором газети «День» мала особисте – «очі в очі» – і досить тривале,
в формі діалогу, бо наболіле в мені шукало мудрого співрозмовника… Ми з Ларисою
Олексіївною знайомі вже років із шість – вона була запрошена на ІІІ канал
українського радіо «Культура. Духовне відродження» на одну з передач в якості
«знакової постаті». Так в ефірі відбулось наше знайомство. Потім в №226 за 12
грудня 2009 року газета «День» опублікувала мою статтю «Син землі сибірської».
Завдяки тому, що видання «тримовне» – видається українською, російською і
англійською мовами, сьогодні відвідувачі музеїв велета світової літератури,
яким ще при житті став Віктор Петрович Астафьев, можуть прочитати це число
газети «День» і в рідній письменникові сибірській Овсянці, що поблизу
Красноярської ГЕС, і в музеї Віктора Петровича Астафьєва в Красноярську, і в
музеї Західносибірського медичного університету імені В. Ф. Войно-Ясенецького
(святителя-хірурга Луки) і в наукових бібліотеках вузів міста Красноярська… І
це знаково, це свідчить про мудру далекоглядну видавничу політику колективу
редакції, бо одна лиш українська версія
газети не мала би такого резонансу!
… «Мої
університети» – під такою назвою в 2005 році вийшла книга Л. Івшиної. Маю її з
автографом автора… І розумію, що продовження буде. І про цю зустріч зі студентами
Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки і лучанами –
читачами газети «День» теж буде мова. Цей
захід спонсорував «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк». Хороше діло зроблене
хорошими людьми! Спасибі…
… «Майбутнє України треба вибудовувати уже сьогодні – в
свідомості громадян» – ось що поєднало усі діалоги, зустрічі, знайомства з
бібліотекою «Дня» і новою серією «Підривна література», з фотовиставкою «День»
– 2013», через спілкування поза програмою…
Як поширити
територію розуму? Треба, треба усвідомити наслідки НЕ читання… Про російські
ЗМІ та внутрішнє роззброєння; про самоаналіз і патріотизм; про закономірність
ситуації в країні… і ще десятки «про» були темою діалогів… Бо Лариса Івшина на
початку спілкування заявила: «Наша зустріч має відбуватися в формі діалогу… Ви
запитуєте, ви апелюєте, ви опонуєте, ви відстоюєте свою точку зору… Пропонуєте
– дійте!!! Тільки так! Гартуйте себе в ділі…»
Особисто на моє
болісне: «Я прожила серед росіян 30 літ і думала, що знаю їх…», Лариса Івшина
сказала: «Сьогодні Росія вже інша, це вже не є Росія цього велетня духу Віктора
Петровича Астафьева. В цій країні сьогодні культ російського великодержавного
імперського шовінізму…»
Зустрічалася Лариса Івшина з лучанами 7
березня 2014 року. Реальність «ПІСЛЯ»
мені не могла приснитись в найстрашнішому сні – вона перевершила всі прогнози:
Росія порушила кордони суверенної держави – моєї України, під дулами автоматів
провела референдум на захопленій території, рішенням – одностайним (а хотілось
написати «одностадним») – свого законодавчого органу – Державної Думи РФ
приєднала Крим до Російської Федерації… Розлучаємося
з ілюзіями… Який братній народ, коли росіяни «ликуют» від такого рішення
Госдуми?! Тих, хто засуджує політику Путіна щодо України, в Росії сьогодні – меншість.
Бацила шовіністична вже розрослась до рівня злоякісної пухлини, причому, в
самій критичній, IV-ій останній стадії. Ця країна знає сьогодні тільки одну мову – мову насилля. Путінську Росію
спинить сьогодні тільки світ… Тільки світ і Україна… При умові, що політики українські
будуть дбати про державу, а не про свій гаманець.
Євгенія КИРИЛЮК
місто Луцьк.