Втратити нагоду поспілкуватися з Павлом Данильчуком не
могла. Так, йдеться саме про керівника «Правого сектору» на Волині, він же – позафракційний
депутат Луцької міської ради. Тож спочатку домовленість телефоном, подолання
«пропускної системи», згодом на порозі кабінету лідера радикальної сили витираю
ноги об зображення серпа і молота на червоному полотні. Павло Петрович чекає,
як і обіцяв.
– Про вас як керівника «Правого сектору» пишуть і
розповідають багато. А от щодо депутатської діяльності Павла Данильчука…
Здається, вона втратилася у вирі революційних подій. Та й, власне, на своїй
сторінці у мережі Фейсбук ви зізналися, що останні кілька місяців не займалися цією
роботою. Але зараз повертаєтеся. Зокрема ви були під час сесії, коли розглядали
план зонування міста. Що так зацікавило?
– Це питання принципове. Документ – на одному рівні з генеральним
планом Луцька, який затверджувала ще та каденція депутатів міської ради. До мене
як керівника «Правого сектору» та депутата звернулися громадяни. На жаль, як
завжди, у таких питаннях із людьми мало радяться: чиновники вирішили, проектний
інститут попрацював над створенням документа, на тому й усе.
У плані зонування є зелені насадження, де передбачено
забудову. Це щодо парку у 40-му кварталі Луцька. Тож я підняв це питання. Там у
межах зелених насаджень є стадіон – колишня лісозахисна смуга від КРЗ. Як для
Луцька, той стадіон – досить непоганий. Але зараз один депутат має дозвіл на
проект будівництва згідно з генеральним планом. Не вдаватимуся у деталі, ким видавався
дозвіл, продовжувався договір оренди і хто те питання лобіював. Але я підтримав
людей, цілком згоден із думкою, що зводити там будівлі не можна. Тримаю це
питання на контролі.
– А ще ви відвідали сесійне засідання, щоб офіційно
заявити про вихід із лав «Батьківщини». До речі, це вже не перша партія, куди
належав депутат Данильчук. Не забагато партквитків як для політика вашого віку?
– Ну, тоді, коли я приніс заяву, ми зайшли із хлопцями у
сесійну залу. Це було показово… Багатьом, звісно, не сподобалося.
Щодо партійності. Поясню. По-перше, я ще з досить
молодого віку активно займався роботою у громадських організаціях і довгий час
взагалі не погоджувався вступати в будь-яку партію.
У 2010 році ми з колегами (всі – патріотично налаштовані молоді
люди) приєдналися до нової партії В’ячеслава Кириленка. Ця сила була нам
цікава. Я пройшов за списком, став депутатом, як і мої колеги. Але виявилося,
що, власне, та партія була більше проектом. Майже одразу тоді підписали
політичну угоду, за якою ми влилися у «Фронт Змін», хоча по духу мені ця сила абсолютно
не близька: там люди ліберального спрямування, а я –націоналіст. Згодом, у
процесі об’єднання всіх партій, опинився у «Батьківщині».
І хто знав, що восени минулого року розпочнуться такі
події… Своє рішення про вихід прийняв ще тоді, коли на початку Єврореволюції «Батьківщина»
не робила жодних конкретних дій. Але заяву я приніс тільки от недавно. Бо раніше,
чесно кажучи, було не до того…
– З політикою зрозуміло. А як голова постійної комісії з
питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та
туризму можете сказати про розвиток партнерських взаємин із закордонними
колегами у нинішній ситуації? Які проекти реалізовуються?
– Ми виграли 5 проектів. Щодо зоопарку – добре відомий
громадськості, також щодо ЦНАПУ, культурного обміну… Але ви пам’ятаєте ситуацію
із казначейством, коли затримували гроші. Тож реалізовуються вони трохи
повільніше, як належить.
Тих проектів могло бути й більше. Але… Не секрет, що за
європейські гроші треба аж надто звітувати. І корупційні схеми у нас завжди
діяли. Отож, дещо втратили.
– Під час позачергової так званої бюджетної сесії ви
після заяви про те, що матеріали, надіслані депутатам для ознайомлення, дуже
стислі, та ще й розповсюджені у короткі терміни, просто пішли, так і не
голосувавши.
– А як мав діяти? Я не хочу підтримувати зміни, які
несуть мінуси у фінансуванні бюджетників. Певною мірою те, що нам кажуть про
ситуацію в державі і вимушену жорстку економію, має підстави для прийняття
такого кошторису. Але немає мотивації, нам не пояснили, чому освіті не додаємо
10 мільйонів, з яких причин саме ті заходи і події у Луцьку не
фінансуватимуться, і таке інше.
Для ознайомлення отримав сухі цифри, як і всі депутати. А
треба ж розуміти, за що голосуєш. Я висловив свою позицію. Почув аргументацію
керівництва міста, тож… Просто не бачив сенсу щось іще робити.
Такі оголошення – на стінах штабу.
– «Правий сектор» назавжди поселився у Палаці культури
Луцька?
– Сподіваюся, скоро ми звідси з’їдемо. Коли і куди, поки
точно не скажу.
– Цікаво дізнатися, що плануєте у майбутньому? Можливо,
претендуватимете на високі посади у місті чи області?
– Не приховую, що не виконую навіть своїх функцій як депутат
міської ради. Та й питання нині стоять важливіші – залучення «Правого сектору»
до охорони нашої держави. Давайте переживемо ці події, а тоді будемо щось
планувати.
Запитувала Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.