Долю
волинських шахтарів доки будуть вершити донецький мільярдер і російські банки?
Нововолинські
шахти – як старий чемодан. Гірники просять йому ручку причепити, урядовці –
воліють викинути. Чия пропозиція стане вирішальною?
Гірники
Нововолинська упродовж багатьох років не дають умерти тим небагатьом шахтам,
які лишилися після масового закриття копалень у 1990-х. Але що не рік, то вдихати
життя стає все тяжче. Навіть візити президентів і прем’єрів не рятують.
Здавати
позиції шахтарі не збираються й сьогодні. Яскраве тому підтвердження – останні
події в місті гірників, серед яких – зустрічі з керівництвом ДП «Волиньвугілля»,
гострі питання профспілковим босам, мітинги, які в березні-квітні проходять
ледь не щотижня.
Та чи зможуть
декілька сотень активістів змінити те, що тривало десятиліттями? Чи зможе слово
трударя стати вагомішим за мільйонні прибутки олігархів, у чиїх руках (де-юре
чи де-факто) опинилася економіка всієї держави?
Аналізуючи
життя Нововолинська навіть нинішнього десятиліття, розумієш: довкола волинських
копалень ведеться політика їх «природного вимирання». Бо чому б інакше
урядовців не тривожило, що обладнання на шахтах зносилося на 90%! Що умови
праці не поліпшувалися з моменту відкриття копалень? Що заборгованість із
зарплат стала звичним явищем?
Досить
прозору відповідь на це дала зима 2013-го. Тоді гори чорного золота з Волині лежали,
як непотріб, на Львівщині. Вугілля, добуте потом і мозолями нововолинців, виявилося
зайвим. А все тому, що Добротвірська тепроелектростанція (основний
закупівельник волинської продукції) зрадила своєму давньому партнеру.
Щоправда,
львів’яни в цьому не винні. Червоноградські шахтарі й самі стали заручниками
приватизації ТЕС, яка ввійшла в компанію «Західенерго». А власником
«Західенерго» виявився мільярдер із донецькою пропискою Рінат Ахметов.
Відтак
картинка стала цілком зрозумілою: навіщо Ахметову купувати дорожче та нижчої
якості волинське вугілля, якщо в нього є на Сході власні шахти із ліпшою
продукцією?
Усе це
робилося з мовчазної згоди урядовців, які десятиліттями не можуть визначити
долю копалень у Нововолинську. То обіцяють їх модернізувати й кидають, наче
кістку, по пару мільйонів на добудову шахти №10. То присилають «ЦУ» про
ліквідацію шахт у найкоротші терміни. То виставляють їх на приватизацію.
Таким
чином майже 4 тис. волинських гірників перетворилися на товар: таких собі
кріпаків, яких за царської Росії поміщики продавали разом із селами.
Проте
люди миритися із подібною ситуацією не хочуть. Вони вже бачили, як напівмертвим
стало селище Жовтневе після закриття тамтешніх копалень. Частина фахівців
перейшла трудитися на шахту №5. Однак і вона тепер іде під затоплення.
Аби не
лишити свої сім’ї без копійки на прожиття, гірники намагаються відстояти своє
Конституцією гарантоване право на працю і хай не зовсім гідні, але все ж таки
умови життя.
Як
зізнався технічний інспектор праці ЦК профспілки вугільників при Волинському
теркомі Віктор Марценюк, поки що ситуація дуже напружена. І справа не лише у п’ятій
шахті, після закриття якої частина працівників піде на пенсію, а частина таки лишиться
без профільної роботи. Питання також у копальні №1. Бо й вона до кінця
нинішнього року має припинити своє функціонування.
–
Щоразу, коли мова заходить про закриття, керівники від місцевого до найвищого
рівнів заспокоюють: мовляв, оце відбудеться пуск шахти номер десять і всі, хто
лишився без роботи, саме там і буде застосовувати досвід.
Та коли
ж настане те «оце»? Більше 20 літ минуло відтоді, як розпочалося будівництво
довгожданої копальні, а вона й досі – зі статусом «довгобуд». Причому на
завершення об’єкта потрібно понад півмільярда гривень. А в умовах жорсткої
економії розраховувати на подібну суму – марна справа.
– Я
навіть не знаю, що вам сказати, – розводить руками Віктор Марценюк. – Ми
постійно скликаємо збори членів президії Волинського теркому. Пишемо листи до
Києва із проханнями та нагадуваннями. Але ситуація в державі така, що навіть
щомісячних 30 мільйонів гривень на зарплати аби вчасно давали.
На
критичні зауваження гірників – мовляв, п’яту шахту передчасно вирішили затопити
– Віктор Марценюк каже:
– Там
запасів лишалося 300 тисяч тонн. Це при тому, що на Сході закривають шахти із
мільйонними запасами. Тож експерти і зробили висновок: нерентабельна, – передає
оповідач слова донецьких фахівців.
Щодо
раціонального використання обладнання із шахти, яку затоплять, то його,
виявляється, в рази дешевше залити водою, ніж на поверхню підняти.
Втім на
нову владу профспілка поки не ображається. Каже, за місяць-другий розібратися з
більш як сотнею копалень просто не реально.
– Шахта
номер один (за попереднім наказом міністерства) теж має з четвертого кварталу
(тобто з жовтня) припиняти видобуток вугілля. Ще за рік така ж доля має чекати
на копальню під номером дев’ять. І лише «Бужанська» лишається більш-менш
перспективною. Хоча протягом чотирьох останніх років для її модернізації коштів
теж не надходило, – розповідає за сумні реалії профспілковий представник.
Отож,
навіть сумнівів не виникає: щоби гірничу галузь Волині «не різати по живому»,
попередній уряд вирішив дочекатися її «природної кончини».
Навіть
приватизація гірничого об’єднання, про що йшлося не раз, – зовсім не гарантія
майбутньої роботи і процвітання. Бо в нашій області є чимало підприємств,
приватизація яких призвела до повного занепаду виробництва (саме таким чином – без
порушення – «убирається» конкурент або «слабоє звєно»).
– Зараз
«на Ахметова» ми відправляємо в середньому 340 (максимум – 900) тонн вугілля за
добу, а план видобутку – тисяча чотириста тонн. Раніше ж, навіть на початку
1990-х, кожна (!) з дев’яти наявних тоді шахт мала дати не менше тисячі 700 тонн
за добу, інакше директор клав портфеля і шукав іншу роботу, – не ховає
ностальгії Віктор Марценюк. – Можете уявити, скільки незатребуваної продукції
зберігається на наших аварійних складах?!.
Проте
самі гірники, які не звикли «мовчати в тряпочку», розповідають не лише про
байдужість центральних органів влади. Чимало проблем, переконані працівники,
йде від місцевого керівництва. Бо якщо є гроші на модні санвузли для
начальства, то чому душові для простих трудяг не ремонтуються по 60 літ?! Чому
задля влаштування на роботу необхідно принести хабара в іноземній валюті?
Навіть
на найбільш перспективній шахті «Бужанській» гірники скаржаться на непрозору
оплату праці, заборгованість у виплаті лікарняних і відпусток.
А що ж
далі? Чекати втілення «плану поетапного закриття шахт» гірники не відмовляються.
Як не хочуть вірити в те, що самі на себе не в змозі заробити.
Тому
серед методів реанімації вуглевидобувної галузі Волині пропонують шукати
ефективніших шляхів роботи, припиняти тіньовий продаж «чорного золота».
Двері
для збуту, кажуть, можна було ширше відчинити, якби не олігархи, а держава
керувала енергетичною сферою України (рядові працівники «Західенерго», не
згідні з масовим скороченням, навіть апелювали до Верховної Ради, аби забрати
компанію з приватних рук).
– Якби договори
з Ахметовим анулювати й «Західенерго» передати у власність держави, це би
вдихнуло життя і в наші копальні. Але то, – наголошує Віктор Марценюк, – моя
особиста думка.
Втім
якщо відібрати ТЕС буде юридично не можливо, варіантом застосування «чорного
золота» міг би стати завод із переробки вугілля на газ (про що також мусувалося
не один рік, але від слів до діла так і не перейдено).
Складається
враження, що волинські шахти хочуть (чи тільки хотіли?) довести до ручки, аби
потім за безцінь передати якомусь грошовому мішку. Тим паче, на трьох
західноукраїнських ТЕС уже випробували подібний механізм «прихватизації». Як
результат, компанія «Західенерго», щойно опинившись у приватних руках, стала
надприбутковою. Всього за рік роботи вона принесла новому власнику грошей у 25
разів (!) більше, ніж рік до того давала державі (в гривневому еквіваленті – з
23-х млн до майже 600!).
А ще
підказку «звідки ноги ростуть» дає й такий факт: упродовж не одного року нововолинським
гірникам нав’язувалися послуги філії… «Сбербанка России».
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
На фото
Світлани ДУМСЬКОЇ: важка та небезпечна праця гірників нікому не потрібна?
На
фото автора: профспілковий
лідер Віктор Марценюк.
P.S. Новий уряд на чолі з Арсенієм
Яценюком теж не знає, що робити із шахтами. І не лише нововолинськими. Донецькі
копальні, які ще лишилися в руках держави, на себе не те що не заробляють –
провокують колосальні збитки! Якщо в приватних шахтах собівартість тонни
вугілля – від 300 грн, то в державних – від 600 до 1300 грн. Сюди приплюсуйте
заміну устаткування, купівлю засобів захисту для гірників, мільйонні
компенсації через загибель працівників.
Тому
Арсеній Яценюк нещодавно озвучив не зовсім утішний висновок:
–
Державі економічно вигідніше платити шахтарям за те, щоб вони сиділи вдома і
дивилися телевізора, замість опускалися в забій і ризикували життям.
Новий
голова облдержадміністрації Григорій Пустовіт теж стурбований темою
нововолинських копалень. Бо виявляється, десяту шахту, на яку покладали
сподівання гірники, визнано банкрутом. Мало того, спричинила борги із зарплат у
2,5 млн грн!
Із цього
приводу Григорій Пустовіт сказав:
– У нас
випливло таке собі луганське шахтобудівне підприємство, що визнало себе
банкрутом. Хоча на спорудження копальні щороку виділялися мільйони, а то й
сотні мільйонів гривень. Можливо, це саме ті шпаринки, через які «витікло» 77
мільярдів держаних коштів, які не можемо дошукатися?..
Отож,
видобуток на Волині чорного золота так і лишається під питанням.