От
вам і зацідили рейтингами. А по другій щоці – опитуваннями. За два останніх
роки волинська карта сильних світу цього так перетасувалася, що все стало з ніг
на голову. Хоча, можливо, все стояло на голові раніше, а тепер просто
повернулося до нормального стану речей? І чи не пора вже не лідерів визначати,
а явних невдах називати?
Отже,
трішечки історії. Квітень 2012-го. У Луцьку представляли результати експертного
опитування «ТОП-100 впливових людей Волині». Як тоді пояснили організатори цієї
спецоперації, «експертам, які брали участь в опитуванні, радили брати до уваги
осіб, які здатні будь-яким чином впливати на життя, свідомість чи поведінку
мешканців Волині». «Серед рекомендованих критеріїв оцінки впливовості – посада
людини, приналежність до певної впливової групи чи структури, наявність
матеріальних ресурсів, особиста популярність, а також родинні чи дружні
контакти», – додали туману в справу об’єктивності режисери, постановники та
головні виконавці «ТОП-100». У результаті втаємничені експерти (дивина, та й
годі: тоді ж ніхто масок на обличчя не надягав!) назвали аж 244 прізвища, проте
право на оприлюднення отримала лише перша сотня, прізвища якої й повідомили.
Наступного
року формат визначення лауреатів рейтингу «ТОП-100 найвпливовіших волинян» дещо
змінився. Автори змінили методологію, тому замість «опитування широкого кола
експертів» вирішили скористатися інтелектуальним потенціалом лише 10 осіб, які
представляли 2 медіа та 1 громадську організацію. Вони «оцінювали кожну особу,
включену до анкети, за 5-ти бальною шкалою за чотирма критеріями – особисті
статки чи наявність прибуткового бізнесу, посада, рівень публічної довіри та
ділові, родинні бізнесові чи інші зв’язки». У сотню таким чином потрапило 37
депутатів різних рівнів, 17 чиновників, 49 бізнесменів, 6 представників силових
структур, по 5 журналістів і представників духовенства, по парі суддів,
адвокатів, музикантів, керівників наукових закладів, письменників та
представників галузі спорту. Гендерна нерівність у результатах виявилася
очевидною: лише 8 представниць «прекрасної половини людства» розбавили своєю
присутністю чоловічу компанію з 92-х осіб.
…Перед
тим, як ще раз подивитися на недавніх лідерів громадських симпатій Волині,
варто зробити невеликий ліричний відступ.
Ніщо
так людей не тішить, як слава. Вона багатьом замінює все на світі: навіть
найбільші валютні капітали і найсолодші природні потреби. Той, хто це
усвідомив, навчився витягувати в багатеньких буратін далеко не останню золоту
монету з вправністю знаменитої одеської аферистки «Соньки золотої ручки».
Бартер простий, але взаємовигідний: одним – гроші, іншим – слава. Проте життя
показало, що багато соціологічних досліджень щодо визначення найвпливовіших
людей нашого краю в недалекій перспективі перетворюються на китайський вислів
про паровоз, що прибуває на залізничну станцію: гуркоту та викидів пару багато,
а руху вперед – практично ніякого.
І
правильно запитував один із головних героїв радянського кінофільму «Забута
мелодія для флейти: «Как можно заниматься идиотизмом без руководителя?». Єдине,
що з відповіддю – важкувато й досі.
Отже,
два роки поспіль щоквітня різноманітні громадські діячі звикли оприлюднювати
результати персонального наповнювання «ТОП-100», що так подобалися волинським
владодержцям та громовержцям. А нинішній квітень уже минув, тоді як ніяких результатів
«на-гора» не видано?
З
якого б це дива? Невже попередні плоди досліджень так потужно засвідчили
бездонну прірву між так званими «лідерами» «глядацьких симпатій» та реальними
вершителями доль сотень тисяч мешканців нашого краю, що зараз ні в кого навіть
рука не піднімається розставляти по місцях тих чи інших добродіїв?
Проаналізуймо
колишніх та нинішніх носіїв влади. 2012-го Борис Клімчук як голова
облдержадміністрації був першим, а торік – другим. І якщо впливовість Бориса
Петровича справді мало в кого викликає сумніви навіть зараз, коли він є одним
із 80-ти депутатів облради, то хто пояснить метаморфозу, що відбулася з
нинішнім керівником виконавчої влади Григорієм Пустовітом? У 2012-му
«експерти» поставили його на 41-ше місце
в «ТОП-100», торік – під №70, а тепер він – перша особа волинської влади?
Щодо
заступників голови, то доволі високі позиції завжди займав Олександр Башкаленко
(№4 у 2012-му і №5 у 2013-му), який був на чолі облорганізації Партії регіонів.
Потім майданівці, правда, виловили Олександра Костянтиновича в кабінеті
начальника УМВСУ Олександра Терещука, прикували наручниками до сцени і,
поглумившись, відпустили. Він написав заяву про звільнення з посади голови
облдержадміністрації, на якій пробув лише кілька тижнів, а потім було оголошено
про припинення діяльності Партії регіонів і в облраді, і загалом в області. І
все б нічого, якби не одне питання: то впливовість була чи її придумали? А як
тепер оцінити вагу Олександра Башкаленка, котрий продовжує залишатися депутатом
облради?
До
речі, екс-голова облдержадміністрації Володимир Бондар як директор Державного
підприємства «Теплий дім» у 2012-му був під №31, а минулого року – поза межами
ТОП-100. Хоча саме Володимир Налькович разом із Ігорем Гузем та Євгеном
Мельником у січні ц. р. від імені лідерів Майдану підписували з Борисом
Клімчуком угоду про відставку Бориса Петровича в обмін на забезпечення правопорядку
довкола об’єктів органів влади та всередині них, а в лютому спільно з тим же ж
Ігорем Гузем та активістом Володимиром Пащенком не тільки взяв під контроль
«Білий дім», але й забезпечив у ньому громадський порядок…
Тепер
звернемо увагу на носіїв повноважень голови облради. Цю посаду раніше займав
Володимир Войтович із доволі пристойними показниками: 10-те місце (2012 р.) і
40-ве (2013 р.). Натомість нинішнього керівника представницької влади Волині
Валентина Вітра («Батьківщина») «аналітики» взагалі до уваги не брали: два роки
поспіль Валентин Степанович перебував поза межами недосяжної сотні! Не високі
показники мав і його нинішній перший заступник Олександр Пирожик, який раніше
очолював фракцію партії «Свобода» в облраді (№83 у 2012-ому)! Тоді як Ігоря
Гузя (нині – заступник голови облради) у 2012-му поставили під №17, а торік –
під №61.
Пригадуючи
«героїв вчерашних дней», неможливо не звернути увагу на ще одну деталь: місця в
першій двадцятці неодмінно посідали люди, котрі формально до Волині мали
невеликий стосунок, бо живуть і працюють переважно в Києві. Це народні депутати
Ігор Єремеєв (№№3 і 1), Ігор Палиця (№№5 і 3), Катерина Ващук (№№14 і 6), Степан
Івахів (№№7 і 4), Сергій Мартиняк (№№40 і 7), Адам Мартинюк (№№6 і 10),
Анатолій Вітів (№№20 і 11), Григорій Смітюх (№№15 і 14), Юрій Савчук (№16 у
2013-му), Євген Мельник (№18 торік), Валерій Черняков (№33 у 2012-ому), Віктор
Олійник (№58 у 2012-ому), Євген Кирильчук (позаторік – №28), Микола Потапчук
(№81 у 2012-му), Анатолій Горбатюк (№52 два роки тому).
Дуже
високо оцінюють духовенство: митрополит Луцький і Волинський УПЦ Ніфонт (Василь
Солодуха) – №№8 і 13, митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл (Тимофій
Зінкевич) – №№9 і 17, намісниця жіночого монастиря УПЦ у Зимному ігуменія
Стефанія (Бандура) – №№68 і 21, Луцький екзарх УГКЦ єпископ Йосафат (Олег
Говера) – №72 у 2013-му, Апостольський адміністратор Луцької дієцезії РКЦ
Станіслав Широкорадюк – №75 у 2013-му.
Цікаво,
що нинішній лідер «Правого сектору» Павло Данильчук 2012-го як «директор
Волинського обласного центру національно-патріотичного виховання молоді і
депутат Луцької міськради був лише на 85-му місці. А торік його серед ТОП-100 взагалі
не виявилося.
Ще
цікавіша ситуація з міськими головами найбільших міст Волині. Микола Романюк,
екс-голова облдержадміністрації та Луцький міський голова, в опитуваннях
«аналітиків» до ТОП-100 потрапляв 2013-го під №8, а позаторік був другим після
Бориса Клімчука. Олег Кіндер із Ковеля – №23 торік і №67 2013-го. Мер
Володимира-Волинського Петро Саганюк позаторік був на 19-му місці, а торік –
під №12. Віктор Сапожніков із Нововолинська – №№ 24 і 15.
Щодо
силовиків і правоохоронців, то пальму першості утримує колишній і нинішній
голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк (№30 позаторік і №29
торік). Керівників інших обласних судів експерти не оцінюють. Прокурор
Волинської області Андрій Парака – №№12 і 35. Начальники УМВСУ у Волинській
області Богдан Щур і Олександр Терещук посідали відповідно №27 і №36. Голова
Державної податкової служби у Волинській області Володимир Михалчич позаторік
був під №38, а торік посів 53-тю позицію. А от начальник УСБУ Володимир
Мельникович 2012-го – лише під №92 позаторік і №52 – у 2013-му…
Тоді
як у списках присутні представники різноманітних верств населення та галузей
суспільного життя, деякі представники спромоглися досягнути успіху навіть із,
здавалося б, явно не публічних стартових позицій. Приміром, скромний голова
наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха 2012-го був під
№34, а минулого року – вже під №19. І це при тому, що Віктор Григорович значно
раніше був депутатом облради від БЮТ, а останніх чотири роки відійшов від
політики та зосередився на будівництві та реконструкції багатьох знаних на
Волині об’єктів…
Що
ж, так буває: одні з підніжжя піднімаються догори, а інші звільняють сідала на
Олімпі для молодших та енергійніших. Проте часом старші та мудріші
використовують силу спуску з однієї вершини для того, щоб за інерцією досягнути
сусідньої… Як кажуть, «придут
честолюбивые дублеры – дай Бог им лучше нашего сыграть…»
А
може, нам діяти, як у сусідній Польщі, де журналісти та представники
громадськості не тільки кращих визначають, але й уперто шукають претендентів на
щорічну премію під назвою «Будяк року»? Сенс у визначенні домінантів та
переможців рейтингу невдах та розчарувань був би більш резонансним, оскільки в «АнтиТОП-100»
точно ніхто не хотів би потрапляти… А рік, що минув, укотре продемонстрував, що
багато з недавніх кумирів насправді виявилися або дрібними пристосуванцями, або
великими пройдисвітами. Питання в тому, як на їхнє місце не допустити їм
подібних?
Володимир
ДАНИЛЮК.