Каже
Шкода, який не їздить на «Шкоді».
Сільський
соціальний працівник на закиди про «агітаторів» не ображається, а оголосив
війну сільському пияцтву і мріє воскресити витверезники.
Теза
про «соціальних агітаторів» отримала право на життя відтоді, як 2012-го ще
урядовець Сергій Тігіпко оголосив країні про термінове введення у штатні
розписи соціальних служб 12 тис. тимчасових (!) посад соціальних працівників, які
мають працювати із неблагополучними та малозабезпеченими родинами. На оплату
праці тоді з Держбюджету спрямували 400 млн дотації місцевим бюджетам. Волині ж
дісталося 413 посад. Відтак у селах на ці місця прийшли зазвичай молоді жінки, які
не мали роботи. І може, на початках ефекту від діяльності цих людей було мало
(подекуди, кажуть, і зараз нема), але беззаперечний плюс був хоч б у створенні
нових робочих місць. На селі вони – на вагу золота. Підстави називати цих
працівників агітаторами з’явилися після інформації, розповсюдженої у ЗМІ з
інших регіонів, про те, що їх набирали на роботу у штабах провладної партії.
Чи
було так на Волині, не знаю. Але коли країна після Революції гідності опинилися
у бюджетній ямі, у пошуках резервів для наповнення бюджету нова владна команда
як варіант розглядала і скорочення 12 тис. армії соцпрацівників. Обговорювали
цю тему і на Волині, принаймні на одній із перших оперативних нарад голова
облдержадміністрації Григорій Пустовіт відверто говорив, що тема про скорочення
варта осмислення. Правда, наразі жодних рішень із цього приводу нема. А
випадкове знайомство з Олександром Шкодою із с. Троянівка Маневицького р-ну
(гарні відгуки в селі про його роботу спростовують думку про те, що соціальний
працівник – то жіноча професія) слугувало нагодою подивитися на місію
«соціального агітатора» очима самого «агітатора».
…Цей
чоловік попросив нас підвезти його редакційним авто із Троянівки до сусіднього
с. Майдан. Уже дорогою, як годиться, розговорилися… Напрошуватися у «попутчики»
Олександрові Шкоді не в новину. Через професію він просто мусить бувати в
домівках мешканців усіх сіл своєї сільської ради, бо посаду у штатному прописі
придумали, а як виконувати цим людям професійні обов’язки – придумати забули.
Але наш співрозмовник і не думав нарікати.
Народився
він у с. Хряськ на Маневиччині. До Троянівки прибув із направленням на роботу
як фаховий агроном. Деякий час трудився у місцевому СВК, навіть очолював його.
Згодом – у лісовому господарстві… На ту пору, коли в країні вводили армію
соцпрацівників, був безробітним. Тому нову роботу сприйняв з ентузіазмом. Отак
цей чоловік і зайняв посаду, скорочення якої нині відверто вважають «резервом
поповнення коштів бюджету». Та, зустрівшись із «агітатором» віч-на-віч, з’ясували,
що він – депутат райради від фракції «Батьківщина». Ти диви: свої у ворожому
окопі? Природно, перше, про що ми спитали в Олександра Сергійовича, – чи
погоджується він із тезою про «надзавдання» призваних на соціальну службу.
– Ви
знаєте, буду відвертим: справді, склалася така думка (і, можливо, тоді вона
мала підстави), що ми є агітаторами Януковича. Я особисто 10 років – як член ВО
«Батьківщина». Зрозуміло, що ним не міг бути. Мене навіть не взяли б у
агітатори. Буде команда скоротити посади – сприйму це як належне. За себе
скажу, що свою роботу, наскільки можу і наскільки це бачу, виконую, –
відповідає Олександр Шкода.
Посадова
інструкція каже: основна робота соціальних працівників – це виявлення людей, що
перебувають у складних життєвих обставинах. Що таке складні життєві обставини?
Це коли двоє батьків без роботи. Коли в родині – дитина з обмеженими
можливостями. Коли в сім’ї – насильство. Коли батько чи мати – алкоголік… Словом,
цей фахівець має знати всі такі сім’ї в межах певної території. А ще – повинен
час від часу заходити до осель «підопічних», бачити й аналізувати умови
проживання, тощо та …традиційно списувати масу паперу, звітуючи про свою
роботу.
Не
все досконало з посадовими обов’язками, каже наш співрозмовник… Наприклад, чи є
нагальною потреба щотижня тривожити родину, яка хоч і багатодітною, але гарно
живе? На кожне «Добридень, як справи?» треба окремий папір, а допомоги дехто і
не потребує… Волею чи неволею Олександр Шкода виконує у Троянівській сільраді
роль зв’язкового між сім’єю та органом державної влади чи якою іншою
структурою. Реально це виглядає так: треба за якусь довідку щось дізнатися –
дзвонять до Шкоди. Найбільшими ж проблемами сучасного села чоловік вважає
безробіття, п’янство та соціальні виплати.
У
боротьбі за тверезість соцпрацівник із Троянівки, хоч це і не прописано у його
інструкції, знаходить дієві методи. Каже: тому в селі важко протидіяти
незаконній торгівлі спиртним на так званих «точках», що люди один одного дуже близько
знають, бояться скаржитися, називати прізвища…
–
А я їм тоді відповідаю: «Людоньки, нам треба якось починати з цим боротися.
Якщо ми не будемо називати імен, то цього ніколи не зробимо», – додає чоловік.
– Моя мрія – це витверезник. От мені, буває, телефонують: «Приходь, бо напився,
б’ється». Іду, той мене пошле, бо це його територія. Дільничний приїде, забере
і того ж дня відпускає. А куди поведе – додому? І з 60 гривень штрафу всі
сміються. Кажуть: «На тобі 60 гривень – і не заважай».
Не
посилається на обов’язки він і тоді, коли бачить, що хтось «кров із носа» потребує
робочого місця. Що робить? Іде і просить: візьміть, мовляв, того-то чоловіка,
бо пропаде, бо вже над прірвою. І беруть. От тільки установ чи підприємств у
Троянівці, Бережниці та Майдані – як кіт наплакав. Рятують ситуацію переважно
приватні пилорами.
Загалом
же у Шкоди є одне правило: йти туди, де проблеми. А там, де їх нема, не
набридати. А ще – не оглядатися на інструкцію, коли в людей біда: треба дитину
з неблагополучної сім’ї на медогляд в Маневичі завезти, він бере й везе… Отакий
«агітатор».
– А
що якщо ліквідують посаду на користь економії державних коштів? – запитую
відверто. – Хто буде це робити?
– Два
роки тому хтось же робив… – не менш відверто відповідає Олександр Шкода.
До
речі, про економію. Якщо добре у селі пошукати, то резервів поповнення бюджету
– вдосталь. Нашому героєві вони – очевидні: «От вам перший: приватні підприємці,
де неофіційно працює десятеро людей, а офіційно двоє. Другий: всі підприємці, які
торгують горілчаними напоями чи цигарками без ліцензій. Третій: на території сільради
три державних лісгоспи і жодного штатного працівника, крім майстрів лісу…»
Значить,
знову влада хоче зекономити на людях, а не на неробах?
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.