Під такою назвою у малій залі “Галереї
мистецтв” Будинку художника Волинської організації НСХУ (м. Луцьк вул.
Лесі Українки 24/а) експонується виставка живопису Володимира Ільченка.
Художник родом із Сум, де закінчив факультет мистецтв Сумського державного педагогічного
університету ім. А. С. Макаренка. У його активі колективі і персональні
виставки у Сумах, Одесі, Харкові, участь у стріт-фестивалях та
ленд-арт-симпозіумах і навіть міжнародному пленері «Виноградна лоза» (Болгарія).
У Луцьк молодий художник привіз два десятки своїх найулюбленіших полотен.
– У кожної картини – своя історія, – зізнається митець. –
Я не тільки шукаю своїх героїв, намагаюся відтворювати їх мислительний часопростір
і код, міфологемну складову, настрій і колористику, а й пробую «навчити» їх «говорити»…
І справді, багато картин ніби про щось розповідають, у
чомусь переконують, чомусь навчають. Принаймні, змушують до непростих роздумів
про світ, який завжди буде існувати.
Володимир Ільченко – доволі цікавий колорист і майстерник,
а ще мислитель, казкар і поет у певному розумінні цього слова. Усі його картини
– доброзичливі, одухотворені і значущі. Адже за простим малярським «показуванням»
стоять притчування, багатоказання, мріяння, вірування, поетизування. Ось Чорний
кіт, зустрічі з котрим намагається уникнути кожен подорожній. Чорний цап із
білими рогами і білою совою на спині… І в кота, і в цапа, і в сови – насторожені
очі. Щось вони хочуть побачити зі стін виставкової зали у цім містичнім
просторі глядачкування. Де б не опинився, у якому б куточку не став
споглядальник картин, за ним назиратимуть цих три пари очей. Хоча не тільки
вони. Дивитимуться ще вовк і його маска, міфічний сокіл і біла горошина з його
дзьоба, дикий кабан і його людське відбиття у калюжі… Дивитимуться ранетами
яблуня і цвітом квіти, і навіть писанка у звіриному зодіакальнім колі може
здатися мудрооком Вселенії. Але при цьому не втрачаєш відчуття, що творчість
художника – добродійна, казковоодухотворена, натхненна.
Це вже друга поспіль виставка у цій залі з Дніпрового
потойбережжя. Попередню представляв євромайданівець
Юрій Кожухар із Маріуполя, який через погрози змушений був залишити рідну оселю.
Цей митець задекларував у Луцьку лиш малу графічну дещицю своєї творчості, адже
живописні полотна досі залишаються у неспокійному місті. Як до речі, кохана
дружина і улюблений син. Такі життєві реалії Сходу України.
Якщо ця тенденція збережеться, ця зала може здобути славу
Задніпровської.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора:
Володимир Ільченко.