Карл-Герман Крог: «На
війні Господь послав мені Янгола-охоронця, щоб потім я міг творити добро…»
Професор Крог, якого
зовсім молодим наприкінці гітлерівсько-радянської війни мобілізували в піхоту і
в званні лейтенанта відправили на фронт, ніколи не воював на території України.
Але так сталося, що саме він став одним із ініціаторів виникнення та діяльності
громадської організації «Мости в Україну», котра з 1990 р. регулярно займається
наданням гуманітарної допомоги в різних сферах. Переважно для нашої області.
Спочатку були просто вантажі різних речей та медикаментів, потім – контакти між
ветеранами, згодом – програма для студентів пройти стажування в Німеччині та потім
застосувати європейський досвід в українських реаліях…
Власне, з Карлом-Германом
Крогом доля нас звела маже 20 літ тому, коли він як голова ветеранської
організації колишніх військовослужбовців вермахту округу Детмольд ФРН узяв
участь в урочистому відкритті пам’ятника жертвам Другої світової війни в Ковелі,
що з’явився завдяки ініціативі Українського фонду «Єднання» на чолі з
Володимиром Шевчуком. Поряд із ним виступали тоді голова обласної організації
ветеранів радянських Збройних сил Віктор Кирилкін та голова Братства вояків
ОУН-УПА Волинського краю ім. Клима Савура Мелетій Семенюк. Усі троє говорили
про гіркоту втрат під час Другої світової війни, яких зазнали всі народи. Й про
те, якою дорогою ціною заплачено за мирне небо над нашими головами… А ще Карл-Герман
від імені всіх ветеранів вермахту привселюдно попросив прощення за ту біду, яку
принесли на українську землю в 1941-1944 рр. гітлерівські агресори…
Добродіїв Кирилкіна і
Семенюка, на жаль, уже немає серед нас. А от усе ще бравий Карл-Герман – знову
на Волині! Дізнавшись про це, не міг не скористатися можливістю, щоби знову
зустрітися з цією надзвичайно цікавою та ініціативною людиною. А допоміг
успішно порозумітися нам перекладач Олександр Міщук.
– Ніхто не міг подумати
1996-го, що зустрічатимемося з вами через багато років на цій землі за
обставин, коли наша держава стає жертвою військового агресора… Що скажете з
приводу поведінки Росії?
– Ми з величезним
занепокоєнням стежимо за подіями, котрі зараз відбуваються в Україні. Найбільше
побажання: щоб вибори Президента допомогли якнайшвидше прийти до хорошого
вирішення всіх проблем. Щоб потім українські громадяни жили в демократичній
державі, де немає місця корупції та злидням. І щоб зусилля світової спільноти,
котра на повний голос заявила про свою підтримку демократичних перетворень,
також якомога швидше допомогли вам подолати навіть найскладніші проблеми.
Українці можуть із впевненістю дивитися в майбутнє: життя буде кращим і більш
гідним, ніж раніше. Щодо пам’ятника, спорудженого в Ковелі, то його ідея –
порозуміння, прощення та примирення – була правильною і залишається такою ж
актуальною. Адже цей монумент встановлено в пам’ять про загиблих у війні та
насильстві як нагадування про необхідність миру та взаємодії між народами. До
речі, цей монумент – унікальний для всієї Європи, адже, на скільки мені відомо,
більше ніде, як у Ковелі, немає такого гідного вшанування всіх жертв минулої
війни.
– У травні 2015-го настане
70-річчя закінчення Другої світової війни в Європі. Тому дуже важливо почути
думку колишнього офіцера-фронтовика з вермахту, в якому ж форматі організувати
відзначення цієї події, щоби ніяких народ континенту зараз не почувався
переможеним? І щоб у такий спосіб продемонструвати, що сучасна Європа,
безумовно, пам’ятає про злочини тих, хто розв’язав війну, але наразі
зосереджена на розбудові мирного життя в усіх країнах!
– Це буде не 70 років після
війни, а 70 років миру в Європі. Для нашого континенту – це дуже поважний
період, бо в минулих століттях конфлікти та війни в Європі відбувалися дуже
часто. На превеликий жаль, Путін про це забув, а тому проводить політику,
котрої жодна нормальна людина не розуміє.
Тому Європа повинна зробити
все для того, щоб конфлікт на Сході України не переріс у нову повномасштабну
війну й ми могли зустріти 70-річчя закінчення Другої світової війни на нашому
спільному континенті в умовах миру. І зустріти так, щоб кожен народ відчував віру
в подальше мирне життя.
– А тепер – про мету
нинішнього візиту…
– На Волинь я прибув уже 22-й
раз! Це – теж своєрідний ювілей! Починали ми в 1990-ому з невеликих вантажів
гуманітарної допомоги. Зараз їхня кількість вимірюється сотнями вантажівок. Ми
передали майже 200 лікарняних ліжок, машини швидкої допомоги, рентгенапарати,
інше обладнання…. (пан Крог детально, із суто німецькою скрупульозністю
перераховує точні цифри всього, що зібрано в Німеччині і привезено на Волинь, і
це вражає, бо обсяг зроблено звичайною громадською організацією переважає
результати роботи навіть цілих наших міністерств, – авт.). Але якось
тодішній прокурор Волині Василь Губик запропонував робити ставку на майбутнє,
запропонувавши допомогти українській молоді запозичити німецький досвід. І з
тих пір «Мости в Україну» запровадили цілу систему залучення студентів до
практики в різноманітних установах. Головне ж – вони мешкають в німецьких
сім’ях і таким чином краще пізнають спосіб життя моїх співгромадян, а німці
ліпше дізнаються про українців. А потім між людьми налагоджуються особисті
стосунки, які часто переростають у дружбу і навіть щось більше!
– Ситуація, що склалася в
Україні, не перешкоджає роботі?
– Ні. Ми ще з більшим
ентузіазмом хочемо допомагати Україні тим, чим можемо. Я, наприклад, після
закінчення цієї розмови зустрічатимуся з керівником Луцька Миколою Романюком,
щоб повідомити йому про наші нові пропозиції в галузі надання допомоги (як
згодом стало відомо, в обласному центрі знову відберуть дітей, які поїдуть у
Німеччину вивчати мову та культуру, 8 учителів німецької мови для покращення
професійного рівня, а в Луцьк доставлять дві машини «швидкої допомоги» на базі
автомобіля «Мерседес», – авт.).
– Звідки в німців таке
особливе ставлення до Волині?
– Думаю, що любов до України,
а особливо – до Волині – ґрунтується навіть на рівні підсвідомості: я знаю, що
на цій землі до початку Другої світової жило дуже багато волинських німців. У
ФРН зараз живуть їхні нащадки, котрі з величезною симпатією відгукуються про
рідну українську землю їхніх німецьких предків. І вони також роблять усе
можливе, щоби допомогти волинянам та всій Україні жити краще та по-європейськи.
Під час зустрічі із Луцьким міським головою Миколою Романюком.
– Поставлю питання, яке
ви, мабуть, почуєте вперше. Як збираєтеся відсвяткувати 100-річчя з дня
народження? До цього ще багато років, але…
– Після війни я часто
згадував, через що довелося пройти… Говорив своїм дітям, що, мабуть, Господь
послав мені янгола-охоронця, і той вберіг мені життя: аби міг я в мирний час
творити добро… Бо ж зовсім юним потрапив прямісінько в пекло кровопролитних
боїв: спочатку тримали оборону на річці Одер, потім – у Берліні. Ми йшли на
війну, до речі, не зі своєї волі: нас примушував режим Гітлера… І так сталося,
що це добро вже багато років спрямовується в бік України, для якої я вже багато
чого зробив і планую здійснити ще більше. Розумію, що це все – лише мізерна
частка відшкодування того, що на цій землі під час Другої світової зробили
німецькі окупанти, але навіть це усвідомлюючи, я працюю, не покладаючи рук. І
тут, на Волині, гідно оцінили цю працю: мене удостоїли великої честі та
присвоїли звання «Почесний громадянин Волині», а також у трьох вищих навчальних
закладах присвоїли професорські звання (йдеться про СНУ ім. Лесі Українки, ЛНТУ
і ВІЕМ, – авт.). Тому прошу в Бога, щоби подарував мені ще можливість
продовжити цю гуманітарну діяльність не один рік. І також моїй дружині
Марії-Анні, яка завжди і в усьому мені допомагає. Її серце б’ється в любові до
України так само сильно, як і моє. Бо вона неодноразово бувала в Україні і
отримала тут лише позитивні враження. Власне, як і переважна більшість моїх
друзів, які також поверталися додому з найкращими емоціями. Я правду кажу:
просто вражає та глибока сердечність та люб’язність, з якою нас тут приймають
абсолютно різні люди! Тому, отримавши такий заряд бадьорості та оптимізму, ми
повертаємося в Німеччину з усвідомленням, що допомагати та співпрацювати треба
й надалі. Присутній на нашій розмові мій колега професор Манфред Мьоллер також
може це підтвердити.
А, тепер, власне, про
сторіччя… Якщо любий Господь дасть мені здоров’я дожити до цього ювілею, то я
ось прямо зараз подумав: а чому б сторіччя не відзначити тут, в Україні?! А в
жовтні цього року, до речі, відзначатиму ще одне особливе свято. І не лише
власне, а спільне з дружиною: у нас діамантове весілля! Уявляєте, ми з моєю
коханою Марією-Анною разом уже 60 років! Разом і тільки один із одним! Такі
ювілеї, думаю, не тільки в Німеччині, але й в Україні є справді особливими
датами?
– Так, бо така вже
чоловіча натура…
– Розумію ваш жарт, але в
кожному жарті є частка істини… А насправді ж: успіх, який досягає той чи інший
чоловік, багато в чому залежить від підтримки дружини. Я це прекрасно засвоїв і
постійно знаходжу підтвердження. Тому моє життєве кредо – допомагати людям! –
стало нашим спільним із дружиною алгоритмом діяльності.
– Цими днями, дуже важкі
для України, особливо актуальним є те, що відбулося в Ковелі далекого 1996-го.
Відбулося не лише за вашої безпосередньої участі, але й через велику особисту
допомогу. Тому ще раз вдячний за те, що реалізовано, і – всіляких гараздів у
майбутньому!
– Під час зустрічі з
керівництвом Волинської обласної ради я говорив: Україна зараз у центрі уваги
всього демократичного світу! В ООН, наприклад, є дуже багато актуальних
проблем, але на Генеральній асамблеї першим розглянули саме ситуації в Україні!
Це унікальне явище! І навіть Китай не підтримав позиції Росії, хоча має з нею
тісні контакти. Тому я запевнив: усе тут буде добре! На цю думку мене наштовхує
навіть той факт, що в Німеччині наша організація «Мости в Україну» потрапила в
центр уваги мас-медіа та політиків. Ми навіть були кілька разів на телебаченні,
де розказували про Україну та про те, в чому вона потребує допомоги. І –
повірте! – це викликало величезний резонанс! Тому знайте: ви в Європі маєте
багато союзників! А нас – у першу чергу.
Розмовляв Володимир
ДАНИЛЮК.
На фото автора:
Карл-Герман Крог під час 22-го візиту на Волинь; пам’ятник усім жертвам Другої
світової війни в Ковелі одразу після урочистого відкриття.
