Есперантисти України з’їхалися до Луцька, щоб
відсвяткувати 25-річчя від дня заснування Української есперанто-асоціації. Тут,
у Східноєвропейському університеті ім. Лесі Українки, у рамках Всеукраїнської
наукової конференції «Тарас Шевченко у контексті сучасної світової літератури»,
присвяченої 200-річчю від дня його народження, вони репрезентували «Кобзар» мовою
есперанто. Кошти на це зібрали самі члени асоціації.
– До книги увійшли Шевченкові поезії та статті про
творчість українського генія зі світової преси, видрукувані есперанто у різні
часи, – каже вчитель-філолог Володимир Пацюрко із Львівщини. – На підготовку такого
«Кобзаря» пішло понад 20 років.
Володимир Петрович у співавторстві з Євгеном Ковтонюком уклав
і видрукував також один із найбільших тисячесторінковий
«Есперантсько-український словник». Есперантисти світу можуть тепер
зачитуватися і творами Івана Франка та Лесі Українки. Раніше есперанто переклали
книги Мирослава Ірчана, Андрія Головка, Михайла Коцюбинського, Петра Панча…
Втім найбільший внесок у літературний розвиток есперанто зробив українець
Василь Єрошенко, якого японці вважають класиком дитячої літератури, а наші сусіди
(через відому практику «привласнення» талантів) приписують до росіян. Його
спадщина налічує 6 томів на есперанто. Україномовних перекладів, на жаль,
обмаль, хоч українці ним гордяться, як і Тарасом Шевченком, Іваном Франком і
Лесею Українкою.
– Це була дуже сильна і вольова людина, – мовить
президент Української і член комітету Всесвітньої есперанто-асоціацій Євген
Ковтонюк. – Для мене він – ідеал ставлення до життя. Багато хто з українців
називає його «наш Маресьєв». Втративши у чотири роки здатність бачити, він
самотужки добрався до Лондона, здобув освіту і добився значних успіхів у житті.
– Я знаю людину, яка вивчила есперанто, аби познайомитися
з творчістю Василя Єрошенка, – додає письменник і сценарист, директор
благодійного фонду ім. Василя Ярошенка «Есперанто» Владислав Таранюк: – Ми
зараз готуємо «Бібліографію творів Василя Єрошенка». Один їх перелік займає 36
сторінок. На його честь випущено марки і монети, названо вулицю у м.
Чорноморське.
Це той Єрошенко, який вільно володів 12, а за іншими свідченнями
– 20 мовами, викладав есперанто у Токійському і Пекінському університетах,
східні мови – у Московському університеті трудящих Сходу, про якого у роки
репресій нібито сам Сталін обмовився: «Сліпого не чіпати». Доля інших
українських есперантистів у 30-ті виявилася трагічною: їх оголошено ворогами
народу, багатьох знищено. Один із найвідоміших українських моральних
авторитетів Ісидора Волощак зверталася до співвітчизників: «Іменем Бога
закликаю вас ширити есперанто».
Зараз, за різними даними, у світі нараховується від 10 до
25 млн есперантистів. Українська есперанто-асоціація, хоч як парадоксально це
звучить, була передвісником української незалежності. 22 травня 1989 р. під час
Всесоюзної конференції у Полтаві представники 37 клубів висловилися за
проведення І Установчого з’їзду українських есперантистів. А вже наступного
року на Міжнародному конгресі у Гавані Україну прийнято до Всесвітньої
есперанто-асоціації, де вона перебуває і донині. Фідель Кастро тоді поплескав
по плечу Євгена Ковтонюка: «Що ж ви там натворили?». Україна саме проводила
референдум про Незалежність, чого есперантисти ще не знали, але вже випереджали
час, здобуваючи власну незалежність, кликали за собою всю країну. Фідель Кастро
тоді з притаманною йому рішучістю проголосив: «Вважайте мене солдатом
есперанто!».
– Завдяки есперанто я відвідав понад 100 країн, – мовить
Євген Ковтонюк. – Багатьох іноземних членів асоціації познайомили з нашою
країною, дали можливість побувати у Карпатах і Криму.
– Вивчав міжнародну мову, працюючи землевпорядником, –
додає лучанин Ігор Друль. – А згодом вже завдяки есперанто подужав ще й
іспанську, польську, чеську і болгарську мови.
Іванофранківець Віктор Ясковець наголошує: «Це мова
порозуміння! Завдяки їй можна подорожувати, спілкуватися, робити добрі справи».
У Луцьку є один із найдавніших клубів есперанто, який
очолює дизайнер, видавець, громадський діяч і художній редактор «Волинської
газети» Микола Волошин. До речі, це він зробив художнє оформлення, дизайн і
верстку Тарасового «Кобзаря» на есперанто, подбав про друк у Луцькому
«Волиньполіграфі».
Неофіційно побутує думка про віртуальну країну
«Есперантію», де панує лад, порозуміння і взаємовиручка. Кажуть, у ній є і
місто Луцьк.
Сергій ЦЮРИЦЬ.