«Партійна приналежність – не ознака
корупції», – вважає учорашній регіонал Іван Смоленг.
Іван
Смоленг – позафракційний депутат Луцької міської ради. Це віднедавна, бо ще
місяць тому Іван Павлович очолював міську організацію Партії регіонів. Але під
тиском відомих усім подій довелося і фракцію розпустити, і лишити вакантною
посаду начальника інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській
області, щоб піти… у вільне плавання.
–
Іване Павловичу, вас сміливо можна назвати одним із найбільш відданих тій політсилі,
котру тепер назвали злочинною владою. Ми розмовляли тоді, коли вже відбувалися
криваві події на Майдані, але ви все ж запевняли, що вірите в добрі наміри і
невинність керівників-однопартійців. Одразу зазначу: не вважаю це негативною
рисою, швидше навпаки – то ознака відданості ідеям, за які боролися стільки
років. Але все ж настав момент, коли довелося оголосити про розпуск міської
організації Партії регіонів. Що врешті таки спонукало до цього кроку?
– …Сталося те, що сталося. Не
говоритиму, що мені дуже погрожували. Скажу одне: дзвінків було багато – з
невідомих телефонів, відомих. Мені навіть гарантували безпеку за умови виходу з
партії. Я переживав не лише за себе, а й тих людей, хто належав до нашої
фракції. Як ви пам’ятаєте, першим вийшов зі складу фракції Андрій Разумовський,
лишилися Тетяна Дементьєва, Ірина Комлик і я.
Ситуація була така, коли довелося
безпеку людей ставити вище усього іншого. Це рішення не було аж надто дивним –
до того часу вже зникло багато міських, обласних фракцій… Ми трималися до
останнього. І вже тоді, коли на Майдані пролилася перша кров, зрозуміли, що не
маємо інших варіантів, бо, звісно, кожна нормальна людина такі дії засудила.
Принагідно хочеться наголосити, що тепер надзвичайно важливо провести детальне
розслідування подій і таки з’ясувати, хто насправді дав команду відкрити вогонь
у мирних людей на Майдані, хто стріляв у Небесну Сотню. Якщо це були
представники Партії регіонів – необхідно їх притягнути до відповідальності,
якщо ж люди з іншої сили – вони теж мають відповісти за таке. Головне, аби не
повторилася ситуація, як колись із отруєнням Президента Ющенка: коли справу
розслідували-розслідували, і до цього часу все лишилося невідомим.
Наголошу ще раз: у цій ситуації
не можна такого повторити…
Та й дії самого Президента
Януковича засуджую. Він не міг так зрадити народ і однопартійців, своїх
губернаторів. Адже ті люди, котрі були на місцях, не віддавали злочинних
наказів, не грабували країну, а просто вірили у задекларовані партією ідеї та
ідеали, вірили, що й справді робимо все, аби життя людей в Україні нарешті стало
кращим.
– Ви спілкуєтеся з колишнім однопартійцями, скажімо, обома екс-головами
Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком чи Олександром Башкаленком?
– З Борисом Петровичем
спілкувався дуже давно. А от із Олександром Костянтиновичем розмовляємо досить
часто.
–
Маєте спільні справи чи просто залишилися гарні людські стосунки?
– Ми друзі, куми – цього не
приховую. 2001-го народився мій син Іван. А з Олександром Башкаленком
товаришуємо ще з 1992-го, тож… Дуже його
поважаю: за пунктуальність, дисципліну, вміння швидко приймати правильні
рішення. Я вважаю: те, що було на нашому майдані – іще один приклад виваженості
та сили цієї людини.
–
Але ж Олександр Костянтинович і досі веде активну політичну діяльність. Доказ
того, що така думка має сенс – візит Олександра Башкаленка разом зі скандальним
кандидатом у Президенти України Михайлом Добкіним напередодні виборів у
зимненський жіночий монастир.
– Знаєте, це особиста справа
кожного. Не можу говорити про людину, коли її тут немає. Якби він зараз був
присутній, то я міг би якось оцінити його поведінку, можливо, щось
прокоментувати. Але позаочі не буду, тим більше через пресу.
–
Не можу стриматися й оминути увагою стосунки з іншими колегами – не однопартійцями.
Чи були якісь претензії з боку колег-депутатів у міській раді, можливо,
конфлікти через політичну приналежність? Ви довгий час після подій на Майдані і
повалення влади Януковича навіть не приходили на сесії.
– Так, уже й не згадаю і не
порахую, скільки сесійних засідань пропустив… Ситуація була неоднозначна… Це
зрозуміло. А стосунки з колегами були й лишилися по-робочому хороші. Вже другу
каденцію я намагаюся спілкуватися з усіма депутатами, не залежно від того, з
якої вони політичної сили. Конфліктів ніколи не було, якщо й виникали
непорозуміння, то лише на політичному підґрунті. А якщо це – питання
господарські, які потребують термінового вирішення задля покращення життя
лучан, то які можуть конфлікти: тут єдине – ми всі мусимо працювати на благо
наших виборців. Не інакше. Тому іноді просто не розумію, чому окремі депутати
не голосують за якісь, скажімо, земельні питання чи інші, що потребують
термінового втручання та абсолютно зрозумілі й однозначні. Тож тут усе просто:
є побутові господарські питання – голосуємо, є політичні – вирішуємо.
Адже не секрет: кожен мусить ще й
заробляти собі політичні дивіденди, і тут уже – як у кого виходить: хтось хоче
отримати додатковий плюс, перейменовуючи вулиці, хтось – зведенням пам’ятника.
Але це не причина для суперечок, все можна
легко вирішити. Тож конфліктів ніколи не мав і, думаю, до кінця каденції їх уже
й не буде.
–
Колись ви сказали, що дуже поважаєте лідера луцьких бютівців Юрія Корольчука,
на відміну від інших представників «Батьківщини» у міській раді… Цікаво, кого
тоді мали на увазі.
– Поважаю, звісно, бо це справді
поміркований депутат із життєвим досвідом. Мені, наприклад, його бачення змін у
місті, та й висновки з різноманітних питань, які вирішуємо під час засідань комісій,
дуже імпонують. Знаєте, не хочу нікого ображати, але є такі депутати, котрі навіть
не знають, що таке бюджет і з чого він складається. А от Юрій Степанович
належить до тих, чиї рішення, особливо під час розгляду питань бюджету, є
дійсно влучними і вагомими.
–
Це зрозуміло. Але я запитувала про тих, кого і через що не розумієте.
– Ні, я про це не говоритиму. Ну,
під час сесій помітно, хто, кого і за що критикує.
–
Вже маєте якісь плани щодо подальшої партійної приналежності? Може, були
пропозиції від колег?
– Можу вам зізнатися: я очолював
виборчий штаб у Луцьку кандидата у Президенти України Сергія Тігіпка. Працювати
над цим почав із 24 квітня – це дуже мало часу для того, аби реально щось
зробити. Але задоволений тим, що по місту ми на 405 голосів обігнали «Свободу».
За пана Тігіпка у Луцьку проголосувало 2355 виборців. Тож це означає, що ми
дійсно нормально попрацювали. А ще зважаючи на ситуацію…
–
Ми вже зачіпали господарські питання. Цікаво було б детальніше почути, що
найближчим часом депутат Смоленг хоче хорошого зробити для Луцька.
– Дві каденції поспіль, окрім
дрібнішого – ремонту дворів, дахів, прибудинкових територій – не зупиняюсь у
вирішенні одного з найважливіших питань – доведення до ладу парку імені Лесі
Українки. Він потрібен: для мам, дітей та й усіх інших відпочивальників. Ну що
це за парк, якщо у нього вільно заїздять автомобілем? Дороги там і так уже в
жахливому стані. Я часто ними їжджу на велосипеді, то навіть це вже стає
непросто зробити – яма на ямі. Тож можна легко поставити шлагбаум і закрити
проїзд.
А ранок у парку розпочинається
так: на пляж їдуть моржі. Чому не поставити автомобіль на стоянці, що навпроти
церкви? Другий наплив – відпочивальники, котрі гуляють із собаками, які там
розгрібають газони, клумби, гадять де хочуть. Зробиш кілька зауважень
господарям – і почуєш у відповідь про себе чимало «хорошого». Третє – шашлики у
парку. Та не може їх там бути! На них мухи, пилюка… Ну ми ж ідемо в Європу,
принаймні повторюємо це на кожному кроці. І там, скажу вам, такого немає!
Переконаний, що не менше 60% лучан уже побували у європейських країнах і
бачили, як облаштовані їхні парки: там продають попкорн, морозиво, інші
дрібнички, але точно не шашлики з мухами.
Крім того, у нашому парку
розміщено кілька кафешок (чи як їх назвати), і в кожного – своя музика: там
попса, там – шансон. Ну що це за відпочинок? Але й то ще не все: вони ж
продають горілку, хоч це й заборонено! От бачили?
–
Бачила.
– А якщо ви візьмете і
сфотографуєте, це стане доказом порушення закону. Хоча про це й так усі знають.
Тобто виходить ось що: в одному місці – мами з дітками відпочивають, а збоку –
чоловіки напідпитку лаються усіма відомими їм словами.
– Із
останніх фраз особливо відчувається, що ви говорите більше як начальник
інспекції з питань захисту прав споживачів. До речі, чому залишили посаду?
Невже єдиною причиною стала тодішня партійна приналежність? Це зараз прозвучить
не як похвала, а швидше факт: ви ж змогли працювати достойно, з гарними
результатами і показниками.
– Ну… Хочу сказати, що я довго не
йшов на такий крок, аж до того часу, поки на дверях робочого кабінету не
з’явилася записка від «Правого сектору»: мовляв, якщо ви не залишите посаду,
тоді вони за свої дії не відповідають. Тож спочатку пішов на лікарняний, а
потім звільнив крісло. В принципі, пішов досить легко, бо за посаду не
тримався.
А якщо оцінювати результати
роботи, скажу таке: за підсумками 2013-го волинська інспекція була на першому
місці в Україні. Тож хочу наголосити, що нашим люстраторам, котрі навіть не
мають закону про люстрацію, варто зважати на певні підсумки діяльності, навіть
якщо керівники – представники попередньої так званої злочинної влади. Особливо
варто прийти в колектив і почути думку людей, перш ніж приймати якісь рішення.
Якщо є докази корупції, якісь проблеми, тоді й треба звільняти. Я так вважаю. Партійна
приналежність не може бути ознакою нефаховості чи показником корупції. А нечистих
на руку всюди вистачає, погодьтеся.
Та я не шкодую: ми працювали
добре і мали гарний чіткий план.
–
Не знаю, як це зараз звучатиме… Словом, ви ж заможна людина? Озвучте, будь
ласка, наскільки. От на сьогоднішню зустріч приїхали на шикарній «Вольво».
Колись в інтернет-мережі з’явилася інформація, що цей позашляховик коштує
близько півмільйона гривень. Це правда?
– Так, правда. Маю автомобіль, як
ви правильно помітили, «Вольво ХC90». Проживаю на
вулиці Коперника.
–
У розкішному будинку…
– Будинок на 8 сімей із гаражами.
От і все.
–
А де заробили на таке добро?
– Я ж прийшов із бізнесу.
Працював директором фірми «Інтер Стиль».
– Це у Луцьку?
– Так. До цього заробляв на
фірмі, що займалася будівництвом. У Луцьку ми побудували один 5-поверховий
двопід’їзний дім, однопід’їзний будинок, займалися і внутрішніми
ремонтами.
– Дякую
за відвертість.
Запитувала
Світлана ДУМСЬКА.
Фото із сайта “Волинські новини” та автора.