Журналіст,
як повітря, проникає скрізь і всюди. Тож і я, скориставшись нагодою провідати
хвору родичку, опинилась в одній із місцевих лікарень, причому не де-небудь, а
у відділенні реанімації, де людей повертають із того світу.
Порівняно
невелика за площею кімната, в центрі якої стиснуті один до одного, завалені купою
документів, далеко не нові письмові столи. За ними, схиливши голови, – медики,
які швидко вносять необхідну інформацію в спеціальні журнали та зошити (бідні
наші ескулапи: все пишуть і пишуть! За цією писаниною на лікування часу
залишається значно менше!). В полі їхнього зору по колу розміщено міні-палати.
Точніше сказати – післяопераційні ліжка, розділені одне від одного тонкими
пластиковими перетинками. Їх у відділенні дванадцять. Над кожним ліжком –
невеликий екран, на якому бігають кольорові зигзагоподібні смужки. Пульс,
тиск, циркуляція крові – все під
контролем пильного погляду лікарів і
медсестер, які тут постійно. Зазирнувши
до хворих, котрі перебували поруч моєї родички, з подивом помітила, що їхній
фізичний стан дуже різниться. Один із пацієнтів – непритомний, інший – щось
читає з нетбука. Лікар-реаніматолог відповів: усі абсолютно хворі перебувають
тут суто за медичними, передбаченими відповідними інструкціями, показниками.
Наприклад, після складної операції або у випадку, коли потрібен постійний
нагляд медпрацівників. Я звернула увагу на чоловіка, який був увесь жовтий.
Мені пояснили, що цей пацієнт давно зловживає спиртними напоями, має важку
ступінь хронічного гепатиту. І судячи з усього, покинути свою згубну звичку не
збирається. Недаремно кажуть, що медик – найблагородніша з професій: витягають із
лап смерті навіть тих, хто сам не докладає жодних зусиль, щоб звідти вирватися!
Помітила
медсестру, яка схилилася над одним із пацієнтів. Тихим лагідним голосом вона
щось промовляла хворому. Я поцікавилася, чи важко працювати тут. Медсестра відповіла:
– Нелегко, адже кожен неточний рух може
завдати хворому додаткового болю. А ще потрібна особлива уважність, тому що деякі
хворі навіть покликати до себе не можуть. І взагалі, розслаблятися тут ніколи. Потрібно
бути завжди напоготові, щоб у будь-яку хвилину надати необхідну допомогу.
До
реанімаційного відділення заглядає стурбована, з переляканими очима молода
жінка:
– Лікарю,
я до мами!
– Ви ж
хвилин двадцять тому були. Дорогенька, не хвилюйтеся. Стан вашої мами
стабільний. У нас – усе під контролем…
Скільки
толерантності та терпіння має бути в лікаря, щоб ще й родичів заспокоювати,
подумалося раптом. Згадала, що у передпокої для тих, хто хоче бути поруч зі
своїми близькими, облаштований куточок відпочинку з м’якими диванами, над якими
– сучасні світильники. Приємна така турбота!
А ось
щодо вартості лікування… Тут мій настрій різко погіршується. Не маєш грошей –
сподівайся на Божу милість. Звичайно, для соціально незахищених верств
населення існує мінімальна кількість препаратів. Вмерти не дадуть! Але ж цього
зовсім недостатньо, щоб отримати повноцінне лікування. А ще вкрай необхідна
сучасна апаратура, адже та, якою користуються в наших лікарнях, давно
застаріла.
Медицина
– яскраве відображення реального становища економіки країни в загалом. А у нас
воно, як всім відомо, просто жахливе. В Україні всього 3,7% ВВП виділяється державою на охорону здоров’я,
тоді як у високорозвинутих державах світу в рази вище. Для порівняння: у США –
15%, Франції, Бельгії, Швеції – біля 10%. Відповідно й середня тривалість життя
на Україні – 62 роки, а у вищеперерахованих країнах загалом – 80. Прикро, але
ці цифри свідчать не тільки про недостатність фінансування з боку держави, але
й про небажання наших співвітчизників самостійно дбати про самих себе. Так
вважають самі ескулапи. Не модно в нас приділяти увагу власному здоров’ю. Ось
де є над чим працювати з юним поколінням!
І
найактуальніше питання – заробітна плата. Залежно від відділення, враховуючи усі
надбавки, вона коливається від 2 тис. 100 грн до 3 тис. 500 грн у місяць.
А зарплати так званих фахівців із
базовою та неповною вищою освітою, серед яких медсестри, фельдшери, лаборанти,
значно рідше перетинають позначку у 2 тис. грн. Звичайно, щотакий труд має оплачуватися
краще. Проте сподіваюся, що зміни, на які дуже очікують українці, відбудуться і
в такій необхідній галузі, як охорона здоров’я.
З нагоди
професійного свята хочу подякувати всім медпрацівникам за їхню невтомну працю,
за чуйність сердець, турботу і людяність. Нехай клятва Гіппократа ніколи не
буде для них обтяжливим обов’язком, а лише приємною місією!
Ірина
ШАБАЛА.
Фото
автора.