Так
чоловіки із колгоспу «Партизанський» розпізнавали за кермом ЮМЗ Ольгу Мусійчук.
Пенсіонерка
із Залізниці Любешівського р-ну увесь
вік пропрацювала трактористкою. Вона «і сіяла, і орала, і скирти клала» нарівні
з чоловіками. А дехто каже – навіть ліпше!
«Це
колись був – «Партизанський». Потому став називатися СВК «Мрія». А типір,
сміються у нашому селі, зосталася тіко мрія…» – провадить Світлана Іванівна про
рідний серцю колгосп. Кількадесят літ тому вона віддала йому свою мрію…
Заслужила репутацію вправної трактористки. На тому – майже все. Насправді ж
навіть уявити важко: як усе життя, до самісінької пенсії, просидіти з дня в
день за кермом Т-25 чи ЮМЗ-6, крутити гайки та терпіти чоловічі жарти… Ольга Мусійчук
тільки знизує на це плечима. Мовляв, нічого такого: з чоловіками ще й легше
іноді, як із жінками. «Вони, – каже, – коли пожартують, коли допоможуть, в біді
ніколи не зоставлять. Як солому тягала, то все говорили: «Зразу видно, що баба
їздить, бо вельми бистро».
А
трактористкою Ольга стала за буденним для тієї пори сценарієм: поїхала «на
сезон», побачила, як у тамтешньому селі дівчина на тракторі «шпацирує»… Собі схотілося.
Приїхала назад у Залізницю, аж тут у колгоспі на курси трактористок набирають.
«Тоді нас із села пішло четверо. А працювати стала тіко я, – зізнається нині
пенсіонерка. – Така якась цікавость була зразу. Здуру просто пішла, а послє вже
й стидно було кинути».
Спочатку,
якщо без жартів, працювалося важко. «В голову так натарабанить, що не можна
спати», – згадує жінка. А потім, каже, звикла. Тому, доки не настав час
збиратися на заслужений відпочинок – робочого місця за кермом трактора не
змінювала.
Найпершим
«залізним другом» Ользі Іванівні був Т-25:
«А послє пішла на ЮМЗи і всю дорогу на ЮМЗах і пропацювала».
Усю
непросту «колгоспну» роботу трактористка Мусійчук виконувала нарівні з
чоловіками. Саме каже: «І сіяла, і орала, і скиди клала… А поламається щось,
то й ладила».
«Мій
тато згадує, що коли тьотка Олька гайку закрутить, то троє чоловіків відкрутити
не можуть. А ще часто повторює: що з нею було працювати легше, як з будь-ким
іншим», – додає художній керівник сільського Будинку культури Андрій Поліщук,
який і привів нас якось на подвір’я Ольги Мусійчук у Залізниці.
Так
за кермом жінка провела 27 років. І думки не було змінити місце роботи. Бо ж
зручно: є вдома робота яка, «трактором раз-раз – і просити нікого не треба».
Коли ж ішла на пенсію, трактора із собою чогось не забрала. «Але давали! А я
подумала: нащо мені той клопіт? Ей… Якби знала, шо таке время буде тяжоле, то
не відказувалася б»…
Олена
ЛІВІЦЬКА.
На
фото автора: Ольга Мусійчук колись
крутила гайки за трьох, а сьогодні глядить онуків і «заслужено відпочиває».
P.
S. У колгоспі Ольга Мусійчук за 27 літ
заробила півтора гектара поля: «Одному синові вділила 50 соток, другому
і собі трохи. Он забрали його на войну…»
Невістка поряд почула про чоловіка, втирає сльози. У неї в хаті – троє дітей ще й баба, якій понад 80. Було, що
дитя несподівано захворіло, – мало з розуму не зійшла. Прочитала в газеті про
те, що її чоловік і не мав би нині воювати, осмілилася подзвонити у
військкомат… Там «порекомендували» старих «здати в прєстарєлий дом», а малих – «як
не хочеш глядіти», то держава поглядить.