Яку
життєву драму власної родини від війни носила в серці Героїня соцпраці?
Минуло
сім десятків літ від Другої світової, а євреї досі провадять пошуки українських
родин та їхніх нащадків, які тоді рятували від смерті кинутих напризволяще
дітей, жінок чи цілі сім’ї. Милосердя людське цінуючи вище смерті.
Луцьк.
Тут жили до війни батько Ісхак Шер, мати і троє дітей. Жили, як усі. Чоловік
був вправним кравцем, матір гляділа дітей… 25 червня 1941-го до Луцька увійшли
німецькі війська. У перші дні окупації серед жертв із числа мирних мешканців
було чимало євреїв. Інших відправили у гетто. Родині Шер допоміг утекти інший
єврей. Ісхак із родиною прибув до нього, переховувалися в с. Городок Луцького
р-ну, ходили від хати до хати.
У
жовтні 1942 р. його дружину та сина знайшли під час обшуку домівки сім’ї, що їх
на той час переховувала. Розстріляли обох. Двом дівчаткам вдалося втекти. У
січні 1943 р. родина Шер кілька тижнів ховалася в хаті Сергія та Віри Мусійчуків.
Раптом селяни побачили, як німецький загін повертається до села. Батько мати і
старші діти кинулися бігти в хату. Маленька Фріда лишилася стояти надворі.
Офіцер, який командував загоном помітив втікачів і почав стріляти. Ісхака та
його дружину вбили. А старшим дітям вдалося втекти. Потім Сергій Мусійчук
поховав загиблих неподалік хати. А що ж Фріда?
Вона
деякий час була у Мусійчуків. Коли побачили, що дитина у великій небезпеці, бо
обшуки тривали одним за одним, вирішили передати дівча іншій сім’ї – Борисюкам.
Ті жили на хуторі, далеко від села, своїх дітей не мали. Борисюки зраділи
дівчинці неабияк, виховували як власну. По війні вони й взагалі удочерили
Фріду. Родина жила у страшній бідності, батько дуже хворів… Уже дорослою Фріда
переїхала до Луганська, з нею ж і її названа мама Юлія Борисюк. На початку 70-х
років вона дізналася, що її старша сестра жива, а брат загинув. А 1997-го Фріда
переїхала до Ізраїлю. Намагаючись хоча б щось дізнатися про брата, вона вийшла
на зв’язок із українкою Галиною Мусійчук. А точніше – мешканкою с. Коршів
Луцького р-ну Галиною Березою.
Згодом
жінки зустрілися. Галина Сергіївна, батьки якої врятували Фріді життя, показала
їй приблизне місце поховання розстріляної німцями єврейської сім’ї.
На
початку червня ц. р. Галина Береза знову згадала про Фріду. Власне, то Фріда
змусила згадати про себе. Жінку з Коршева нагородили відзнакою держави
Ізраїлю «Праведник Світу». Вручав
нагороду посол Ізраїлю Реувен Дін Ель. Приймати нагороди Галині Сергіївні не
дивина. Мало хто із присутніх на тих урочистостях знав, що їй доводилося бувати
навіть у парламентських залах. Галина Береза, а в дівоцтві Мусійчук – Герой
соцпраці, депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, орденоносиця, а «в миру»
– ланкова місцевого колгоспу.
Приймала
ізраїльську відзнаку, а перед очима стояла маленька Фріда. Галина Береза й сама
тоді була – кілька літ від сили, бо народилася перед війною. Але, каже,
пам’ятає, як дівчинку батьки збиралися передати тій сім’ї, що на хуторі жила.
Як їй клуночка пакували… І як потім мама не раз згадували, бідкаючись, як же
склалася її доля. Але й цього дня Фріда нагадала про себе – передала їй дуже
теплого листа із Ізраїлю.
Уже
згодом, коли стихнуть емоції того врочистого дійства, донька її рятівників
зізнається: найбільше у цій всій історії її шкода, що не лишилося на Волині
могили батьків Фріди. Розорали її плугами радянського трудолюбства. Довколо
давно поля шумлять.
Але
навіть цей шмат поля для Фріди Шер є незбагненно дорогим. Бо у шелесті колосся,
що на ньому родить, вона чує голоси мати й тата…
Олена
ЛІВІЦЬКА.
На
фото автора: Галина Береза під час урочистостей.