Після важкої недуги спочила у Бозі відома журналістка
Марія Дубук. Вона прийшла до «Вісника» зі старовижівської районки, де талант
ініціативної і здібної молодої колеги запримітив редактор всеукраїнської газети
Євген Хотимчук. Він і запросив її до Луцька. Марійка була напрочуд мобільним
журналістом, багато їздила по Західній Україні, писала цікаві репортажі, аналітичні
статті, нариси. Ще в «перемоговий номер» – він вийшов 8 травня – з Рівненщини написала
глибоко гуманний матеріал про зустріч ветеранів колись воюючих країн, які
плакали і обнімалися. Мала дуже багато планів і творчих задумів. Ніщо не віщувало біди. Можливо тому, що
журналіст Марія Дубук завжди була у дорозі, в пошуках цікавих тем і героїв,
відгукувалась на чужі біди, часто забуваючи про власні проблеми. Й до лікарів
ніколи не зверталася. Була неодружена, тож цілком віддавалася улюбленій роботі.
А тут як грім із ясного неба: страшний діагноз, термінова операція у Луцьку,
лікування у Києві. Там і зупинилося її сердечко. Зі столичної лікарні Марійку
Дубук привезли до Луцька. Біля рідної редакції її зустрічали з квітами колеги. Згадували,
як ще 20 лютого вітали Марію з 48-річчям. Жіноцтво плакало, дивлячись на портрет,
що приніс на прощальну церемонію редакційний фоторепортер Микола Комаровський.
Відтак труну із тілом привезли до
Храму Всіх Святих Землі Волинської. Тут її зустрічали святі отці та волинські медійники інших
видань. У Храмі відслужили заупокійну, при цьому настоятель храму зазначив, що
вона надзвичайно багато добрих справ зробила і для православної церкви. Сестриці
відчитали псалтир по померлій сестрі Марії. У купальську ніч, коли в
Поліссі за переказами цвіте папороть, журналісти попрощалися з талановитою і
доброю людиною: тіло повезли у її рідне село Лютка на Старовижівщині, де вона
народилася, жила свого часу з матір’ю. Там на місцевому кладовищі, де у 2001 р.
поховали її маму, 7 липня похоронили й Марійку. В останню путь її проводжали
вісниківці, журналісти інших видань, представники влади, народні депутати,
односельчани.
Світла пам’ять про колегу житиме
у наших серцях, серед читачів. Ми щиро сумуємо і висловлюємо співчуття рідним,
близьким, вісниківцям, які були Марійці найближчою і найдорожчою родиною. У цій
газеті журналістка проявила свій хист і талант, стала до когорти найвідоміших.
Маленьке село Лютка, де тепер залишилася жменька хатинок, може гордитися своєю
Марійкою, що дуже багато зробила для журналістики й України.
Редакційний колектив «Волинської газети»