Навіть живучи під Луцьком, господарі не хочуть прощатися з коровами. 
Не так давно «Волинська газета» розповідала, як у камінь-каширському селі Стобихівка землю так поділили, що одним дісталися гектари посеред села, а інші мусять по сусідніх сільрадах траву для корів купувати.
Тож досвід Шепельської сільради Луцького р-ну міг би стати в пригоді тим, хто дійсно дбає про своїх людей.
Як розповіла тамтешня очільниця громади Леся Новосад, серед її односельців (а це 835 людей) – хіба пенсіонери в бізнесі не крутяться. Натомість хто молодший – неодмінно власною справою займається.
Одні на ранній картоплі непогано заробляють, інші овець розводять, на вишнях та малині «піднімаються». А кому здоров’я не дозволяє самому трудитися, здає паї в оренду.
– Водні об’єкти (таких у нас три) теж здаємо в оренду. І перевага, звісно, – місцевим господарям, – додає сільський голова. – От є в нас такий Цибульський: рибак за покликанням. Скільки його знаю, стільки він із вудочкою. Отож, цей чоловік спершу ловив рибу «для душі». А потім зрозумів: на тому можна й непогані гроші заробляти. Сільрада пішла йому назустріч: дала в оренду ставок, який поруч із обійстям Цибульських. І працює собі людина.
Шкода тільки, продовжує головиха, що поголів’я худоби останнім часом зменшується. Серед причин – не тільки низька ціна молока, а й відсутність пасовища. Точніше, воно було, однак для майже півсотні голів ВРХ потребувало розширення.
– Ми взялися цю проблему вирішувати. На початку 2013-го звернулися до обласної влади, що, мовляв, хочемо 12 гектарів під залуження пустити. Із облдержадміністрації та ради отримали 25 тисяч. Частину із сільського бюджету вділили. Технікою місцеве сільгосппідприємство підсобило. Переорали, засіяли. І тепер люди, точніше – їхні корови, отримали хороший луг. Щоби трава була соковитою, періодично її підкошуємо. Навесні підживити плануємо. А коли корова сита, то і господарям приємно, – жартує Леся Степанівна.
Хоча в тому жарті – правда селянського буття.
– Хто тримає худобу (а чимало людей мають і по дві-три корови), можуть або здавати молоко (щодня приїздить підприємець і відразу розраховується). А кого ціна (2,20 за літр) не влаштовує – сам возить продукцію: до Луцька на базар. Якщо тільки здавати молоко, в середньому отримаєш щомісяця по тисячі дві прибутку. А якщо сир-сметану на ринку реалізовувати, в декілька разів більший зиск буде, – переконалася Леся Новосад і як приклад підприємливого господаря називає Святослава Мичку.
Але проблем у сільради, каже Леся Степанівна, лишається чимало.
– От бачите: порожні приміщення? Це від колгоспу «спадок». Дах і стіни валяться, величезні території заростають, а у дбайливі руки передати все це добро не вдається, – нарікає співрозмовниця.
Так само проблемно завершити будівництво дитсадка, який переробляють із колишньої колгоспної їдальні. Тож поки що дошкільнята мусять удома сидіти: з мамами чи бабусями.
– На садочок треба три мільйони гривень. Здавалося б, багато. Але якби розібратися із дачами городян та вивільнені площі у правильне русло пустити, може, й перестали би ми бути дотаційними, – міркує Леся Новосад.
Бо виявляється, прилуцьке село оточили півтори тисячі дачних ділянок! Із них лише зо три сотні обробляються. А решта стоїть у бур’янах.
– Не знаю, куди-то правильніше звернутися, але інвентаризацію тих дач мусово провести! – вважає сільський голова. – Бо якщо порахувати, що кожна із тисячі двохсот закинутих ділянок займає по вісім соток, площа немала виходить.
Утім для охочих перебратися в Шепель, додає Леся Степанівна, землі вистачить. Аби тільки приїздили й село омолоджували.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.